Чи часто ми замислюємось, які наслідки можуть мати наші необдумані вчинки та слова по відношенню до наших дітей, особливо донечок?
Напевно, більшість батьків на сьогоднішній день у нас в країні – перфекціоністи. Наполягати, звичайно, не буду, але… Як часто у своїх дітях ви бачите продовження самих себе і хочете, щоб вони реалізувалися в цьому житті краще за вас самих? Щоб стали успішнішими, багатшими, щоб відчували себе більш впевнено? Що ж в цьому поганого, скажете ви, всі батьки бажають добра своїм дітям.
Так то воно так, але часто методи «творення ідеального образу» виявляються чудними, якщо не сказати більше - драконівськими. А якщо, не дай Бог, дитина, підростаючи, «розходиться» з намальованим у вашій уяві персонажем, то в хід йде «важка артилерія». І наслідки дій «скульпторів» здатні добряче нашкодити дитині. Особливо, коли в сім’ї підростає дівчинка. Але спершу - одна коротенька історія з власної психотерапевтичної практики.
В одній сім'ї народилася донечка. Вихованням доводилося займатися в основному мамі, бо так склалися обставини. Дівчинка росла товариською, живою, та до того ж ще і фантазеркою. Напевно, тому і малювати почала рано - вже в чотирьохлітньому віці змальовувала альбом за день! Незадовго до школи дівчинка сама попросила маму віддати її вчитися ще і в школу, «де малюють».
- Навіщо? - здивовано відповіла мама.
- Бо я хочу малювати! - наполягала дочка.
- Тобі немає чого вчитися на художницю, - сказала мама. - Все одно нічого видатного з тебе не вийде. Ти - всього лише посередність у живописі!
- Що таке посередність? - здивувалася дівчинка
- Це означає, що ти - як всі. І малюєш не краще за інших. Тому вчитися в художній школі тобі немає чого! З часом ти підеш вчитися на юриста тому не варто гаяти час на дурниці.
Дівчинка засмучено зітхнула і не заводила більше про це розмов. Правда, малювати «для себе» не перестала.
Коли дівчинці виповнилося шість, з нею трапилося нещастя. Щось відбулося - ніхто не знає, що саме - але дитина, чия мова до цього була живою і легкою, почала заїкатися. Власне, дівчинку це не сильно налякало - вона як і раніше залишалася товариською і, пішовши в школу, знайшла багато друзів. Значно більше втомлювали занудні заняття зі шкільним логопедом, до якого мама негайно відправила дочку, - втім, вони і не допомагали. Не допомагала і мама. «Ти повинна розуміти - це твій недолік, тобі в майбутньому важко буде спілкуватися! Який же з тебе буде юрист, ти повинна старатися краще» - категорично заявляла вона.
З часом дівчинці дійсно стало здаватися, що їй стає все важче розмовляти - спілкуючись з однолітками, вона починала ще сильніше заїкатися. Коли дівчинці виповнилося десять, мама видала ще один безжальний прогноз. «Через твоє заїкання жоден хлопець не захоче з тобою зустрічатися! Йому ж соромно буде з тобою в компанію прийти!». Дівчинка і так починала комплексувати на предмет своєї зовнішності - будучи з дитинства таким собі міцним «карапузом», до десяти років вона вже розуміла, що худою і стрункою, як деякі однокласниці, їй не бути. А тут ще мама, подивившись на дочку в спортивному костюмчику, повідомила: «Ох і товста ж ти, подруго! Мусиш обмежувати себе у всьому, якщо хочеш, щоб хоч хтось на тебе звернув увагу».
«Напевно, я дійсно нікому ніколи не сподобаюся!» - часто думала дівчинка. Вона вже починала боятися розмовляти з людьми, навіть по телефону - від дитячої товариськості не залишилося і сліду! Можливо, тому рік занять в мовному центрі іменитого професора практично не дав результатів. «Ось би вивчити мову глухонімих!» - серйозно думала дівчинка, коли їй було дванадцять. - «Тоді мені ніколи не доведеться мучитися і соромитися при розмові!» .
Дівчинка стала підлітком, перехідний вік давав про себе знати - час від часу вона, як і інші діти - її ровесники, зривалася і лаялася з батьками, а потім плакала. «Ось! - коментувала мама. - У тебе ж психіка порушена! Не просто так ти заїкаєшся!»
Колись маленька, усміхнена, талановита дитина перетворилась в закомплексовану, перелякану істоту, переконану в своїй «дефектності»… До мене як до психолога вона прийшла сама, її мами, по при всі мої дзвінки та запрошення прийти, я так ні разу і не бачила…
А скільки ще прикладів таких ось поламаних доль? Для кожної дитини, особливо дівчинки, надзвичайно важлива оцінка батьків. Саме батьки закладають в дитині і основу самооцінки, і всі комплекси, які потім стануть отруювати її доросле життя. До певного віку батьки - незаперечний авторитет для дитини, адже вони набагато старші, досвідченіші і дитині здається, що вони знають все на світі. Тому в дитинстві ми схильні вірити кожному слову тата і мами.
Зараз мені хотілося б звернутися до мам дівчаток. І в першу чергу хотілося б сказати – БУДЬТЕ ГІДНИМИ СВОЇХ ДОНЕЧОК! Роздивіться в своїх дівчатках Особистість і дай їй можливість розвинутись та розквітнути.
Є декілька умов, правил, які можуть допомогти позбавити вашу донечку від можливих комплексів та проблем у майбутньому.
