Українська асоціація християнської психології

Попередня стаття стосувалася вміння приймати рішення та нести відповідальність як основної риси, яка робить мужчину з хлопчика (див. тут). І вік тут не має значення. Адже є такі хлопчики, які і в 50 років все ще живуть так, як хоче мама/дружина/чи інша близька жінка і бояться жити своїм життям, бояться приймати власні рішення, бояться помилятись і наслідків рішень. А є мужчини і в 10 років, здатні відстояти власну думку і захистити не лише себе а й слабших, тих, хто потребує захисту.

Вічне питання - що ж робити?

Користь духовних настанов, як і медичних порад, що їх доречно і вчасно подасть досвідчений лікар, найкраще помітна тоді, коли їх доцільність підтверджують добрі результати, саме тоді стає очевидно, наскільки вони були мудрі й корисні, поліпшили життя та вдосконалили тих, які прислухалися до них.
Давши самі волю гніву, неначе дорогу якомусь стрімкому потокові, а також безпристрасно спостерігаючи недостойну поведінку инших, коли вони гніваються, ми переконалися у справедливості слів: Муж гнівливий має непристойний вигляд (Прип. 11, 25).
Ця пристрасть, одного разу заволодівши розумом і душею, перетворює людину на звіра і, позбавивши її розуму, перешкоджає бути людиною. Гнів подібний до зміїної отрути. Розгніваний біситься, як скажений собака, кидається на инших, як скорпіон, кусає, як змія.
Як можна пояснити це зло? Що змушує людей миттєво запалюватися гнівом із незначного приводу? Кричать, казяться, нападають агресивніше за зміїв і доти не зупиняються, доки від надміру й нестримности злоби гнів їх, неначе пухир, не лусне, і запалення не пройде...
Як нам уникнути шкідливих наслідків гніву?
Що ж треба робити, щоб пристрасть була доречною? Як це можливо?

Спілкування. Одна з трьох сфер подружнього життя. Як на мене, саме вона повинна займати найбільше часу. Звичайно, я так думаю, адже я Жінка. Спілкування необхідне мені як повітря, часом навіть більше ніж їжа... Бо я Жінка :)

Які потреби ми задовільняємо завдяки спілкуванню. І чому нам так часто важко зрозуміти свого чоловіка чи свою дружину...

Загалом, більшість людських пошуків закінчується успіхом. Усім нам вдається знайти те, що шукаємо. Об'єкти наших надій неначе весь час чекали, що їх колись знайдуть. Дехто з нас ще з самого дитинства неначе сформований для розчарування. Звісно, в таких випадках ми знаходимо розчарування в надмірі. Життя стає п'єсою розбитих мрії і втрачених ілюзій. Наші герої неначе завжди розсипаються, виявляючи свої глиняні ноги. Усе, що може статися не так, — стається. Промандрувавши всіма випробовуваннями життя, ми виявляємо, що дорога закінчується безвихіддю.
Дехто керується іншим «компасом». Ми неначе рухаємося битим шляхом. Краєвид мальовничий, а люди по дорозі охоче допомагають. Нам здається, що ми оточені добротою і нам щастить. У нас бувають невдалі дні, але врешті все закінчується добре. На власному досвіді ми розуміємо, що саме Господь Бог мав на увазі, коли глянув на своє творіння і усміхнувся: «Усе дуже добре!» (пор. Бт. 1, 31).