Християнська психологія » Психологія сексуальності » БОГОСЛОВ’Я ТІЛА: ВИХОВАННЯ ДО БУТТЯ ЛЮДИНОЮ

 

БОГОСЛОВ’Я ТІЛА: ВИХОВАННЯ ДО БУТТЯ ЛЮДИНОЮ

Автор: Петро Гусак від 25-05-2015, 08:17, переглянули: 1960

БОГОСЛОВ’Я ТІЛА: ВИХОВАННЯ ДО БУТТЯ ЛЮДИНОЮ
Крістофер Вест

Що, якщо б я сказав вам, що ключем до розуміння Божого плану щодо людського життя є відкинення фіґових листків і споглядання людського тіла – нагого та без сорому? Що, якщо б я сказав вам, що єдиний спосіб, у який можна побачити невидиму таємницю Бога, це – тільки споглядаючи людське тіло у його чоловічості та жіночості? Що, якщо б я сказав вам, що сама таємниця Християнства просто незбагненна, якщо ми не розуміємо значення статевої відмінності та нашого поклику до статевого єднання?
Ви би напевно подумали, що я дещо одержимий сексом та нагими тілами. Ви би могли навіть подумати, що я зіпсований нашою поганською, порнографічною культурою. Я можу вас зрозуміти. Але що, якщо би це сказав вам Папа Іван Павло ІІ?
Справді, це те, що ми – серед іншого – навчилися від першого більшого катехитичного проекту з понтифікату Івана Павла ІІ, відомого як “богослов’я тіла”. У цій збірці звернень на аудієнціях, виголошених між вереснем 1979-го та листопадом 1984-го, Іван Павло розвинув те, що обіцяє бути одним із найтривкіших та найважливіших внесків для Церкви і світу.
Богослов’я тіла є базованою на Священному Писанні призадумою над людським досвідом втіленості, що як таке, поєднане з еротичним бажанням та нашим прагненням єднання. Воно поділене на дві основні частини. У першій Папа розвиває “адекватну антропологію”, яка базується на словах Христа. Для того, щоби мати “повне бачення людини”, ми мусимо звернутися до нашого досвіду втіленості “на початку” (Мт 19,8), у нашій історії (Мт 5,27-28) та у нашому призначенні (Мт 22,30). У другій частині своєї катехизи Іван Павло застосовує свій характерний християнський гуманізм до покликань до целібату та подружжя, а також до моральних питань, поставлених Папою Павлом VI у його Енцикліці Humanae vitae. Звичайно, у такій короткій статті, як ця, ми можемо подати лише побіжний нарис актуального змісту Папської революційної катехизи. Почнемо з його головної ідеї.

ТВЕРДЖЕННЯ ПАПИ
Твердження папи, якщо у них заглибитися, становлять революцію способу розуміння людського тіла та статевості. “Тіло, і тільки воно, – каже Іван Павло, – здатне вчинити видимим те, що невидиме: духовне та божественне. Воно було створене для того, щоби перенести у видиму реальність світу таємницю, скриту у Бога з непам’ятних часів і, отже – бути її знаком” (20 лютого 1980 р.).
Знаю, це – купа вчених слів. Що це означає? Як фізичні, тілесні створіння ми просто не можемо бачити Бога. Він – чистий Дух. Але Бог бажав вчинити Свою таємницю видимою для нас і витиснув її у наших тілах, творячи нас чоловіком і жінкою на Свій образ (Бут 1,27).
Функція цього образу – відображати Пресвяту Тройцю, “незбагненну божественну спільноту [трьох] Осіб” (14 листопада 1979 р.). Таким чином, у драматичному розвитку католицької думки Іван Павло робить висновок, що “людина стала “образом і подобою” Бога не тільки завдяки своїй людськості, але й завдяки спільноті осіб, яку чоловік і жінка творять від самого початку”. І Папа додає: “Від “самого початку” на все це зійшло благословення плідності, пов’язаної з продовженням людського роду” (там само).
Тіло має “весільне значення”, тому що воно виявляє покликання чоловіка і жінки стати дарунком одне для одного, дарунком, який вповні здійснюється у їхньому єднанні “в одне тіло”. Тіло має також “плідне значення”, яке (за Божою волею) завдяки їхньому єднанню приводить у світ “третю особу”. У цей спосіб подружжя є “первісним Таїнством”, зрозумілим як знак, що вірно уділює чоловікові і жінці таємницю Божого Троїчного життя та любові, а через них – їхнім дітям, і через сім’ю – цілому світові.

ПЕРВІСНА ЛЮДИНА
Це – те, що Адам і Єва досвідчували “на початку”. Саме почуття сексуального бажання, як Бог його створив, було: любити, так як Бог любить – щиро даруючи самого себе. Оскільки таке покликання до любові є суттю Євангелії, то Іван Павло може сказати, що якщо ми живемо відповідно до весільного значення наших тіл, то ми “сповняємо справжнє значення [нашого] буття та екзистенції” (16 січня 1980 р.). Саме тому пристає чоловік до своєї жінки і вони стають “одним тілом” (пор.: Бут 2,24).
У своїй екзегезі тексту про створення Святійший Отець говорить про ту первісну єдність статей як про таку, що випливає з людського досвіду первісної самотності. Називаючи тварин, чоловік зрозумів, що він єдиний усвідомлює самого себе та може свобідно визначати свої вчинки; він єдиний був особою, покликаною до любові. На підставі цієї самотності – досвід, спільний для чоловіка та жінки – чоловік відчув еротичне бажання та прагнення єднання.
Якщо серед тварин не було “помочі, відповідної для нього”, то, пробудившись від свого “глибокого сну”, чоловік негайно заявляє: “Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла” (Бут 2,23). Тобто: “Нарешті це особа, яку я можу любити!” Як він знав, що вона була теж особою, покликаною до любові? Її наге тіло відкрило таємницю!
Перш ніж стався розлам між тілом і душею, що його спричинив гріх, тіло чинило їх здатними бачити і пізнавати одне одного “в повному мирі внутрішнього погляду, який витворює ... повноту інтимності осіб” (2 січня 1980 р.). Вони жили у повній згоді з весільним значенням їхніх тіл і досвід первісної наготи був незаплямлений соромом (Бут 2,25).

ІСТОРИЧНА ЛЮДИНА
Виникнення сорому вказує на радикальну зміну у їхньому досвіді втіленості. Воно вказує на втрату благодаті та святості. “Первісна людина” уступила місце “історичній людині”, яка тепер мусить боротися з пожаданням у своєму серці.
Пожадання – це еротичне прагнення, позбавлене Божої любові. Таким чином, навіть якщо ми тільки дивимося на інших з пожаданням, ми вже вчинили перелюб у нашому серці (Мт 5,28). Слова Христа, які цього стосуються, суворі. Іван Павло ставить питання: “Чи ми повинні боятися суворості цих слів, чи, радше, мати довіру до їхнього спасительного змісту, до їхньої сили?” (8 жовтня 1980 р.).
Їхня сила полягає у факті, що чоловік, який їх вимовив – “Агнець Божий, який світу гріх забирає” (Ів 1,29). Христос помер і воскрес не для того, щоби дати нам ще більше механізмів гріха. Його смерть і воскресіння були дієвими. Вони ефективно “звільняють нашу свободу від панування пожадливості”, як це виражає Іван Павло.
Це означає, що якщо ми знову відкриємо наші тіла до “дихання” Святого Духа, то зможемо досвідчити “справжню глибоку перемогу” над пожадливістю. В тому, що еротичне, ми можемо наново відкрити первісне весільне значення тіла та жити ним. Таке звільнення від пожадливості є в дійсності “умовою всякого спільного життя у правді” (8 жовтня 1980).

ЕСХАТОЛОГІЧНА ЛЮДИНА
Що ж можна сказати про досвід втіленості та нашого прагнення єднання в есхатології? Чи ж Христос не сказав, що у воскресінні ми вже не будемо одружуватися? (Мт 22,30). Так, але це не означає, що наше прагнення єднання (подружжя) буде знищене. Це означає, що воно буде сповнене. Таїнства є лише земними знаками небесної дійсності. Якщо ми в Небі, то більше не потребуємо знаків, які би на це Небо вказували.
Небо є вічним сповненням подружжя між Христом та Церквою. Це – те, для чого ми створені. Це – найвище прагнення людського серця. І це є те, на що вказує “одне тіло” від початку (Еф 5,31-32).
Таким чином, у воскресінні тіл ми знову відкриємо – в есхатологічному вимірі – те саме весільне значення тіла у зустрічі з таємницею живого Бога лицем до лиця (див.: 9 грудня 1981 р.). “Це буде цілковито новим досвідом, – каже Папа, – але воно жодним чином не буде відчужене від того, у чому людина брала участь від “початку”, ані від плідного значення тіла і статі” (13 січня 1982 р.).

ХРИСТИЯНСЬКІ ПОКЛИКАННЯ
Тільки збагнувши, ким була людина на початку, в історії та в есхатології, ми можемо зрозуміти, як людина повинна жити. Іншими словами, після накреслення “адекватної антропології” відкриваються двері до належного розуміння християнських покликань до целібату (монашества) та подружжя.
Ті, хто живе у целібаті “задля Небесного Царства” (Мт 19,12) вибрали жити в небесному подружжі [вже] на землі. Вони неначе “перестрибують” Таїнство, щоби безпосередніше брати участь у самій дійсності. Таким чином вони, будучи самі в межах історії, виходять поза виміри історії та заявляють світові, що Царство Боже є тут (Мт 12,28). Справжній християнський целібат не є, отже, відкиненням статевості чи знеціненням подружжя. Він є вираженням на землі їхнього найвищого призначення та сенсу!
Будучи покликанням до святості, подружжя задумане як підготовка чоловіків та жінок до Неба. Але для того, щоби бути належним приготуванням до Неба, воно мусить точно відповідати образові божественного прототипу. Таким чином, Таїнственність подружжя полягає у виявленні вічної таємниці Бога за допомогою “знаку”, який призначений не тільки проголошувати цю таємницю, але й сповнити її в супругах (див.: 8 вересня 1982 р.).
Все у подружньому житті становить цей знак. Але ніде цей знак не виражений так драматично, як [у подружньому акті], коли чоловік і жінка стають “одним тілом”. Так само, як тіло виражає душу особи, “одне тіло”, яким стають супруги у їхньому статевому єднанні, виражає “душу” їхнього подружнього життя. Папа каже: “Справді, самі ці слова: “я беру собі тебе за жінку/за чоловіка” можуть бути сповнені тільки в подружньому єднанні” (5 січня 1983 р.).

НОВИЙ КОНТЕКСТ ДЛЯ СТАТЕВОЇ МОРАЛЬНОСТІ
Первісне бачення [статевості] Іваном Павлом забезпечує цілковито новий контекст для розуміння вчення Церкви про сексуальність, особливо її вчення проти контрацепції. Це фактично є ядром всієї статевої моральності. Бо як тільки статеве єднання відокремлюється від притаманної йому пов’язаності з продовженням роду, то тоді може бути виправданим будь-який засіб для осягнення орґазму (сексуальна революція 20-го століття чітко продемонструвала це на практиці).
Спираючись на логіку богослов’я тіла, можна говорити про моральність статевих стосунків відповідно до того, “чи вони мають характер правдивого знаку, чи ні” (27 серпня 1980 р.). Таким чином, уся статева моральність зводиться до цього простого питання: чи ця поведінка втілює [в собі] Божу любов, чи ні?

Для тих, хто просвітлений Святим Духом, щоби розуміти “велику таємницю” подружнього єднання, контрацепція просто немислима. Подружнє єднання задумане провозвіщати таємницю Святої Тройці – “Бог є життєдайною Любов’ю”. У цьому значенні Папа говорить, що “мова тіла” є пророчою. Однак намірено вчинений неплідним статевий акт проголошує протилежне. Він перетворює “мову тіла” у специфічне заперечення Божої творчої любові, чинячи подругів “лжепророками”.
Подружнє єднання задумане також як таїнственний (сакраментальний) знак єднання Христа з Церквою. Але для того, щоби Таїнства відображали духовну дійсність, фізичне мусить бути точним символом духовного. Внесіть у цю картину контрацепцію, і подруги (свідомо чи несвідомо) відображатимуть протилежність до єднання Христа і Церкви. Ось чому намірено вчинений неплідним статевий акт ніколи не може бути сповненням подружжя – він є протилежністю до самої суті “великої таємниці” Таїнства.

БИТВА ЗА СМИСЛ ЖИТТЯ
Якщо, як навчає Іван Павло, тіло і тільки воно здатне сповістити нам таємницю Божої любові до нас; і якщо існує ворог Бога, який прагне відлучити нас від Божої любові, – то за що він візьметься, щоби це вчинити? Отець Церкви Тертуліан каже, що диявол намагається протидіяти Божому планові спасіння, мавпуючи Таїнства. А від чого краще почати, як не від цього “первісного Таїнства”?
Мета диявола – загарбати собі мову наших тіл. І погляньте, якого успіху він досягнув. Скільки людей, наприклад, думає, що тіло і дар статевості – це місця, у яких ми повинні шукати Божої присутності в останню чергу! Багато поставлено на карту у втраті здатності розуміти мову наших тіл. Як говорить Іван Павло ІІ, це, з усією очевидністю, “важливо стосовно подружжя”. Однак це “рівно ж суттєво і важливо для зрозуміння людини в цілому” (15 грудня 1982 р.). Богослов’я тіла є в дійсності, згідно з вченням Івана Павла, найбільш відповідним вихованням щодо того, що це означає – бути людиною (див.: 8 квітня 1981 р.). Так, битва, яка бушує у нашій Церкві та у нашому світі стосовно статевої моральності, є не що інше, як битва за справжній смисл людського існування.
Таким чином, богослов’я тіла не повинно розглядатися лише як часткова дисципліна серед багатьох інших в рамках загального католицького вчення. З іншого боку, як навчає Святіший Отець, те, чого ми вчимося, задумуючись над Христовими словами в богослов’ї тіла, “є в дійсності перспективою всієї Євангелії, цілого вчення, справді – усієї місії Христа” (3 грудня 1980 р.).

ВИСНОВКИ
Богослов’я тіла є “трубним закликом” для Церкви стати не більше “духовною”, а більше воплоченою. Це – заклик дозволити Слову Євангелії проникнути наше тіло і кості. Коли це воплочення Євангелії станеться в нас, ми будемо розглядати вчення Церкви про сексуальну моральність не як набір репресивних правил, а як підставу етосу визволення, заклик до досвідчення відкуплення наших тіл, заклик наново відкрити у тому, що еротичне, первісне значення статевості, яке є справжнім смислом життя. А це – перший крок до оновлення світу.
Як стверджує Іван Павло, покликання мужчини і жінки творити спільноту осіб “є найглибшою основою людської етики та культури” (22 жовтня 1980 р.). Таким чином, гідність і рівновага людського життя “в кожному моменті історії та у кожному пункті географічної довготи і широти залежить від того, “ким” є вона для нього і він для неї” (8 жовтня 1980 р.). Коротко: культура, яка не шанує правди про статевість, приречена бути культурою, яка не визнає правди про життя; вона приречена бути культурою смерті.
Ось чому Іван Павло вчинив богослов’я тіла першим катехитичним проектом свого понтифікату. Подружжя і сім’я є серцем нової євангелізації, серцем побудови цивілізації любові та культури життя. А серцем подружжя і сім’ї є правда про тіло і статевість.

Здійснюймо її у своєму житті та проголошуймо її. Якщо ми будемо це чинити, то небагато бракуватиме до оновлення лиця землі!


З англійської переклав Петро Гусак
Текст взято з веб-сторінки www.theologyofthebody.net
Крістофер Вест є директором [Інституту] Подружжя та Сімейного Життя Архидієцезії Денвер (Колорадо), часто виголошує доповіді та пише на теми, пов’язані з вченням Церкви про подружжя та сім’ю. Він здобув ступінь Маґістра в Інституті Івана Павла ІІ для Досліджень про Подружжя та Сім’ю (John Paul II Institute for Studies on Marriage and the Family) у Вашинґтоні, DC.



Категорія: Психологія сексуальності, Блог Петра Гусака

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.