Християнська психологія » Вікова та педагогічна психологія » Психологія підлітків » Як навчити підлітка розпізнавати свої емоції та володіти ними?

 

Як навчити підлітка розпізнавати свої емоції та володіти ними?

Автор: Мирон Шкробут від 30-09-2015, 20:29, переглянули: 1267

Як навчити підлітка розпізнавати свої емоції та володіти ними?Усі люди відчувають емоції. Більшість учених одностайні у думці, що людина має базовий набір емоцій, які, перемішуючись, як кольори спектру, дають безліч відтінків. Але для того щоб пристосуватися до життя у високотехнологічному суспільстві, необхідно вміти розпізнавати свої емоції. Це уміння у свою чергу надасть можливість володіти ними і контролювати їх.
Останнім часом фахівці різних країн почали приділяти значну увагу емоційному розвитку дітей і підлітків. Ступінь емоційного розвитку визначається коефіцієнтом емоційного розвитку (EQ). Цей термін уперше ввів Деніел Гоулман в 1995 році у своїй книзі, присвяченій цьому питанню.
Усі, хто займається емоційним розвитком, одностайно вважають, що емоційна зрілість або компетентність має велике значення в житті людини і створює умови для формування успішної та щасливої особистості.
Підвищення рівня емоційної зрілості дітей і підлітків стає дуже важливим завданням, оскільки в світі панують насильство, влада зброї та фізичної сили, що безперешкодно і постійно демонструється з екранів телевізорів, зі сторінок газет і журналів, із дисків із комп’ютерними іграми, змушуючи хлопчиків і юнаків удавати з себе «крутих хлопців». Дівчаткам і дівчатам пропонується виглядати розпещеними, відкрито демонструвати свою доступність, вигідно продавати себе і своє тіло, нібито все заздалегідь відомо та іншого призначення вони не мають.
Ніхто не хоче думати про майбутнє, тому що багатьом воно здається незрозумілим, невідомим. Але ж у майбутньому нас чекає не те, на що ми заслуговуємо, а те, що уявляємо. Ось і скажіть собі чесно, яким ви бачите своє майбутнє. Будьте обережними, тому що все, що ми візуалізуємо, рано чи пізно матеріалізується. Саме з цієї ж причини дуже корисно мріяти, уявляючи все в деталях і фарбах. Але про це дещо згодом. Повернемося до емоційного розвитку. Емоційний зв’язок між батьками і дітьми є дуже важливим. Відомі, наприклад, такі сумні факти: коли малюки у дитячих будинках мали тільки медичний догляд, але були позбавлені емоційного тепла, їх не брали на руки, не розмовляли з ними, не гладили по голівці і не пестили, не обіймали, то багато хто з них починав відставати в розвитку, а деякі навіть помирали, хоча фізично вони були абсолютно здоровими. Проведіть аналогію з дорослими людьми, які глибоко переживають розлуку з коханою людиною.
А зараз пригадайте біблійне напучення «відвідувати хворих». Як ви гадаєте — навіщо? лежить людина, хворіє. навіщо її відвідувати, турбувати тільки. Виявляється, що, відвідуючи хвору людину, ви не тільки робите їй ласку. Ви сприяєте підвищенню життєвого тонусу хворого, піднімаєте йому настрій, позбавляєте почуття самотності. У людини, яка відчуває любов і турботу, немов крила виростають, а це надзвичайно важливо в боротьбі з будь-якою недугою. Якщо сила емоцій є такою великою в спілкуванні між дорослими людьми, то можете собі уявити, на які чудеса вона здатна у спілкуванні дорослого з дитиною!
Діти з тих сімей, де відсутній емоційний зв’язок між дітьми і батьками, як правило, зневажають своїх батьків або за те, що вони не досягли успіху в житті, або за якісь інші недоліки. Такі діти намагаються піти з дому, коли батьки повертаються з роботи. Вони йдуть на вулицю, сидять у під’їздах і розважаються випивкою, сигаретами і наркотиками. Дівчатка відверто пропонують себе хлопчикам, не замислюючись про етичні норми. Такі діти переконані, що красиве життя, яке вони бачать з екранів телевізорів, для них недосяжне. Тому вони починають вигадувати своєрідні замінники цього «красивого життя».
Останні дослідження свідчать про те, що у дітей розумовий розвиток випереджає емоційний. А це означає, що дурними наших дітей не назвеш, але й добрими, чуйними і порядними їх можна назвати не завжди.
ми не розглядатимемо причини подібної ситуації. Давайте залишимо осторонь одвічне питання: «Хто винен?» Спробуємо з’ясувати, що ж слід робити, щоб наші діти набули здатності співпереживати іншим людям і поважати їх.
Якщо почати займатися емоційним розвитком дітей і підлітків зараз, то коли вони виростуть і матимуть своїх дітей, вони намагатимуться докласти всіх зусиль для того, щоб виховати їх добрими, чуйними, приємними в спілкуванні, щоб вони вміли розв’язувати проблеми, що в цілому зробить їх щасливішими і успішнішими.
Уміння впоратися зі своїми емоційними проблемами закладає фундамент, що допомагає нашим дітям стати відповідальними дорослими людьми, які здатні любити і досягати успіху в житті (є розсудливими оптимістами).
