Кризи трапляються в житті кожної людини й родини. Чи країни. Проте ці непрості періоди не слід сприймати як катастрофу чи кінець світу – вони, по-своєму, необхідні для розвитку і переходу на інший рівень стосунків і буття, і, що важливо, мають об’єктивні причини і підстави. Тому кризу, як таку, варто сприймати як виклик, завдання, яке потрібно вирішувати, а не як кару чи присуд. Про кризи у сімейному житті – у програмі «Психологічна порадня» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» говорила християнський психолог Лідія Кондратик.
«Кризи – це ситуації чи перехідні періоди, які виводять нас із зони комфорту: вони показують, що попередній устрій життя уже не підходить, а яким буде новий, ми ще не знаємо. Кризи наступають тому й для того, щоб щось змінилося у нашому житті: можуть змінитися правила співіснування, розширитися меж особистого чи спільного простору, з’явитися нові ролі. Тобто це моменти, які підштовхують нас змінювати себе, рухатися вперед», – каже психолог.
У житті сім’ї – навіть найбільш благополучної, таких кризових моментів не уникнути, тож варто знати, що а) вони мають цілком об’єктивні причини, б) боятися їх не треба й, тим більше, задаватися питанням «за що?», в) криза може стати шансом для позитивних змін, якщо розуміти, що відбувається.
«Перша криза наступає одразу після одруження, буквально на наступний день після весілля», – попереджує Лідія Кондратик.
Чому так? Тому що відбувається велика рольова зміна: від вільних хлопця/дівчини чи чоловіка/жінки – до подружжя. Це зміна меж особистого простору кожного, притирання до смаків, звичок та бажань, поділ обов’язків і відповідальності. Як правило, першим каменем спотикання стають саме дрібні побутові речі – хто має мити посуд, готує сніданок, прибирає/пере/робить закупи тощо. Саме тому психолог так вітає подорожі у так званий «медовий місяць» – коли пара може побути удвох, мати багато приємних вражень, відірватися від батьків, друзів, роботи, але й не мати фінансових і побутових проблем. Це, певною мірою, ідеальні умови для першого усвідомлювання про те, що тепер є не «я» і «ти», а «ми».
«У романтичних стосунках ми показуємо себе з найкращої сторони, але в житті є різні, в тому числі й негативні, моменти, – каже Лідія. – Тому це – перша криза адаптації: побачити, якими ми є насправді, щодня, без масок і макіяжу. Так, це, можливо, розкидані шкарпетки чи невимитий посуд – все це ніби дрібниці, але такі дрібниці можуть зіпсувати життя. Це справді дуже складна криза – більшість американських пар не витримують саме у цей період. І останньою краплею може стати навіть непомите горнятко…»
Цінним є досвід самостійного життя кожного у парі – вміння подбати про себе й свої потреби, досвід дорослішання. Тоді йдеться про пристосування дорослих самодостатніх людей, які вміють приймати рішення й брати відповідальність – принаймні, за себе.
Наступна сімейна криза – народження першої дитини. Чому важливо прийняти виклики, які породжує така радісна подія, як народження первістка? Психолог пояснює: родина – це система коліщаток, як, наприклад, годинниковий механізм. І коли додається третє коліщатко – дитина, «годинник» мусить перебудуватися: пара мусить змінити ставлення до багатьох речей, пріоритети, взаємні стосунки тощо.
«Перша дитина – складне випробування, бо, як правило, молоді батьки не мають досвіду, що і як робити, як поводитися і реагувати, – каже психолог. – Так, у рекламі чи інстаграмі все це виглядає красиво, проте в житті все зовсім інакше. Жінка перестає бути центром уваги – причому для всіх у родині: центром стає дитина. А жінка вперше набуває досвіду життя «не для себе», причому 24 години на добу. Для самої себе у неї не залишається ні часу, ні сил, іноді йдеться про майже повне виснаження. При цьому чоловік/батько дуже часто самоусувається – нехай і з причини заробляння грошей. Проте це неправильно. Жінці потрібна його підтримка у цей період – і фізична, й емоційна: відповідальність за дитину – це їхня спільна відповідальність…»
При цьому психолог каже: друга дитина, як правило, зовсім не схожа на першу й, певною мірою, руйнує самовпевненість батьків у тому, що «ми вже все знаємо». Власне, як і щодо наступних дітей – до системи-сім’ї додаються нові «коліщатка», тому вона мусить змінюватися, розвиватися. Просто далі все відбуватиметься легше, радісніше й менш болісно. Приходить розуміння, що любові вистачить на всіх дітей, скільки б їх не було, бо любов не ділиться, а навпаки – примножується.
Наступна – третя, криза наступає, коли дитина (чи діти) йдуть до школи, а мама вирішує піти на роботу. Це переломний момент і для самої жінки, й для всієї родини. Для жінки, яка вирішила реалізуватися й у професії, але раніше не працювала (чи не працювала впродовж декретної відпустки, а це, за умови двох дітей, близько шести років) , а, отже, не впевнена у своєму професійному рівні – це складний момент життя. Так само, як і для родини, яка звикла, що мама/дружина завжди вдома. Відбувається і значна зміна, і перерозподіл обов’язків, і зміна повсякденних звичок та усталеного способу життя. Часто чоловік, який заробляє, проти того, аби дружина працювала, і на цьому грунті виникають серйозні конфлікти. Проте робота, особливо та, що до душі, «сродна праця», як казав Сковорода – важлива сфера, де жінка може і повинна себе реалізувати.
«Робота для жінки має бути бути саморелізацією, хоббі, а не просто зароблянням грошей, – каже пані Кондратик. – Неулюблена робота виснажує емоційно й фізично, а для жінки важливо, щоб робота була наповненням, а не відбиранням сил і внутрішніх ресурсів…»
Четверта серйозна криза – коли діти стають зовсім самостійними й покидають «гніздо». Знову відбувається велика переоцінка цінностей, зміна ролей і формату стосунків для всіх членів сім’ї. «Сім'я – складна ситема. І кризи зрушують, перевіряють її на міцність, виводять нас, як особистостей, і наші стосунки на інший рівень, – пояснює психолог. – Вони ніби показують – ви засиділися, й ваше болото починає погано пахнути…»
Повний стрім програми можна подивитися тут:
