Християнська психологія » Вікова та педагогічна психологія » Тобі не треба соромитися. Як себе поводити щодо дитячих недоліків.

 

Тобі не треба соромитися. Як себе поводити щодо дитячих недоліків.

Автор: Мирон від 19-06-2016, 11:12, переглянули: 528

Тобі не треба соромитися. Як себе поводити щодо дитячих недоліків.
Чи можете Ви згадати, коли Ви востаннє переживали почуття сорому? Якими були при цьому Ваші почуття? Чи не хотілося Вам при цьому, більш за все, провалитися крізь землю?
Нещодавно переді мною сидів юнак, що у свої 14 років усе ще страждав нетриманням калу й сечі. Як йому було соромно, коли про це зайшла розмова! Він постійно дивився убік і сидів переді мною, стиснувшись у грудку всім тілом.
Почуття сорому не слід плутати з почуттям провини. Почуття сорому має відношення до себе самого. Провина й почуття провини, навпроти, пов'язані з дією, що має відношення до іншого, до Бога або до людини.
Якщо я відчуваю каяття совісті, тому що, я, приміром, списував під час іспиту, то я при цьому не буду соромитися. Але, якщо мене при цьому занятті «піймають», то, цілком можливо, що мене атакує почуття сорому: або через те, що осоромився, або через те, що в очах моїх шкільних товаришів я тепер став невдахою, що дав себе «піймати».
Душепастирскою відповіддю стосовно сорому є повага й увага, а стосовно провини -допомога в зміні на краще й прощення.

Значення сорому
Одного разу я зустрів свого колишнього шкільного товариша, якому в момент цієї зустрічі було біля п'ятдесяти років. «Найгіршим з того, що я пережив у школі,- згадав він, «було те, що я пережив, коли вчитель один раз прочитав перед всім класом мій невдалий твір. Найбільше в цей момент мені хотілося провалитися крізь землю». Це мене вкрай здивувало, тому що і я, і інші наші шкільні товариші були про нього зовсім іншої думки. Він завжди був дуже холоднокровний, вважався любителем порушувати порядок, а він, як виявилося, був здатний до настільки сильного переживання почуття сорому!
Тоді, будучи школярами, ми ще не знали, що сором може бути однією із багатьох умов, які можуть привести до зухвалої поведінки.
Швидко мінливий сором вважається одним зі звичайних душевних переживань і його не слід плутати із тривалим переживанням страху сорому.

Почуття сорому й страх сорому
Необхідно чітко розрізняти почуття сорому як швидко мінливий стан і тривале переживання страху сорому.
Почуття сорому служить попереджуючим сигналом до захисту єдності особистості від загрози порушення особистісних значущих меж, або ж від порушення цих меж, яке вже відбулося.
Якщо почуття сорому викликається культурно-обумовленими обставинами, то цим обставинам властива внутрішня спільність: вони відкривають або привселюдно демонструють суб'єктивно пережиті слабості й недоліки, і, як наслідок, сприймаються як замах на особисту гідність. Тому сором варто розуміти як реакцію захисного механізму душі на подібні замахи, за допомогою якого особистість намагається захиститися від руйнування поваги до себе, приховуючи, відгороджуючи й ховаючи індивідуальний недолік. Такі захисні механізми включаються в ситуаціях, коли людина виявляється оголеною, у ситуаціях, пов'язаних із сексом, при тілесних дефектах, душевних й особистісних недоліках і соціально-неблагополучних обставинах. Про Адама й Єву в Раю сказано, що вони не соромилися. Ця райська безвинність не може бути знову відновлена одним лише усуненням суспільних або індивідуальних меж сорому. Безсоромність не є альтернативою сорому, а чутливим сприйняттям поведінки іншої людини, коли та підійшла до мене занадто близько й хоче перейти ті межі, які я, навпроти, хочу зберегти непорушними.
На практиці, сором рідко є достатнім захистом і не захищає від оголення дефектів або вторгнення (Дивіться про це історію в 2-й Книзі царів, в главі 13-й).
І, навпроти, особисто пережите прийняття мене Богом, що проявляється в Ісусові Христі, надихає мене до особистого й громадського життя таким, який я є, з усіма моїми недоліками. При цьому, однак, у спілкуванні один з одним варто зауважувати й поважати поки ще наявні межі сорому. У Книзі Буття 3:21 ми можемо прочитати, що «зробив Господь Бог Адаму й жінці його одежу шкуряну – і зодягув їх», задовольнивши їхню потребу в захисті своєї гідності.
Страх сорому є нездатністю витримати й прийняти особисту недосконалість і недоліки, визнавати їх перед іншими, відстояти своє право бути особливим, щоб не стати відкинутим і виключеним із числа «своїх». Такий страх сорому починає поширюватися й охоплювати ситуації, які, власне кажучи, не містять яких-небудь причин для запуску почуття сорому (Baar, Bodo с.51).
Ми боїмося соромитися, тому що сором означає страждання, у його повній мірі й силі, яке майже перекриває повітря, почуття незначущості, нікчемності, найсильніше бажання краще вмерти, ніж жити.
Якщо ми здогадуємося про сором, що нам загрожує, то ми хочемо його уникнути. І це може стати способом життя:
Ми уникаємо будь-якої діяльності, відмовляємося від поставлених цілей, або нехтуємо ними, не визнаємо наявні норми й правила, тому що невдача при їхньому дотриманні веде до переживання почуття цієї всеохоплюючої особистої незначущості. Можливо, що ми відмовляємося від спроб зрозуміти внутрішні причини наших помилок, за які я можу понести відповідальність, щоб не потрапити в безпосередню близькість страждання, зв'язаного із соромом. Але, як же ми можемо тоді навчитися справлятися з особистими переживаннями такого роду?
Психологічні розлади або відмова від діяльності, у тому числі й навчальної, можуть коренитися в соромі, відповідно, у прагненні уникнути сорому.
Новозавітне свідчення вказує на те, що сором являє собою одне із самих значних перешкод служінню Царству Божому: ми не повинні соромитися Євангелії (Рим.1:16) і не повинні соромитися Ісуса і його слів (Мк.8:38).
«Бо я не соромлюся Євангелії, бо ж вона – сила Божа та спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові» (Рим.1:16).
Як часто сором утримує нас від того, щоб визнати свою віру в Ісуса!
Таким чином, сором має не тільки індивідуальне значення й наслідки: Ісус ясно говорить,
що й він посоромиться тих, хто посоромився його.
«Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими» (Мк.8:38)

Як виникає сором?

Сором створює основу для депресивних розладів!
Тому є важливим знати про те, як виникає сором і вживати педагогічні заходи протидії.

1. Однією з причин сорому може стати розлука з рідними батьками. Виникає так звана загальна внутрішня атрибуція (приписування причини), яка є типовою для переживання сорому. Я (внутрішньо) є причиною того, що мої батьки віддали мене в іншу родину, тому що я поганий (взагалі). Почуття сорому такого роду, знову ж таки, пов’язане з депресивними розладами.
Дослідники почуття сорому стверджують, що ми починаємо соромитися тільки тоді, коли стаємо здатними пізнати норми, правила й цілі, від дотримання (досягнення) яких залежить наша внутрішня оцінка успіху або невдачі нашої діяльності. І така здатність з'являється тільки, приблизно, із другого року життя. Тільки тоді дитина може прийти до загальної внутрішньої атрибуції (приписування причини). І це саме той період життя, коли починається виховання порядності з усіма її переживаннями успіхів і невдач.

2. Позбавлення любові й поведінка батьків, що відкидає дитину, нехтує нею, є подальшими причинами сорому: «Тепер мати тебе вже більше не любить». Окремі помилки, які часто вкрадаються в дитячу поведінку, іноді використовуються вихователями для різко-критичного відношення до всієї особистості дитини: «Ти невдаха! Ти злий! Ти...»
3. «Відкидання», презирство, несхвалення або розчарування ми виражаємо не тільки через слова, але й, насамперед, через наш вираз обличчя. Так дослідниками почуття сорому було відкрито так званий вираз відрази, внаслідок якої в дитини з'являється почуття приниженості.
4. Сорому можна навчитися, дотримуючись прикладу, за зразком: якщо мати або батько є особистістю, що легко й часто соромиться, то дитина перейме в них цю поведінку. Дослідники відокремлюють «соромливі родини», для яких є звичним сором’язливе сімейне середовище.

Родини з домінуючою атмосферою сорому
Ядром переживання почуття сорому є: не мати права бути, а це значить, не мати права бути тим, ким людина є.
Як наслідок, може виникнути пошук соціального пристосування: тільки б не виділятися! Щоб не виходити за рамки соціальних норм, така родина може захищати себе й сформовану про родину суспільну думку позбавленням окремого члена родини «в ім'я суспільства» права на повагу, приниженням, зреченням або виставлянням напоказ один одному його недоліків. «Замовчи! Таке не говорять». В одній з таких родин я був свідком того, як дідусь із бабусею через сором замовчували народження п'ятої дитини своєї дочки.
Подолання свого батьківського потенціалу сорому відбувається, насамперед, тоді, коли людина приймає верховенство над собою правди: «Я маю право бути й, при цьому мати недоліки!», і вчиться витримувати страждання сорому завдяки присутності Божої любові (більше про це: Bodo Baar, 1995).

Замість сорому в якості звичного організуючого принципу варто розвивати стосунки, які визначаються повагою до іншої людини.

Повага: з точки зору Бога любов захищає й визнає іншого. Повага надає право робити власні помилки.
Думка дитини, її участь у сімейному житті й задавання нею питань вітаються. Не треба цього соромитися, а, отже, придушувати або уникати. Повага залишає іншим простір для прийняття рішень і діяльності.
«Не робіть нічого підступом або з чванливості, але в покорі майте один одного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших» ( Послання до Филип’ян 2:3,4).
Якщо ми навчимося цьому самі й навчимо інших тому, що ми повинні поважати один одного більше, ніж самих себе, то сором втратить своє загрозливе значення.



Вернер Мaй
Ваше "Ні" дитині: заборона чи допомога?


Вернер Мaй, 1949 р.н, дипломований психолог
з 1988 р. співробітник ІГНІС-Академії (IGNIS-AKADEMIE) Християнської Психології (IACP) в Кітцінгені, Німеччина (www.ignis.de).
Президент Європейского Руху за Християнську Антропологію, Психологію та Психотерапію


картина Copyright © Олена Вострова, «Дитячий Ангел», 2013-2015



Категорія: Вікова та педагогічна психологія, Поради психолога

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар:
Введіть захисний код: *