Виявляється, людські емоції — це не просто набір різноманітних почуттів, які відчуває людина в різних ситуаціях. емоції здатні набувати форми різних біохімічних речовин, що виробляються головним мозком і змушують організм підпорядковуватися їм, робити те, що вони «наказують».
Зазвичай, ви не звикли думати, що ваші емоції викликають в організмі різні біохімічні реакції. Але ви, можливо, чули, що їжа, яку ви вживаєте, безпосередньо впливає на біохімію вашого організму, а отже, і на ваші емоції. наприклад, солодощі підштовхують організм до вироблення серотоніну і ендорфінів, що «змушують» нас почуватися задоволеними. Саме тому багато хто з нас полюбляє ласощі, особливо, коли поганий настрій. Це зовсім не означає, що слід безкінечно стимулювати організм для вироблення «гормонів радості». можна усвідомлено контролювати свої емоції, змінюючи їхню біохімію.
Отже, серотонін, що виробляється в організмі, є дуже корисним для людини. Він впливає на багато систем організму (на температуру тіла, кров’яний тиск, сон та інші функції), він допомагає дітям долати різні види стресу, знімає надмірні навантаження з головного мозку. Підвищений уміст серотоніну в організмі знижує агресивність та імпульсивність.
чую слушне запитання: «А де ж його узяти в необхідній кількості? ну, не споживати ж солодощі безмірно…» Звичайно ні! ми можемо змусити головний мозок виробляти натуральний серотонін, дотримуючись здорового харчування, займаючись фізичними вправами і приділяючи достатню кількість часу сну (будь-яка людина повинна висипатися, недосипання гірше за недоїдання). Як бачите, все дуже просто.
і ще одна новина. Утворення серотоніну знижується, якщо ви припиняєте... посміхатися! Так, так, звичайна посмішка наділена величезною силою! Посмішка приносить користь її власникові. Але це ще не все. Коли ви дивитеся на всміхнену людину, що ви відчуваєте? Правильно, тільки позитивні емоції.
Отже, посмішка — найкращий інструмент спілкування між людьми. Якщо найкоротша відстань між двома точками — це пряма, та найкоротша відстань між людьми — це посмішка. Просто посміхайтеся і багато проблем розв’яжуться простіше і швидше.
Уміння говорити про свої почуття — це прямий шлях для того, щоб розуміти і контролювати їх. Якщо ви навчите дитину розпізнавати свої почуття і говорити про них з іншими людьми, то цим створите передумови для її успішності в житті. Якщо ви не можете навчити дитину розуміти свої емоції та говорити про них, то це призведе до її безпорадності в конфліктних ситуаціях.
Здатність вашої дитини розпізнавати свої емоції та говорити про свої почуття розвивається поступово. Проте хочу зазначити, що готовність дитини розуміти свої почуття і говорити про них та її здатність робити це — дві абсолютно різні речі. Обидві ці здатності багато в чому залежать від того, в якому середовищі дитина зростає, скільки часу батьки приділяють їй та як ставляться батько й мати одне до одного. Якщо в сім’ї відверто говорять про свої почуття, якщо обговорюють їх, то дитина швидко опановує словниковий запас, який їй необхідний для того, щоб передати свій емоційний стан. Але якщо в сім’ї не прийнято говорити про свої почуття, якщо їх приховують, то, швидше за все, ви не почуєте жодних привітних слів від дитини.
Звичайно, найкраще навчатися всього з дитинства. Але останні дослідження психологічної науки довели, що мови почуттів можна навчитися в будь-якому віці. З чого розпочати цей процес? Як і в багатьох інших випадках — з голови.
Сім’я — це проекція особистості її господаря, і поки він (вона) не зміниться сам, не зміниться і його сім’я. Без цього розуміння зміни неможливі.
розвивати емоційну компетентність перш за все необхідно батькам. щоб не працювати у вихідні, щоб не страждала сім’я, щоб зберегти здорове серце до 40 років і відчувати задоволення від життя та роботи, і найголовніше, щоб підвищити ступінь емоційного розвитку своєї дитини.
Поширеною є думка, що емоційно компетентна людина завжди спокійна, завжди перебуває у гарному настрої або завжди контролює свої емоції. Це не так. емоційно компетентна людина може гарячкувати і підвищувати голос на співрозмовника. різниця полягає лише в тому, що зробить вона це свідомо, вирішивши, що саме такий спосіб взаємодії зараз є найефективнішим. Вона не прагне бути «гарною для всіх» і цілком спроможна віддавати суворі розпорядження і говорити «ні».
емоційна компетентність — це вміння усвідомлювати, що я зараз відчуваю, що відчуває мій співрозмовник, це здатність поглянути на ситуацію очима іншої людини, це вміння впоратися зі своїми емоціями, володіти ними і не занепадати духом. А це, в свою чергу, дозволяє встановити довірчі стосунки, досягти домовленості та розв’язувати питання конструктивно.

