Переживаючи час війни важко говорити про прощення, бо люди сповнені люті, страху, ненависті та злоби. На війні не шукають прощення. Там шукають справедливості, котру розуміють як помсту. Прощати завжди важко. Однак, щоб бути вільними від усього негативу потрібно прощати. Багатьом вже може не сподобатися хід моїх думок, але не знаю іншого шляху визволення душі від тенет зла як прощення. Простити під час війни – це справжній подвиг. Лише так наше серце може звільнитися від ненависті. Ми щодня, молячись молитву “Отче наш”, кажемо: “Прости нам провини наші так, як ми прощаємо винуватцям нашим”, отже маємо молитися не теоретично, а впроваджувати прощення у щоденне життя. Це важко. Це понад людські сили простити все з усього серця, ми всі є зранені війною, зло породжує зло, бо це є логіка диявола”. – владика Дмитро Григорак.
Але має щось дуже важливе для нашого життя та стосунків одні з одними це є прощення. Прощення найбільший, найцінніший і наймогутніший дар! Христос закликав до прощення, а також називав миротворців блаженними. Кожна людина потребує Божого пробачення, бо кожна людина — грішна. Боже пробачення — це дар, коли Бог, говорячи мовою Святого Письма, вже «не бачить гріха», але також насправді пробачає його, відпускає, дарує. Коли ми говоримо про прощення, то завжди маємо на увазі й милосердя, що замість образи проявляється до того, хто був неправий або несправедливий до нас. Досконалий приклад прощення дав нам Господь — Він не тільки простив грішників, але й проявив милосердя до людства — був розп’ятий на Хресті за гріхи людей.
З людського погляду, Боже пробачення незрозуміле і несправедливе. Людське правосуддя допускає пробачення дуже рідко, і лише як виняток, за якихось нагод. Для Бога пробачення — це норма, вираження Його суті, прояв того, Хто Він: що Він для своїх грішних дітей є люблячим Отцем. Причому в Бога немає якоїсь міри у пробаченні: Він прощає стільки, скільки людина Його про це просить.
Потрібно вчитися прощати. Нам є над чим працювати та удосконалювати себе щодень. Не будьмо самолюбами, бо, ставлячи себе у центр всього, забуваючи інших і роблячи тільки те, що нам подобається, ми пригноблюємо інших. А навернення веде до протилежного. «Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас» (Лк. 6, 31,36). Не так легко любити своїх друзів та близьких, а тут ще і ворогів! Але з Божою допомогою все можливо: головне – мати добру волю та визнання нашої немочі та гріховності. Господь веде народ Свій, Він Сам знає, що чинить, Він дозволить нам дійти туди, куди нам можна дійти, і бути там, де ми маємо бути.
У нашому житті трапляються різного роду випадки, як приємні, так і не дуже. І не завжди вдається знайти правильний вихід із ситуацій. Особливо коли відбувається суперечка та нам важко зрозуміти ближнього. Ми забуваємо або несвідомі того, що ближнього нам так важко збагнути, як і йому нас. Людина не в силі пізнати таємниці серця іншої людини, це може тільки Бог. Тому ми, не маючи таких можливостей можемо робити щось інше, а саме – прощати.
Легко говорити, але на ділі все відбувається по-іншому. Образу простити не так просто. Іноді люди кажуть, що залежить від того, яка образа і хто образив, а тоді вже можна подумати про прощення. Але Христос простив усім тим, які Його видали на смерть, мучили, катували, знущались та розп’яли. І Він не дивився, яка образа і хто Його образив, а все простив. І ми також зобов’язані простити іншим, бо Бог простив нам. Прощаючи іншим, отримаємо прощення своїх власних гріхів “Простіть, і вам проститься…” (Лк. 6, 37). Як каже народне прислів’я: “Що посієш, те й пожнеш”. Не будемо сіяти, не будемо і жати, не покажемо милосердя ближнім, тоді Бог відверне від нас своє милосердя. Якщо наше серце повне ненависті до ближнього, то як Бог може влити у нас свою любов?
Сьогодні в час війни росії проти України говоримо не тільки про прощення, а й про справедливість. Зло має бути покаране! Маємо досвід концтаборів, голодоморів, геноцидів та інших злочинів проти людства. Я б рекомендував для прочитання книги Едіт Єви Еґер – психотерапевтки, яка вижила під час Голокосту і це живий приклад того, що неможливого немає. Вона потрапила в Аушвіц юною, втратила там батьків і пройшла крізь усі жахи Голокосту, а потім опинилася на волі – але не вільною. Виявилося, що жити далі – серйозніше завдання, ніж вижити в концтаборі. Так почався довгий шлях Еґер до себе: еміграція до Штатів, знайомство з іншою людиною, що вижила в Аушвіці – автором «Людини у пошуках сенсу» Віктором Франклом. Потім – професія психотерапевтки, а згодом і мемуари, що стали світовим бестселером (українські переклади її книжок «Вибір» і «Дар» можна знайти у різних видавництвах).
