Це інтерв’ю було опубліковане у швейцарській газеті Die Weltwoche через чотири дні після капітуляції німецької армії в Реймсі. Його заголовок – «Чи знайдуть душі мир?» – актуальний дотепер.
Інтервʼю особливо цікаве контексті сучасної війни Росії проти України.
Die Weltwoche: Чи не вважаєте ви, що закінчення війни спричинить величезні зміни в душі європейців, особливо німців, які тепер немов прокидаються від довгого й жахливого сну?
Карл Густав Юнг: Так, звісно. Що стосується німців, то перед нами постає психічна проблема, важливість якої поки що важко уявити, але обриси її можна розрізнити на прикладі хворих, яких я лікую.
Для психолога ясно одне, а саме те, що він не повинен слідувати широко поширеному сентиментальному поділу на нацистів та противників режиму. У мене лікуються двоє хворих, явні антинацисти, проте їхні сни показують, що за всією їхньою благопристойністю досі живе різко виражена нацистська психологія з усім її насильством та жорстокістю.
Коли швейцарський журналіст запитав фельдмаршала фон Кюхлера[1] про звірства німців у Польщі, той обурено вигукнув: «Вибачте, це не вермахт, це партія!» – чудовий приклад того, як поділ на порядних і непорядних німців є вкрай наївним. Усі вони, свідомо чи несвідомо, активно чи пасивно, причетні до жахіть.
Вони нічого не знали про те, що відбувалося, і водночас знали
Питання колективної провини, яке так ускладнює і ускладнюватиме роботу політиків, для психолога є фактом, що не викликає сумнівів, і одне з найважливіших завдань лікування полягає в тому, щоб змусити німців визнати свою провину. Вже зараз багато хто з них звертається до мене з проханням лікуватися у мене.
Якщо прохання надходять від тих «порядних німців», які не проти звалити провину на кількох людей із гестапо, я вважаю випадок безнадійним. Мені нічого не залишається, як запропонувати їм анкети з недвозначними питаннями на кшталт: «Що ви думаєте про Бухенвальд?» Тільки коли пацієнт розуміє і визнає свою провину, можна застосувати індивідуальне лікування.
Die Weltwoche: Але як виявилося можливим, щоб німці, весь народ, потрапили в цю безнадійну психічну ситуацію? Чи могло статися подібне з якоюсь іншою нацією?
Карл Густав Юнг: Дозвольте зробити тут невеликий відступ і намітити загалом мою теорію щодо спільного психологічного минулого, що передувало націонал-соціалістичній війні. Візьмемо за відправну точку невеликий приклад із моєї практики.
Одного разу до мене прийшла жінка й вибухнула шаленими звинуваченнями на адресу чоловіка: він чистий диявол, він мучить і переслідує її, і таке інше. Насправді ця людина виявилася цілком добропорядним громадянином, невинним у будь-яких демонічних намірах.
Звідки до цієї жінки прийшла її божевільна ідея? Та просто в її власній душі живе той диявол, якого вона проєктує назовні, переносячи власні бажання й шаленство на свого чоловіка. Я роз’яснив їй усе це, і вона погодилася, уподібнившись до вівці, що покаялася. Здавалося, все гаразд. Проте саме це й занепокоїло мене, тому що я не знаю, куди подівся диявол, який раніше поєднувався з образом чоловіка.
Абсолютно те саме, але у великих масштабах сталося в історії Європи. Для примітивної людини світ сповнений демонів і таємничих сил, яких вона боїться. Для неї вся природа одухотворена цими силами, які насправді не що інше, як її власні внутрішні сили, спроєктовані у зовнішній світ.
Християнство і сучасна наука дедемонізували природу, що означає, що європейці послідовно вбирають демонічні сили зі світу в самих себе, постійно завантажуючи ними свою підсвідомість. У самій людині ці демонічні сили повстають проти уявної духовної несвободи християнства.
Демони прориваються у мистецтво бароко: хребти згинаються, виявляються копита сатира. Людина поступово перетворюється на уробороса, що знищує самого себе, в образ, який з давніх-давен символізує людину, одержиму демоном. Перший закінчений приклад цього типу – Наполеон.
