Християнська психологія » Психологія сім'ї » Психологія подружніх стосунків » Ми не сваримося лише з чужими людьми. Якщо людина близька, конфлікти будуть

 

Ми не сваримося лише з чужими людьми. Якщо людина близька, конфлікти будуть

Автор: Мирон Шкробут від 6-05-2020, 14:42, переглянули: 22

Конфлікт у звиклому розумінні – те, чого потрібно уникати, щось погане. Але чи можна зовсім уникнути конфліктів у стосунках? І, головне, чи потрібно це? Адже конфлікт, сам по собі, лише виявляє проблему, а, отже, дає шанс її вирішити. Як саме – у черговій програмі «Психологічної порадні» на Живому Радіо Воскресіння із циклу про подружні стосунки говорила християнський психолог Лідія Кондратик.

«Конфлікт – невід’ємна складова будь-яких стосунків, – пояснює психолог. – Це, по суті, зіткнення інтересів і точок зору на певні речі. Так, всі ми різні, тож не дивно, що наші цілі, інтереси й бажання можуть не співпадати. Так, ми не можемо і не повинні у всьому і завжди погоджуватися з іншою, нехай і найближчою, людиною – «аби тільки не було сварки», бо це ні до чого доброго не веде…»

Лідія згадує відомий анекдот (чи бувальщину): на консультацію до психотерапевта приходить подружжя, яке каже, що ніколи не свариться. «Гм, і що, так і живете, як чужі люди?..»

«Насправді ми не сваримося лише з чужими людьми – з тими, хто нам, за великим рахунком, байдужий. Коли байдуже, чи розуміє людина мене, мої прагнення і бажання, коли нічого спільного у мене з нею немає, конфліктувати немає змісту. Але коли людина близька, конфлікти будуть… »

При цьому, конфлікт, сам по собі, не є чимось поганим – це лише прояв (чи зіткнення) різних точок зору і інтересів. Конфлікти можуть бути як деструктивними, так і конструктивними – залежно від того, як ми їх вирішуємо, і якими є результати.

Різною є також природа і глибина конфліктів між близькими людьми. Найпростіший – конфлікт визначення: ми говоримо про одне і те ж, але з різними нюансами і розумінням. Як приклад: один хоче купити парту, а інший – письмовий стіл, що, по суті, те саме.

«Тому завжди – і у конфлікті особливо, важливо проговорювати ці нюанси, уточнювати, пояснювати – що саме мається на увазі? Чому ти так сказав/сказала? Слід враховувати також негативне навантаження, яке може мати певне слово для конкретної людини – навіть таке безневинне, як звертання «котику»…»

Другий тип конфлікту – поведінковий, найгостріше проявляється на початках спільного життя під час адаптаційної кризи. Він стосується певних звичок і уподобань, які у різних людей, зазвичай, не співпадають, проте отруїти стосунки можуть. Це, наприклад, класична тема миття посуду, порядку у туалетній кімнаті, інших побутових звичок.

«Коли люди звикають одне до одного, доводиться миритися зі звичками одне одного чи й міняти їх, робити щось не так, як раніше, – каже психолог. – При цьому важливо акцентувати: не хтось поганий, бо щось зробив не так, а «мені не приємно, що ти так зробив/сказав». Це, так зване, «я-висловлювання». У такому конфлікті ми вчимося слухати і приймати одне одного, взаємодіяти і знаходити прийнятний для обох варіант…»

Третій тип конфлікту стосується внутрішніх мотивів певних дій чи поведінки. Парадокс: інколи людина хоче зробити якнайкраще і для добра іншого, а виходить – навпаки. Причина у тому, що наші уявлення про це «якнайкраще» не завжди співпадають із уявленнями і потребами іншого. Знову класичний приклад із психотерапевтичної практики: чоловік і дружина за довгі роки подружнього життя завжди ділили курку – лапки їй, грудку йому, і кожен вважав, що віддає іншому найкраще. Проблема була у тому, що через тридцять років спільного життя виявилося, що насправді дружина не любила лапки, а чоловік – грудки, але ніхто з них не наважився про це сказати іншому.