- Ніколи не шкодуйте добрих і підбадьорюючих слів в адресу ваших дівчаток! Якщо дочка чує одні докори і образливі коментарі, вона не зможе правильно оцінити себе і свої здібності. Не бійтеся перехвалити дівчинку - говоріть їй при кожній нагоді, що вона приваблива, красива, талановита, розумна! Вона не «загордиться», а всього лише придбає впевненість в собі та стане себе поважати. А ми знаємо, що тільки та людина, що поважає сама себе, викликає реальну пошану тих, що її оточують!
- Є така закономірність: більше всіх критикують своїх дочок ті жінки, які самі відчувають власну внутрішню неповноцінність. Зверніть увагу на себе!!! Подумайте: мабуть, ви самі в дитинстві страждали через надмір критики вашої матері? Часто людина, створюючи сім'ю, несвідомо копіює модель сім'ї батьків. Тому, якщо ви самі колись чули неприємні коментарі в свою адресу, ви можете «на автоматі» переносити цю модель поведінки на свою дитину. Але ви тепер доросла людина - і здатні розібратися в своїх внутрішніх страхах та сумнівах.
- Зупиніться на секунду і подумайте: кому в першу чергу потрібна ця неодмінна «досконалість» вашої дитини? Їй - чи вам?!. . Так, виходить, що вам, її матері! Щоб всі навколо побачили, яка ви чудова мама, що ваше чадо не гірше за інших - а навпаки, всіх ще переплюне і всі зрозуміють, який ви геній виховання! Набагато чесніше, не «проектувати» на дитину власні бажання, а потурбувати про себе, досягати чогось самій в цьому житті, збудувати свою кар'єру і т.д.
Бо як часто буває: мама вважає, що пожертвувала своїми успіхами і можливостями ради дитини, а вона, не вдячна така «не виправдала наданої високої довіри». Дайте дитині свободу - адже щастя зовсім не досконалість і великі досягнення, а в можливість реалізуватися як особистість!
- Заохочуйте будь-які творчі починання вашої дочки! Хоче малювати - віддайте в художню школу або ізостудію, хоче займатися музикою - віддайте в музичну школу, цікавиться рослинами - хай прикрасить свою кімнату квітковими горщиками і влаштує «сад». Якщо дитині в радість - хай займається! Можливо, в майбутньому ваша дочка не обов'язково стане кимось видатним і великим. Невже то так важливо? Хай вона стане хорошим, талановитим фахівцем, просто майстром своєї справи - і буде щаслива, тому що займається тим, що їй цікаве!
- Відповідно, ніколи не диктуйте дитині, куди їй поступати і на кого вчитися (як це часто відбувається!), мотивуючи це тим, що вам краще знати, що потрібне вашим дітям. Ще раз повторюся - дайте дитині свободу! Дочка - не ваша лялька, якою ви граєтесь. Вона - самостійна особистість і такою вона є вже з народження! Не вірте в казку про те, що «дитина - це чистий лист, що захочемо, то і напишемо»!
- Якщо - не дай Бог, звичайно - у дитини виникли проблеми із зовнішністю або здоров'ям - НІКОЛИ, у жодному випадку не допускайте, щоб вона відчувала свою провину в цьому нещасті! Ніяких: «це твій недолік», «ти ненормальна», «у тебе будуть проблеми в майбутньому» і т.д. З вашого боку повинні бути тільки підтримка і турбота! Будьте делікатні і уважні. Тільки тоді дитина не акцентуватиметься на своїй проблемі і це допоможе їй з нею справлятися.
А ви самі в собі повинні виробити впевненість в тому, що все - поправно, все - обов'язково пройде! І, звичайно, спаси вас Бог сказати дочці, що із-за її проблеми (які б вони не були - фігура, погане волосся, прищі, заїкання) вона не зможе сподобатися жодному хлопцю. По-перше, це нісенітниця, а по-друге, адже ви насправді бажаєте їй добра, правда?!
Завжди пам'ятаєте, що комплекс неповноцінності - якість не вроджена, а придбана! Ваша юна дочка може назавжди запам'ятати ваші слова типу «з тебе нічого путнього не вийде», нехай навіть сказані в серцях і випадково. І вже потім, ставши дорослою, вона чутиме їх в своїй голові і при щонайменшому своєму промаху думатиме: «А раптом мама була права?». Не забувайте про це.
А у разі будь-яких невдач, проблем в житті вашої дочки - підтримаєте її, поясніть, що всі люди переживають і зльоти, і падіння, що так вже влаштовано життя, що все колись обов’язково налагодиться. Особливо необхідна така підтримка в підлітковому віці - в цей період важко всім. А образи і докори батьків сильно травмують психіку - дівчинка-підліток починає відчувати себе нетямущою, нікчемною, невдахою, що нічого з себе не представляє - і наслідки цього, як правило, дуже важко корегувати.
Напевно, жодна мама не зможе сказати: «Я не люблю свою дочку і не бажаю їй щастя!» Тому що такого не може бути ніколи! То чому б не дати зрозуміти це самій вашій донечці? НЕ СОРОМТЕСЯ ПРОЯВЛЯТИ ЛЮБОВ І ТУРБОТУ - цим ви НАСПРАВДІ допоможете вашій дівчинці стати щасливою жінкою в недалекому майбутньому.
Благополуччя Вам та Вашим родинам.
Наталія Гаєвська