Німці виявляють особливу слабкість перед обличчям цих демонів внаслідок своєї неймовірної сугестивності. Це виявляється в їхній любові до підпорядкування, в їхній безвольній покірності наказам, які є лише іншою формою навіювання.
Це відповідає загальній психічній неповноцінності німців, як наслідок їхнього невизначеного становища між Сходом і Заходом. Вони єдині на Заході, хто при загальному виході зі східного лона націй залишалися найдовше зі своєю матір’ю. Зрештою вони відійшли, але прибули надто пізно.
Тому німців глибоко терзає комплекс неповноцінності, який вони намагаються компенсувати манією величі: «Am deutschen Wesen soll die Welt genesen»[2], – хоча вони не почуваються надто зручно у власній шкурі!
Це типово юнацька психологія, яка проявляється не лише в надзвичайному поширенні гомосексуальності, а й у відсутності образу anima в німецькій літературі (великий виняток становить Гете). Це виявляється також у німецькій сентиментальності, яка насправді не що інше, як жорстокосердя, нечутливість і бездушність.
Усі звинувачення в бездушності та бестіальності, з якими німецька пропаганда нападала на росіян, стосуються самих німців. Промови Геббельса не що інше, як німецька психологія, спроєктована на ворога. Незрілість особистості жахливим чином проявилася у безхарактерності німецького генерального штабу, який м’якотілістю нагадує молюска в раковині.
У щирому каятті здобувають божественне милосердя. Це не лише релігійна, а й психологічна істина
Німеччина завжди була країною психічних катастроф: Реформація, селянські та релігійні війни. При націонал-соціалізмі тиск демонів настільки зріс, що людські істоти, підпавши під їхню владу, перетворилися на сомнамбулічних надлюдей, першим серед яких був Гітлер, що заразив цим усіх інших.
Усі нацистські лідери одержимі в буквальному сенсі слова, і, безсумнівно, не випадково, що їхній міністр пропаганди був відзначений міткою демонізованої людини – кульгавістю. Десять відсотків німецького населення сьогодні безнадійні психопати.
Die Weltwoche: Ви говорите про психічну неповноцінність і демонічну сугестивність німців, але як ви вважаєте, чи стосується це також нас, швейцарців, германців за походженням?
Карл Густав Юнг: Ми захищені від цієї сугестивності своєю малочисельністю. Якби населення Швейцарії становило вісімдесят мільйонів, то з нами могло б статися те саме, оскільки демонів приваблюють переважно маси. У колективі людина втрачає коріння, і тоді демони можуть заволодіти нею.
Тому на практиці нацисти займалися лише формуванням величезних мас і ніколи – формуванням особистості. І також тому обличчя демонізованих людей сьогодні мляві, застиглі, порожні. Нас, швейцарців, захищають від цих небезпек наш федералізм і наш індивідуалізм. У нас неможлива така масова акумуляція, як у Німеччині, і, можливо, у подібній відособленості полягає спосіб лікування, завдяки якому вдалося б приборкати демонів.
Die Weltwoche: Але чим може обернутися лікування, якщо його провести бомбами та кулеметами? Чи не повинно військове підпорядкування демонізованої нації лише посилити почуття неповноцінності й поглибити хворобу?
Карл Густав Юнг: Сьогодні німці подібні до п’яної людини, яка прокидається наступного ранку з похмілля. Вони не знають, що вони робили, і не хочуть знати. Існує лише одне почуття безмежного нещастя. Вони зроблять судомні зусилля виправдатися перед обличчям звинувачень і ненависті навколишнього світу, але це буде хибний шлях. Спокута, як я вже зазначав, лежить лише в повному визнанні своєї провини. «Меа culpa, mea maxima culpa!»[3]
Кожна людина, яка втрачає свою Тінь, кожна нація, яка увірує у свою непогрішність, стане здобиччю
У щирому каятті здобувають божественне милосердя. Це не лише релігійна, а й психологічна істина. Американський курс лікування, який полягає в тому, щоб провести цивільне населення через концентраційні табори, щоб показати всі жахіття, скоєні там, – абсолютно правильний шлях.