«Так, це виглядає жертовно і романтично – відмовлятися від чогось заради іншого, проте питання – чи потрібна іншому ця жертва? Тому, знову ж таки: певні речі потрібно проговорювати, не боятися спитати. Так, є ситуації, коли варто не наполягати на своєму, поступитися – наприклад, коли щось має для іншого велику цінність і значення. Якщо ми знаємо справжні потреби і бажання людини – рішення за нами, поступитися й пожертвувати чи ні. Але якщо малюємо картинку «добре для нього/неї» на свій розсуд, не питаючи про це саму людину, – можуть виникнути проблеми….»

Четвертий, найскладніший і найглибший тип конфлікту, виникає на рівні цінностей – базових для кожної людини понять. Слід зауважити, що конфлікти цього рівня майже не вирішуються: змінити це дуже складно, якщо взагалі можливо. Так, людина може змінитися, сама, але це, швидше, Боже чудо, аніж лише воля і бажання самої людини, не кажучи вже про волю іншого. Саме тому коли люди починають зустрічатися, так важливо багато спілкуватися на різні теми, пізнавати одне одного у духовному сенсі і визначити – співпадають базові цінності й приорітети чи ні. Якщо ні, то саме ціннісні конфлікти будуть основною причиною непорозумінь у парі чи й розриву стосунків.

Про що потрібно пам’ятати у вирішенні конфлікту, тобто – про інструменти, які можуть допомогти.

Найперша передумова – впоратися з емоціями. Для цього є різні методики і способи – і загальновідомі, і у кожного особисто. Комусь достатньо хвилини, щоб вдихнути-видихнути, а комусь треба годинку погуляти. Емоційно конфлікти не вирішуються – це слід пам’ятати чітко і завжди: поки емоції не спадуть, говорити про щось немає сенсу. Коли ж все і всі трохи заспокоїлися, необхідно задатися питанням – що це було? У чому полягав той конфлікт і які його справжні причини? Для того, щоб їх виявити, необхідна взаємна відвертість і спокійна розмова.

«Важливий момент у такій розмові, як і в стосунках загалом, – взаємна повага, – підкреслює психолог. – Так, кожен має право на власну думку, позицію, ставлення до чогось – і це не можна оцінювати чи засуджувати. Коли поважаємо одне одного, дійти до злагоди набагато простіше, ніж тоді, коли доводимо, що інший неправий чи, тим більше, знецінюємо його…»

Ще один важливий інструмент, про який потрібно пам’ятати, – «я–висловлювання». Тобто не «ти зробив/зробила не так», а «мене це зачепило/ мені боляче» – перемикання на власну реакцію, а не на оцінювання певного вчинку чи й якостей людини загалом. Такі формулювання допомагають знизити напругу і не акцентують власне «его».

І ще одне важливе питання: чи повинні діти бачити конфлікти батьків? Насправді, не таке просте питання, як здається. Адже якщо конфлікти є, але від дитини їх повністю приховують, складається ідеальна картинка: «тато і мама ніколи не сварилися». І надалі невідповідність цій картинці лякає – людина починає шукати ідеал, вважаючи, що конфлікту у близьких стосунках не повинно бути взагалі.

З іншого боку, діти не повинні бути свідками бурхливого з’ясування стосунків між батьками. Така ситуація – інша драматична сторона: діти за своєю природою – егоцентристи, і тому вважають, що батьки сваряться саме через них, а, отже, «це я винен/ винна». Найгірше, що може бути у таких випадках, – коли батьки маніпулюють дитиною на тему «вибирай, з ким ти». Такі досвіди, як правило, залишаються травмою назавжди.

Повністю стрім програми «Психологічна порадня» на Живому Радіо Воскресіння можна подивитися тут:




Категорія: Психологія подружніх стосунків, Блог Лідії Кондратик

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.