Емоційна компетентність містить чотири групи навичок:
Ø усвідомлення своїх емоцій;
Ø усвідомлення емоцій інших людей;
Ø володіння своїми емоціями;
Ø управління емоціями інших людей.
Розвиток емоційної компетентності починається з ідентифікації власних емоцій (адже поки не навчишся розуміти, що з тобою відбувається, не зможеш ані зрозуміти, ані управляти іншими). частіше ми неспроможні назвати конкретну емоцію: гнів, страх, смуток, радість, особливо якщо йдеться про швидкоплинні, слабкі реакції на зовнішні подразники.
емоційно зріла людина може володіти собою: не контролювати, не пригнічувати, а саме управляти. Коли емоція і причина її виникнення розпізнані, вона обирає інструмент управління.
наступний етап — здатність контролювати саме виникнення почуттів: розсердитися або зрадіти, якщо це потрібно, наприклад, для натхненної промови.
І, нарешті, розвинена емоційна компетентність дозволяє управляти емоціями інших. людина, яка цим володіє, знає, як можна підтримати співрозмовника і допомогти впоратися з неприємними відчуттями. Це така людина, яка знає або інтуїтивно розуміє, що і як слід сказати, щоб надихнути інших на якісь дії.
Під час розвитку власної емоційної компетентності важливо пам’ятати, що ця навичка набувається не одразу. Це навчання пов’язане з необхідністю перебороти звички, закладені в нас змалечку, і змінити рутинний хід думки. на це може знадобитися від трьох до шести місяців. Тому є сенс, займаючись своїм емоційним розвитком, одночасно навчати цього і свого підлітка. Дитина буде вам гідним напарником у цьому важливому навчанні.

Як усвідомлювати свої емоції?
Перш за все сконцентруйте увагу на своєму внутрішньому стані. Ставте собі запитання: «що я зараз відчуваю?» При цьому важливо відзначати саме емоцію (радість гнів, страх, смуток), а не фізичний стан («втомився», «голова болить»). можна почати від-стежувати емоційний стан щодня у певний час. Увечері, наприклад, перед сном добре б пригадати 12 позитивних і 12 негативних емоцій, що ви відчували за день, і записати їх на аркуші паперу. Цю ж вправу можна запропонувати і підліткові. Спільна згадка пережитих за день емоцій об’єднуватиме вас із дитиною і сприятиме зміцненню довірчих взаємин між вами.

Як усвідомлювати емоції інших?
Спостерігайте за емоційним станом оточуючих. Визначайте за вербальними і невербальними ознаками, що відчуває ваш співрозмовник. Якщо ви спілкуєтеся з достатньо близькою людиною, можна перевірити правильність своїх припущень, запитавши: «Як ти почуваєшся?» або висунувши припущення: «мені здається, ти зараз чимось засмучений». Особливо важливо уважно спостерігати за своєю дитиною, яка подорослішала, і не гарячкувати, не сердитися, а намагатися зрозуміти, що вона в цей момент відчуває.

Як управляти своїми емоціями?
1. Перш за все усвідомте емоцію і визначте джерело її виникнення.
2. Знайдіть цивілізований спосіб виходу цієї емоції або замініть її на адекватнішу до ситуації (щоб позбавитися смутку, наприклад, корисно розсердитися).
Якщо ситуація дозволяє, опишіть свій стан уголос: я трохи хвилююся, стривожений, відчуваю легке роздратування тощо. інтенсивність емоції при цьому знижується.
Зробіть будь-яку фізичну дію: змініть позу, пройдіться, виконайте декілька вправ тощо. найпростіше — глибоко вдихніть і повільно видихніть.

Як управляти емоціями інших людей?
Це остання і найскладніша навичка, яку вкрай важко розвивати самостійно. Якщо вам необхідно змінити емоцію співрозмовника, корисно наголосити на почуттях співрозмовника: «Здається, ви чимось засмучені». При цьому важливо використовувати ствердну інтонацію, оскільки запитальна інтонація встановлює бар’єр недовір’я. і ваш співрозмовник за жодних обставин не скаже, чим саме він засмучений.
Використовуйте невербальні засоби (пози, жести, інтонації). Важливо спочатку самому відчути ту емоцію, яку ви хочете викликати в іншої людини.
щоб розвинути свій емоційний потенціал, необхідно дечого навчитися, а саме:
Ø Активно слухати. Уміння слухати — це значно більше, ніж просто мовчки очікувати на свою чергу висловитися, періодично ствердно хитаючи головою. Активні слухачі зайняті тільки однією справою — вони беруть участь у тому, про що йдеться. Вони періодично перепитують, щоб переконатися, що вони почули саме те, що їм хотіли сказати. У період статевого дозрівання і на кожній стадії свого дорослого життя саме та людина, яка вміє слухати, вважається найкращим компаньйоном, колегою, об’єктом кохання і взагалі людиною, яка викликає довіру. Ø Слухати очима. Друга навичка — сприйняття жестів — загалом, також належить до вміння слухати. Але вона також допомагає передати власні думки. наприклад, під час обіду найбільш увічливий спосіб натякнути співрозмовникові, що куточки його рота забруднені їжею, — узяти серветку і дивлячись у вічі співрозмовникові, витерти куточки власного рота. існує велика ймовірність того, що візаві зробить те ж саме, але відбудеться це несвідомо, і жест не буде сприйнятий як натяк. Ø Адаптуватися до емоцій. У кожного емоційного стану є позитивний і негативний бік. наприклад, гнів. Хоча він віддаляє від оточуючих, заважає критичній самооцінці та паралізує тіло, він, крім того, є захистом від самолюбності: створює відчуття справедливості та спонукає людину до дій. Для того щоб збільшити позитивний ефект і зменшити негативний, ми повинні стати досвідченими з питань розпізнавання почуттів і навчитися нашвидку і конструктивно їх виявляти. Одним із найпростіших і найдієвіших способів
підвищення рівня емоційної зрілості вашої дитини є збільшення її «емоційного» словникового запасу.
Сформуйте «словник почуттів» вашої дитини, ставлячи їй запитання про те, що вона відчуває і думає про свої почуття. Запишіть ці слова в зошит, виділивши окрему сторінку на кожне почуття. щоб скласти такий словник, використовуйте журнали із зображенням людей, обличчя яких передають певні емоції. Після того як дитина висловиться з приводу емоцій тієї або іншої людини, попросіть її розповісти вам про той випадок, коли вона відчувала щось подібне. Підлітки з цією метою дуже люблять використовувати власні фотографії, фотографії своїх кумирів або друзів.
щоб допомогти підліткові розібратися зі своїми почуттями і підвищити рівень його емоційної компетентності, можна пограти в таку гру. Зміст її полягає в тому, щоб за двома літерами придумати назву емоції та розповісти про те, як і коли ви відчували такі емоції. Ви називаєте дві літери. наприклад, С р. Це може означати «скажене роздратування». Або ТУ, що може означати «туга». Кожен учасник може назвати не менше ніж десять поєднань літер. За кожне правильно назване поєднання літер, коли за ними можна назвати емоцію, присуджується один бал. Потім гравці міняються ролями. Тобто ваша дитина придумує поєднання літер, а ви добираєте відповідну назву емоції. Призи за перемогу обговорюєте наперед, інакше грати буде нецікаво. Грати в цю гру можна де завгодно, дещо її змінивши.
Поєднання літер можна не придумувати, а брати готові з вивісок на вулицях, із номерних знаків машин, із назв на рекламних щитах тощо.
Ці та подібні ігри допоможуть вашому підліткові навчитися говорити про свої почуття і розпізнавати їх.
Проте не менш важливим умінням є здатність «дослухатися» до емоцій інших людей. Зазвичай під час розмови підлітки не дуже прагнуть висловлювати свою думку щодо предмета обговорення.

Вони намагаються просто висловити свою згоду або незгоду. Але вміння «активно слухати» припускає щирий інтерес до предмета розмови з одночасним утриманням від висловлювання своєї думки або зайвого прояву емоцій.
Ви можете навчити свою дитину бути «активним слухачем», тобто прищепити їй навичку, яка притаманна кожному психотерапевтові. Цій навичці можна навчитися вже у віці 10 років.

Як? Звичайно ж, під час гри!
Правила такі. Приготуйте два списки, що складаються з чотирьох–шести пунктів. Кожен пункт цих списків — це проблема, яка турбує вас або вашу дитину. Один список призначається для вас, другий — для вашої дитини. Починати варто з нескладних проблем і конфліктів.
Потім візьміть сім карток і напишіть на них якості, що необхідні для того, щоб навчитися активно слухати співрозмовника:
1. Підтримуйте зоровий контакт (було б непогано, щоб очі співрозмовників знаходилися на одному рівні).
2. не ставте запитання, всі висловлювання повинні бути ствердними (це викликає почуття довіри).
3. Витримайте «паузу» (після кожної вашої репліки варто помовчати, пауза допомагає розібратися в своїх переживаннях і одночасно відчути, що ви поряд).
4. Переконайтеся, що ви правильно зрозуміли співрозмовника (наприклад: «Так ви говорите, що…»).
5. Уточніть, що саме хотів сказати ваш співрозмовник (наприклад: «А ви можете розповісти ще щось про…»).
6. Демонструйте свій інтерес до того, що говорить ваш співрозмовник (жестами, тоном голосу, зоровим контактом тощо).
7. Спробуйте описати почуття, які відчуває ваш співрозмовник (наприклад: «мені здається, що ви розсердилися…»).
Ці картки нагадуватимуть вам і підліткові про необхідні навички.
Потім ви починаєте гратися в «активного слухача». Спочатку хтось із вас обирає зі свого списку один із пунктів і говорить про це приблизно упродовж трьох хвилин. Це може бути проблема стосунків з якоюсь людиною або проблема з прийняттям якого-небудь рішення.
Коли один із вас говорить, другий намагається уважно слухати його, демонструючи при цьому навички «активного слухання», записані на картках.
Гра складається з чотирьох–шести турів, залежно від кількості проблем, зазначених у списках, і кожен тур містить обговорення різних тем зі списків обох учасників. наприкінці кожного туру гравець, який розповідає про проблему, оцінює гравця-«слухача». За кожну правильно використану навичку «активного слухання» дається один бал, і ще два бали, якщо «слухач» залишався неупе-редженим у своїх думках.
У наступному турі гравець, який розповідає про проблему і гравець-«слухач» міняються ролями. наприкінці гри підбиваються підсумки і визначається переможець. можна домовитися про інший фінал.
Якщо за результатами гри сумарна кількість балів у кожного гравця становитиме 50 або більше, то обидва учасники оголошуються переможцями і заслуговують гідної нагороди. фінал гри визначаєте ви.
Отже, перш ніж ми з вами вирушимо далі, підіб’ємо короткий підсумок:
Ø намагайтеся, щоб підліток говорив вам про свої почуття, особливо в тих випадках, коли справа стосується конфлікту або якихось проблем, розв’язання яких потребує вашої участі;
Ø навчайте вашу дитину уміння активно слухати свого співрозмовника і допомагайте їй встановлювати з іншими людьми довірчі і дружні стосунки.
Я вважаю, ви вже не маєте сумнівів щодо важливості умінь говорити про свої почуття і уважно слухати, коли хтось говорить про те, що він відчуває. Проте дослідження останніх років довели, що вербальне (за допомогою слів) спілкування — тільки незначна частина спілкування на емоційному рівні. Виявляється, що під час спілкування віч-на-віч 55 % інформації передається невербально за допомогою жестів, міміки, поз та інших прийомів; 38 % — за допомогою зміни тональності голосу; і лише 7 % інформації передається безпосередньо словами, які ми вимовляємо. на мою думку, це вражаючі висновки.
У зв’язку з цим мені здається, що невербальні форми спілкування є ще більш актуальними, ніж те, що сказане словами. на відміну від вербальної поведінки, яка має свій початок і свій кінець, невербальна поведінка є безперервною. Діти, підлітки і дорослі завжди спілкуються між собою за допомогою «мови тіла» і виразу обличчя, незалежно від того, усвідомлюють вони це чи ні.
Слід пояснити дитині значення невербального спілкування. Обізнаний щодо цього підліток зможе розвивати в собі якості лідера, а також здатність встановлювати межі та уважно ставитися до потреб і проблем інших людей.
розуміння невербального мовлення спілкування — важливий аспект виховання дітей, який допомагає вам розв’язувати свої проблеми або уникати проблем у спілкуванні. наприклад, якщо ви наближаєтеся до розлюченого підлітка спереду, що свідчить про те, що ви налаштовані на рішучі дії, то це він може зрозуміти як загрозу. і будь-яка спроба виявити непохитну волю майже напевно призведе до конфронтації. Але якщо ви наближатиметеся до розлюченого підлітка збоку і уникатимете прямого контакту з його очима, вам швидше вдасться допомогти йому заспокоїтися.
Хочу запропонувати декілька ігор, які допоможуть вам навчити свою дитину навичок невербального спілкування. Я навмисне не даю назв цим іграм, щоб дати можливість вам виявити свою фантазію.

1. щоб грати в цю гру, необхідно заздалегідь записати на відео відповідний сюжет фільму або телепрограми. Потім покажіть цей сюжет вашій дитині з вимкненим звуком. Попросіть її описати емоції, які відчувають люди на екрані. Завдання дитини — звертати увагу на жести, вирази облич, артикуляцію, пози. Потім перемотайте запис, щоб перевірити правильність відповідей. Якщо дитина правильно зрозуміє та опише емоції людей, оцініть це в один бал. Поставте перед нею завдання набрати 10 балів за 10 хвилин.

2. У цю гру можуть грати декілька осіб. необхідно виготовити не менше ніж 20 карток, на яких написані різні емоції. Ведучий бере одну картку і читає її назву мовчки. Потім упродовж однієї хвилини намагається передати це почуття за допомогою всіх можливих способів, окрім слів. Той, хто першим правильно відгадує, яке почуття хотів передати ведучий, забирає картку собі та сам стає ведучим. Коли гра закінчиться, переможцем уважається той, хто набере максимальну кількість карток.

3. Для цієї гри знадобиться аудіокасета. наговоріть на неї якесь нескладне речення п’ять разів, кожного разу змінюючи інтонацію, щоб передати те або інше почуття. наприклад, ви можете сказати: «Сьогодні вранці випав сніг». Дитина отримає один бал, якщо правильно відгадає почуття, яке ви хотіли передати. Потім попросіть вашу дитину вимовити якесь речення п’ять разів із заданими вами інтонаціями. і знову дайте їй один бал за кожне правильно передане почуття.

4. Для цієї гри потрібен фотоапарат. Попросіть вашу дитину зробити такий вираз обличчя, який відображав б якусь емоцію, і зробіть знімок. Зобразити емоцію не так просто. З першого разу може нічого не вийти. Допоможіть дитині, ставлячи навідні запитання, попросіть поміркувати про ситуацію, в якій вона відчуває подібне, поекспериментуйте із дзеркалом, покажіть самі, яким, на вашу думку, має бути вираз обличчя при цьому почутті. Коли результат досягнутий, попросіть дитину передати цю саму емоцію, але тільки за допомогою пози. Зберіть усі фотографії в окрему теку. надалі ці знімки допоможуть підліткові описувати свої почуття за будь-яких проблемних ситуацій.
на початку цього розділу ми з вами відзначили, що однією зі складових емоційної зрілості будь-якої людини є вміння управляти своїми емоціями. навіщо ж нам необхідно вміти це робити та ще й навчати цього своїх дітей? ну, усвідомили емоції, ну, поговорили про них. на жаль, цього недостатньо, щоб досягати успіху в житті і почуватися щасливим. Адже кожному з нас дуже хочеться, щоб наші діти виросли успішними та щасливими. Але успішність і відчуття щастя не виникають без уміння володіти своїми емоціями.
Та частина головного мозку, яка відповідає за емоційний розвиток людини, має так звану емоційну пам’ять. емоційна пам’ять зберігає такі спогади, як відчуття покинутості, коли ми плакали в дитинстві і ніхто не звертав на нас уваги, не надавав допомоги. Ці спогади не підкріплені жодними словами або візуальними образами, проте вони відіграють важливу роль у тому, як ми почуваємося і що робимо, хоча інколи ми не здатні це усвідомлювати.
Я не стомлюватиму вас науковою термінологією, не завантажуватиму вашу голову теоретичними міркуваннями вчених, які працюють з нейродисциплінами. Зауважу тільки, що наше батьківське завдання полягає у тому, щоб розвивати й емоційну, і розумову частину головного мозку. недостатньо навчити дітей говорити про свої почуття і переживання та просто говорити їм, що і як необхідно робити, коли їх дражнять або ображають. Діти повинні практикуватися в умінні не реагувати на образливі слова, навчитися витримки. Про те, як це здійснити на практиці, зараз і поговоримо.
Ви вже змогли переконатися, що невербальні форми спілкування значно важливіші за слова, які ми вимовляємо. Тому ви повинні тренувати свого підлітка в умінні розпізнавати фізичні ознаки емоційних реакцій, щоб навчити його володіти своїми емоціями. Коли дитина починає сердитися, її обличчя червоніє, а тіло напружується, вона стає гіперзбудженою. Усе це стає очевидним, якщо поглянути на її позу, вираз обличчя, рухи рук. навчіть свого підлітка помічати зміни свого тіла і стану за першими ж ознаками.
Сфокусуйте його увагу на тому, що він відчув у перший момент, щоб дитина могла запам’ятати це відчуття і контролювати його надалі, щоб могла заспокоїтися до того, як гнів спалахне з новою силою. При цьому підліток повинен намагатися глибоко і повільно дихати та якось відволіктись. можна наприклад, почати рахувати від 10 до 1; можна повільно озирнутися навколо і сконцентрувати свій погляд на якомусь дрібному предметі, намагаючись якнайкраще його розгледіти; можна подумки промовляти позитивні настанови.
Дуже ефективною формою навчання навичок володіння своїми емоціями є гра «Залишайся незворушним». Ця гра може мати різні варіанти. її зміст полягає в тому, що діти під час гри опиняються в ситуаціях, коли вони змушені сердитися. Але замість того щоб роздратуватися, вони повинні намагатися залишатися спокійними, застосовуючи різні техніки (глибоке, повільне дихання, зворотну лічбу, фокусування погляду на дрібному предметі, промовляння позитивних настанов, розслаблене положення тіла, зміна пози тощо).
наприклад, ви знаєте, що вашого підлітка турбує власна зовнішність, і він готовий накинутися з кулаками на будь-кого, хто, на його думку, висловиться недоречно на його адресу. Запросіть додому його однолітка і запропонуєте їм зіграти у гру «Залишайся незворушним».
Поясніть правила гри: завдання першого гравця — всіма можливими способами (але не торкаючись людини) вивести напарника з рівноваги; завдання другого — за допомогою різних технік (див. вище) залишитися незворушним. Потім обмінятися ролями. Виграє той, хто дотримається умов гри.
Процес гри можна записати на відео, щоб потім підлітки могли поглянути на себе збоку, як вони поводилися в провокаційній ситуації, коли ігнорували вербальні образи і натяки, відповідаючи на це певними діями. Якщо вмикати запис іноді у присутності інших людей, то це сприятиме розвитку навичок володіння своїми емоціями.
Ви повинні розуміти, що процес «навчання» емоційної частини головного мозку самоконтролю буде тим ефективнішим, чим більше ви створюватимете умов для набуття досвіду володіння емоціями в різноманітних ситуаціях.
існують різні групові програми, в яких підліткові необхідно виконати якусь занадто складну справу та одночасно намагатися контролювати свої емоції. Ці програми допомагають дітям, які схильні до агресії та правопорушень, завойовувати довіру і підтримку з боку оточуючих, демонструючи їм своє вміння позитивно реагувати в провокаційній ситуації та одночасно виконувати фізично складні завдання. наприклад, видертися на двометрову жердину, балансувати на одній нозі або розгойдуватися на мотузці, прив’язаній до дерева високо над землею. Виконуючи такі ризиковані дії, підлітки змушені залишатися незворушними. При цьому емоційна сфера головного мозку підлітка під час виконання небезпечного завдання повною мірою покладається на інших людей і колективну підтримку, а його емоції, що пов’язані з виживанням, переважають над іншими. Зазвичай, робота в таких групах цілком підтримується досвідченими фахівцями.
Використовуючи позитивний досвід такої роботи з підлітками, можете допомогти своїй дитині зайнятися груповими видами спорту (волейболом, баскетболом, футболом, бейсболом, регбі, туризмом тощо). Групові види спорту, а також походи ефективно сприяють розвитку вміння володіти своїми емоціями.
існує ще одна техніка прямої дії, яка навчає підлітків володіти своїми емоціями, — це техніка ведення переговорів з однолітками. часто в переговорах необхідною є наявність посередника. Цю техніку можна застосовувати також усередині сім’ї для того, щоб діти не билися між собою, і для розв’язання конфліктних ситуацій між батьками і дітьми.

Щоб навчити підлітків домовлятися, необхідно дотримуватися шести важливих моментів.
1. Кожна з конфліктних сторін має поважати думку іншої людини, утримуватися від словесної образи і не перебивати свого опонента.
2. Кожен повинен мати можливість висловити свою точку зору (пояснити, чого він хоче і чому).
3. Кожний із підлітків повинен виробити як мінімум три позитивних варіанти розв’язання.
4. Обидва підлітки мають обговорити кожен варіант розв’язання проблеми, щоб виробити найбільш прийнятний, який задовольнив би обидві сторони. Обговорення припускає розгляд кожної точки зору і спробу стати на місце іншого, намагаючись зрозуміти, де слід шукати вихід із скрутного положення.
5. Підлітки повинні укласти угоду і виробити певний план дій (хто, де, як, коли і що робить), який допоможе їм виконати угоду.
6. Обидві конфліктні сторони мають подбати про контроль за виконанням своєї угоди. інакше всі зусилля можуть виявитися марними.
часто у підлітків виникають проблеми із самостійним завершенням переговорів. У цьому випадку можна залучати посередника з їхніх однолітків. Помічено, що посередники-однолітки працюють ефективніше, ніж дорослі посередники. Дивно, але навіть десятирічні діти можуть виявитися відмінними посередниками. Коли підлітки розуміють усю важливість своєї ролі (посередника), їхня поведінка змінюється на краще.
розмірковуючи про необхідність навчання дітей і підлітків навичок володіння своїми емоціями, не можу не наголосити на тих ситуаціях, коли діти зазнали серйозної психологічної травми (дитина стала свідком насильства; чогось сильно злякалася; її дім зруйнований повінню, вогнем або землетрусом; вона пережила смерть близької людини або потрапила до лікарні).
іноді важко визначитися, наскільки серйозними можуть стати для дитини наслідки пережитих обставин. Якщо ваша дитина зазнала психологічної травми через якусь подію, то ви повинні, по-перше, оцінити можливі наслідки перенесеної травми і, по-друге, намагатися використати природні захисні механізми її організму. розумно було б звернутися по професійну психологічну допомогу. Але така допомога не завжди може бути надана вчасно. Тому ви повинні знати, на що необхідно звернути увагу і як поводитися, щоб допомогти своїй дитині.

Оцінити наслідки такої травми вам допоможе перелік симптомів, на які слід звернути увагу, якщо дитина зазнала серйозної психологічної травми (відзначте необхідне).
— Дитина повсякчас чогось боїться або постійно хвилюється безпричинно, цього не було до того, як вона зазнала травми.
— Дитина тримається осторонь людей і не довіряє їм.
— Дитина поводиться розлючено та виявляє ознаки агресивності значно активніше, ніж це було до травми.
— Дитина демонструє неадекватну поведінку та робить дивні вчинки, крім того з’явилися судороги, заїкання, незвичайні манери.
— У дитини виникли ознаки депресії (вона сумна, байдужа, дратується, надмірно активна; іноді у дітей під час депресії так само, як і у дорослих, що перебувають у депресивному стані, можуть виникнути ознаки поведінки, що не властиві для людей із пригніченим станом).
— Дитина може заявити вам про те, що винувата у тому, що сталося, або звинувачуватиме тільки себе.
— Дитина постійно скаржиться на фізичні недуги (на біль у животі, головний біль, нез’ясовний біль).
— Дитина раптово втрачає будь-який інтерес до школи та уроків.
— У дитині відбуваються зміни в тому, як вона спить та (або) їсть.
— Дитина починає поводитися самодеструктивно та (або) зазнає нещасних випадків.
— Дитина починає поводитися занадто по-дитячому, і їй хочеться, щоб із нею поводилися як з маленькою.
щоб допомогти дитині пережити ситуацію, що травмує, необхідно втрутитися у процес відразу після того, як щось трапиться, і продовжувати роботу з дитиною упродовж декількох тижнів.
Ваші дії повинні мати такий характер.

1. Спробуйте змусити вашу дитину говорити про те, що трапилося. У вас може виникнути відчуття, що ви залишаєте її наодинці з її спогадами, особливо якщо вона не роздратована, а видається якось ненормально спокійною. Це часто трапляється з дітьми, які зазнали справжнього шоку. За спокійною зовнішністю можуть приховуватися сильні пристрасті. Змушуючи дитину описати те, що з нею трапилося, назвати всі ті переживання, які вона відчуває, ми можемо розсердити її, викликати її роздратування. Але це тільки початкова реакція, яка в цілому сприятиме зціленню від наслідків травми. Відверта розмова про травму без жодних приховувань може ослабити негативні емоції дитини щодо своєї емоційної травми. Така розмова стимулює зміни в розумовій частині головного мозку таким чином, що ця частина мозку може реорганізуватися і видалити з емоційної частини головного мозку накопичені там негативні емоції, що пов’язані з травмою.

2. Змушуйте дитину повсякчас повторювати позитивні настанови, які зміцнюють її віру в те, що з нею все добре, все страшне залишилося позаду, що вона зі всім спроможна впоратися. Ці твердження можуть бути приблизно такими:
Ø Зі мною все гаразд, у мене немає жодних пошкоджень після… (назвати подію).
Ø Я можу продовжувати жити, як раніше, незважаючи на те, що зі мною трапилося… (назвати подію).
Ø Я знаю, що можу розраховувати на допомогу і підтримку близьких людей, я знаю, що вони про мене подбають, якщо я потребуватиму цього.

3. Допоможіть вашій дитині навчитися розпізнавати симптоми фізичного нездужання, змушуючи щодня «сканувати» свій організм. щоб проробляти це, дитина має подумки уявити себе повністю, знаючи, що в неї може виникнути напруження в шиї, плечах, руках, хребті, ногах.

4. навчіть дитину та змушуйте її щодня виконувати вправи для релаксації (розслаблення). Вони допоможуть краще відчувати своє тіло, а отже, володіти ним, знизять рівень гормонів стресу в організмі, знімуть нервове напруження, що сприятиме емоційному зціленню. Цілком можливо, що щоденні заняття тривалістю 15–20 хвилин, що містять вправи для розслаблення і відбуваються під наглядом дбайливої дорослої людини, можуть бути єдиним дієвим засобом, який допоможе дитині уникнути проблем у майбутньому. Вправи для розслаблення припускають уміння дитини послідовно розслабляти м’язи тіла, починаючи з центральної частини тіла (м’язи грудей, живота, спини, рук, ніг, кисті рук тощо). При цьому дитина повинна перебувати в зручному положенні сидячи або лежачи, глибоко і повільно дихати. Попросіть її уявити, що вона лежить десь на теплому білому піску, дивиться на безкрає блакитне небо над головою, чи розмірне плескотіння тихих хвиль. Прохолодний вітерець ніжно торкається її обличчя, а ніс відчуває тонкий аромат квітів. намагайтеся, щоб дитина задіяла всі органи чуття. Це допоможе їй заспокоїти всі частини свого тіла і розслабити м’язи. Тренуйтеся разом із дитиною доти, поки вона не навчиться виконувати ці вправи самостійно. Якщо ви навчите свою дитину вміння заспокоюватися, то це надасть їй можливість розв’язувати широкий спектр своїх життєвих проблем.

Що необхідно пам’ятати, навчаючи підлітка володіти своїми емоціями
1. Навчіть підлітка говорити про свої почуття.
2. Розрізняйте готовність дитини розуміти і говорити про свої почуття та її здатність робити це.
3. Навчайте вашу дитину вміння активно слухати свого співрозмовника.
4. Допомагайте підліткові встановлювати з іншими людьми щирі та товариські стосунки.
5. Пам’ятайте про важливість невербальних засобів спілкування.


Пархомчук Г. С.
Спілкуватися з підлітком. Як?
Книга для розумних батьків


джерело



Категорія: Психологія підлітків, Педагогічна психологія, Поради психолога

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.