Однак неможливо досягти мети лише моральним повчанням, каяття має народитися всередині самих німців. Можливо, що катастрофа виявить позитивні сили, що з цієї заглибленості в себе відродяться пророки, настільки характерні для цих дивних людей, як і демони. Хто впав так низько, має глибину.
Ймовірно, католицька церква збере багатий улов душ, оскільки протестантська церква переживає сьогодні розкол. Є звістки, що загальне нещастя пробудило релігійне життя в Німеччині: цілі громади схиляють увечері коліна, благаючи Господа врятувати від антихриста.
Die Weltwoche: Тоді можна сподіватися, що демони будуть вигнані й новий, кращий світ підніметься на руїнах.
Карл Густав Юнг: Ні, демонів поки що не позбутися. Це важке завдання, вирішення якого в далекому майбутньому. Тепер, коли ангел історії покинув німців, демони шукатимуть нову жертву. І це буде неважко. Кожна людина, яка втрачає свою Тінь, кожна нація, яка увірує у свою непогрішність, стане здобиччю.
Ми відчуваємо любов до злочинця й виявляємо до нього палкий інтерес, тому що диявол змушує забути про колоду у своєму оці, коли ми помічаємо порошинку в оці брата, і це спосіб провести нас. Німці знайдуть себе, коли приймуть і визнають свою провину, але інші стануть жертвою одержимості, якщо у своїй відразі до німецької провини забудуть про власні недосконалості.
Ми не повинні забувати, що фатальна схильність німців до колективності не меншою мірою властива й іншим переможним націям, так що вони також зненацька можуть стати жертвою демонічних сил.
«Загальна сугестивність» відіграє величезну роль у сьогоднішній Америці, і наскільки росіяни вже зачаровані демоном влади, легко побачити з останніх подій, які повинні дещо стримати наше мирне тріумфування.
Найбільш розумні в цьому відношенні англійці: індивідуалізм позбавляє їх потягу до гасел, і швейцарці поділяють їхнє здивування перед колективним божевіллям.
Die Weltwoche: Тоді ми повинні з занепокоєнням очікувати, як виявлять себе демони надалі?
Карл Густав Юнг: Я вже говорив, що порятунок полягає лише в мирній роботі з виховання особистості. Це не так безнадійно, як може здатися. Влада демонів величезна, і найсучасніші засоби масового навіювання – преса, радіо, кіно – до їхніх послуг.
Проте християнству було до снаги відстояти свої позиції перед обличчям нездоланного супротивника, і не пропагандою та масовим наверненням – це сталося пізніше і виявилося не настільки суттєвим, – а через переконання від людини до людини. І це шлях, яким ми також повинні піти, якщо хочемо приборкати демонів.
Важко позаздрити вашому завданню написати про ці істоти. Я сподіваюся, що вам вдасться викласти мої погляди так, що люди не знайдуть їх надто дивними. На жаль, це моя доля, що люди, особливо ті, які одержимі, вважають мене божевільним, тому що я вірю в демонів. Але це їхня справа так думати.
Я знаю, що демони існують. Їх не поменшає, це так само вірно, як те, що існує Бухенвальд.
Єдина небезпека – це людина.
Примітки
- Фельдмаршал фон Кюхлер: Мається на увазі фельдмаршал Георг фон Кюхлер (Georg von Küchler, 1881–1968), німецький воєначальник часів Другої світової війни.
- «Am deutschen Wesen soll die Welt genesen»: Німецьке прислів’я (гасло), яке перекладається як «Німецьким єством світ має оздоровитися» (або «На німецькій натурі світ має одужати»). Це вираз гордості та претензії на особливу місію Німеччини, часто використовувався в націоналістичних колах.
- «Меа culpa, mea maxima culpa!»: Латинський вислів, що означає: «Моя провина, моя найбільша провина!» Це фраза з покаянної молитви Confiteor (Сповідь) у традиційній літургії Католицької Церкви, яка виражає глибоке і щире каяття.