Уривок з книжки «Дар» Едіт Еґер. В’язниця непрощення.
«Люди часто запитують, як я взагалі змогла простити нацистів. Я не володію божою силою, щоб здійснити помазання та дарувати прощення, щоб очистити душі та відпустити гріхи. Але я маю силу звільнити себе. І ви теж її маєте. Ми прощаємо не заради людини, яка нас скривдила. Ми прощаємо заради себе самих, щоб більше не бути жертвами чи ув’язненими минулого, щоб скинути з себе тягар, що містить лише наш біль.
Ще одна хибна думка про прощення полягає в тому, ніби можна примиритися з кривдником, просто сказавши: «З ним покінчено». Так це не працює. Річ не в тім, щоб викреслити когось із життя. А в тому, щоб відпустити. Доки ви казатимете, що не можете когось простити, то витрачатимете сили на те, щоби пручатися, замість того, щоби сприяти собі та життю, на яке заслуговуєте. Пробачити не означає дозволити й далі завдавати вам болю. У кривді немає нічого нормального. Але що сталося, те сталося. І ніхто крім вас не може зцілити вашу рану.
Таке звільнення — справа не з простих. І не відбувається за одну ніч. Дорогою звільнення від непрощення вам трапиться чимало перешкод: жага справедливості чи помсти, вибачень чи хоча б визнання провини…
Ваше життя не залежить від того, що ви отримуєте від інших чи, навпаки, не отримуєте. Ваше життя — лише ваше. Те, що я зараз скажу, може вас здивувати. Без гніву не буває прощення. Багато років я потерпала від жахливих проблем із гнівом. І не визнавала їх. Це лякало мене. Я боялася потонути в ньому. Вважала, що моєму гніву немає кінця й краю. Що він остаточно мене знищить. Але, як я вже казала раніше, зворотний бік депресії — вияв. Те, що ми вивільняємо з нашого тіла, не шкодить нам. Шкодить те, що залишається. Простити означає відпустити, а я не могла, доки нарешті не дозволила собі відчути та виявити власний гнів. Придушений гнів руйнує вас із середини. Якщо ви не робите активних, свідомих, навмисних дій, щоб позбутися гніву, то утримуєте його в собі. Найкращий спосіб владнати з люттю — навчитися спрямовувати її в певне русло та зрештою розчинити.
Прощення – це дар. Подарунок, який я роблю собі самій, звільняючи себе не з того концтабору, що був у моєму житті, а з того, який я пізніше створила у своїй голові. Доки не позбудешся цього тягаря, неможливо побудувати щасливе життя. А саме це найкращий показник, що обставини не зламали вас. Доки ви відчуваєте злість, розпач і жагу помсти – ви все ще полонений. Ви продовжуєте жити минулим. Саме тому для зцілення так важливо віднайти радість у повсякденному житті. А це неможливо без прощення».
Справжнє прощення спонукає до молитви за кривдників. Це б я сказав дуже важко. В одному храмі після Літургії священник сказав помолитися за навернення росії і Путіна. Багатьом людям це не сподобалося і вони навіть не відкривали уста на молитві. Коли будемо молитися за того, хто заподіяв нам біль, то побачимо, як гнів і лють зміняться щирим прощенням. У випадку війни, щоб Господь Бог зупинив вбивчу руку ворогів. Простив найперше наші гріхи і дарував Україні перемогу! Тільки Христос дає полегшення, спокій, впевненість. Нас тримає Його сильна рука, тому міцно стіймо на ногах і будьмо певні, що Бог ніколи не відпустить із Своїх рук, бо для Нього важлива і цінна кожна людина.
Теперішній світ переповнений ненависті, не помножуймо її ще більше. Бо помстою нічого не доб’ємося у житті. Зранивши когось, в першу чергу ранимо себе. Простимо ми – буде прощено нам. Кожна людина створена для любові, і ми маємо бачити у інших Христа, який дав нам великий дар прощення. Прощення не змінює минуле, але воно прояснює майбутнє. Бажаю нам у щоденному житті вчитися прощати, робити крок на зустріч один одному. Прощаючи, ділімось прощенням, бо ми християни, а християнство – релігія любові та прощення. Дякуймо Богові за дар прощення та просімо, щоб Його безмежна любов та доброта торкнулась наших сердець та сердець тих, хто найбільше цього потребує. Прощаймо тим, що нас ненавидять, щоб перемогти їх любов’ю.
о. Теодор Дутчак,
психолог, вихователь,
вчитель предметів духовно-морального спрямування Бучацького ліцею ім. Св. Йосафата