У досконалому світі не буде потреби просити вибачення. Але в недосконалому світі ми не можемо вижити без цього. В університеті я вивчав антропологію – науку про людську культуру. Одним із однозначних висновків антрополога є те, що всі люди мають відчуття моральности: деякі речі є правильними, а деякі – ні. Люди є незмінно моральними. У психології це часто називають совістю.
Це правда, що на стандарт, який совість критикує або підтримує, впливає культура. Наприклад, в ескімоській культурі, якщо хтось подорожує і в нього закінчилась їжа, йому дозволяється зайти до іглу (ескімоське житло) незнайомця і поїсти всього, що там є. У більшості інших західних культур вторгнення в порожній будинок трактуватиметься як «проникнення зі зломом», що вважається злочином. Хоча стандарт правильного відрізняється в різних культурах, а інколи і всередині однієї культури, всі люди так чи інакше мають відчуття правильного і неправильного.
Коли чиєсь відчуття правильного порушити, то ця людина відчуватиме злість. Він чи вона відчуватиме образу чи обурення відносно людини, яка зазіхнула на довіру. Неправильний вчинок стає бар’єром між двома людьми, і їхні стосунки дають тріщину. Навіть за бажання люди вже не можуть жити так, ніби нічого не трапилося. Щось всередині ображеного закликає до справедливости. Це ті людські істини, які закладено в основу всіх судових систем.
ПРАГНЕННЯ ДО ПРИМИРЕННЯ
Хоч від тріумфу справедливости ображена особа почуватиметься задоволеною, вона все ж не робить перший крок до відновлення стосунків. Якщо робітника, якого викрили в крадіжці в компанії, затримали, засудили та ув’язнили, то всі говорять про правосудця. Але компанія не хоче поновлювати працівника на колишньому місці праці. З іншого боку, якщо робітник краде в компанії, але швидко бере на себе відповідальність за помилку, доповідає про неї керівнику, висловлює щирий жаль, пропонує відшкодувати всі збитки і благає про прощення, то існує ймовірність, що працівнику дозволять продовжувати працювати в цій компанії.
Людство має дивовижну здатність прощати. Пригадую свій візит до міста Кавентрі (Англія) декілька років тому. Я стояв перед каркасом собору, який обстріляли нацисти під час Другої світової війни. Я слухав, як екскурсовод розповідав історію нового собору, збудованого серед руїн. За декілька років після війни група німців приїхала і допомогла побудувати новий собор на знак розкаяння за шкоду, завдану їхніми співвітчизниками. Всі дійшли згоди, що руїни слід залишити в новому соборі. Обидві будівлі були символічними: одна символізувала людську жорстокість, інша – силу прощення та примирення.
Щось всередині нас прагне примирення, коли помилки руйнують наші стосунки. Часто бажання примиритися є сильнішим, ніж бажання справедливости. Що ближчі стосунки, то глибшим є прагнення примирення. Коли чоловік поводиться зі своєю дружиною неправильно, то, незважаючи на біль і злість, вона розривається між прагненням справедливости і бажанням пробачити. З одного боку, вона хоче, щоб він заплатив за свою помилку, а з іншого, – бажає примирення. Лише його щире вибачення може забезпечити справжнє примирення. Якщо немає вибачення, тоді відчуття моральности підштовхує жінку до прагнення справедливости. Протягом багатьох років я спостерігав за процесами розлучення і бачив, як суддя намагається встановити справедливість. Мене завжди цікавило, чи щирі вибачення могли би змінити ситуацію і дозволили уникнути сумних наслідків.
ЧЕРЕЗ ВІДСУТНІСТЬ ВИБАЧЕННЯ…
Я дивився в очі підліткового гніву і думав, як змінилося би життя, якщо би лайливий батько вибачився. Підліткова несамовитість відносно батьків має два джерела. Перше – підлітки неправильно сприймаються батьками, і їхні сварки ніколи не залагоджуються. Друге – підлітки не відчувають любови своїх батьків. В одній зі своїх книг я писав на тему «Як ефективно любити підлітка». У цій книзі ми розглядатимемо питання «Як ефективно просити вибачення в підлітка».
Потреба просити вибачення поширюється на всі людські відносини. Відносини в шлюбі, батьківстві, між хлопцем і дівчиною та професійні відносини – будь-де потрібне вибачення. Без вибачень злість підштовхує нас до вимагання справедливости. Коли, на нашу думку, справедливість не настає, ми часто беремо все у свої руки і шукаємо помсти для кривдників. Злість посилюється і може перерости в насильство. Чоловік, який заходить в офіс колишнього роботодавця і застрелює свого керівника та трьох своїх співпрацівників, як правило, не виглядає неврівноваженим. І сусіди чоловіка часто шоковані, як він міг зробити таке. Він «здавався абсолютно нормальним».
Радше цей чоловік палає від відчуття несправедливости настільки, що йому здається: лише кривава помста виправить ситуацію. Все могло би скластися інакше, якби чоловікові вистачило мужности протистояти обставинам із любов’ю, а інші мали сміливість вибачитися.
У шлюбах домашній безлад часто виникає через небажання просити вибачення. Дружина жаліється: «Він грубий зі мною, а потім хоче від мене ніжности в ліжку. Як він може чинити так?», на що чоловік відповідає: «Вона поводиться зі мною, як із дитиною, і хоче контролювати моє життя. Я не одружився з нею, щоб мати другу матір». Обидва ображені, обидва злі, обидва не мають рації, але жоден не бажає вибачитися. Через відсутність вибачення партнери часто оголошують війну, яка інколи триває роками і часто закінчується розлученням чи смертю. Партнери в здорових шлюбах прагнуть вибачатися.
ЧИ МОЖЕШ ТИ ПРОБАЧИТИ БЕЗ ВИБАЧЕННЯ?
Щире прощення і примирення залежать від двох осіб і досягаються за допомогою вибачення. Деякі християни вчать прощати без вибачень. Вони часто цитують слова Ісуса: «А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6:15). Отож, вони кажуть жінкам, чиї чоловіки були невірними і надалі зраджують: «Ви повинні пробачити їм, інакше Бог не пробачить вам». Така інтерпретація вчень Ісуса відкидає решту біблійних вчень про прощення. Християнина вчать прощати іншим так само, як і Бог прощає нам. Як Бог прощає нам? Біблія каже, що, якщо ми визнаємо наші гріхи, Бог пробачить їх нам (див. Еф. 4:32; 1Ін. 1:9). Ні в Старому, ні в Новому Завітах ніде не вказується, що Бог прощає гріхи людям, які не визнають своїх гріхів і не розкаюються в них.
Коли священик заохочує дружину прощати її грішного чоловіка в той час, коли останній надалі чинить неправильно, то вимагає від дружини робити те, чого сам Бог не робить. Ісус учить, що ми завжди повинні прагнути прощати так само, як і Бог завжди бажає прощати тим, хто розкаюється.
Потерпілого часто заохочують до прощення без вибачення. Таке прощення не призводить до примирення. Дітріх Бонхофер, великий богослов, який зазнав страждання в нацистському концтаборі в 1945 році, боровся проти «проповідування прощення без покаяння». Він називав таке прощення «дешевим милосердям… яке є рівнозначним виправданню гріха без виправдання грішника, що розкаюється»[1].
Щире прощення ламає бар’єр, який був створений образою, і відкриває двері для відновлення довіри з часом. Якщо стосунки були теплими і близькими до образи, вони можуть знову стати ніжними. Якщо відносини були на рівні звичайного знайомства, то вони можуть розвинутися до більш близьких завдяки активному процесу прощення. Якщо образу завдала незнайома людина, така як ґвалтівник чи вбивця, то немає чого відновлювати. Якщо кривдник вибачився, а ви пробачили, то кожен із вас вільно іде по житті далі. Хоча злочин все ще опинятиметься в центрі уваги судової системи, яка була створена культурою для покарання за девіянтну поведінку.
П’ЯТИГАЛОНОВИЙ КОНТЕЙНЕР
У разі вибачення ми беремо на себе відповідальність за свою поведінку, прагнучи виправитися в очах ображеної особи. Щире вибачення відкриває двері для можливости прощення і примирення. Тоді ми можемо надалі будувати стосунки. Без вибачення образа стає бар’єром, і відносини погіршуються. Добрі стосунки завжди відзначаються бажанням просити вибачення, прощати і примирятися. Причина холодності багатьох пов’язана з невмінням вибачатися.
Щирі вибачення також заспокоюють неспокійне сумління. Уявіть, що ваше сумління є п’ятигалоновим контейнером, що висить на вашій спині. Коли ви чините з кимось недобре, він заповнюється рідиною. Три або чотири помилки – і ваша совість заповнена, і вам стає важко носити її. «Повна совість» призводить до відчуття провини і сорому. Єдиним способом очистити вашу совість є попросити вибачення в ображеної людини. Коли ви це зробили, то можете дивитися на себе в дзеркало, зазирнути іншій людині у вічі і не тому, що ви ідеальний, а тому що ви побажали взяти на себе відповідальність за свою помилку.
Ми могли засвоїти мистецтво просити вибачення ще дітьми. У здорових сім’ях батьки вчать своїх дітей вибачатися. Однак багато дітей виростають у неблагополучних сім’ях, де біль і лють є способом життя і ніхто ніколи не просить вибачення.
ЧИ МОЖЕМО МИ НАВЧИТИСЯ ПРОСИТИ ВИБАЧЕННЯ?
Доброю новиною є те, що мистецтва просити вибачення можна навчитися. Під час нашого дослідження ми з’ясували: є п’ять основних аспектів вибачення. Ми називаємо їх п’ять мов вибачення. Кожна з них є важливою. Але для окремої людини одна чи дві мови можуть бути більш дієвими, ніж інші. Ключем до добрих стосунків є навчання мови вибачення іншої особи і бажання розмовляти нею. Якщо ви розмовляєте важливою мовою, тоді щиро пробачити вам легше. Якщо ж це не вдається, то пробачити вам стає важче, адже люди не впевнені в щирості вибачень.
Розуміння і застосування п’яти мов вибачення набагато покращить ваші стосунки.
У популярному фільмі 70-х років минулого століття прозвучала відома фраза: «У любові ми не повинні говорити “Вибач”». Ні, саме навпаки. Коли ми любимо, то повинні просити вибачення, адже справжня любов передбачає вибачення від кривдника і прощення від скривдженого. Це шлях до відновлених стосунків на основі любови. А все починається з навчання розмовляти правильною мовою вибачення, коли ви образили когось.
уривок з книги Гері Чепмен “П’ять мов вибачення”