Християнська психологія » Психологія статей » Виховні дороговкази в людській любові. Напрямні для статевого виховання

 

Виховні дороговкази в людській любові. Напрямні для статевого виховання

Автор: Петро Гусак від 28-11-2020, 20:53, переглянули: 888

Священна Конгрегація Католицького Виховання


Виховні дороговкази в людській любові

Напрямні для статевого виховання



1 листопада 1983 р., День Всіх Святих



ЗМІСТ

ВСТУП
Значення статевості
Актуальна ситуація
Декларації Учительського Уряду Католицької Церкви
І. ДЕЯКІ ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПРИНЦИПИ
Християнська концепція статевості
Суть, мета та засоби статевого виховання
ІІ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРИ ВПРОВАДЖЕННІ СТАТЕВОГО ВИХОВАННЯ
Функція сім’ї
Церковна спільнота
Катехизація і статеве виховання
Передподружня катехизація
Напрямні для дорослих
Завдання громадянського суспільства
Відповідальність у вихованні стосовно користування засобами масової інформації
Завдання школи стосовно статевого виховання
Відповідні навчальні матеріали
Молодіжні групи
ІІІ. УМОВИ І СПОСІБ СТАТЕВОГО ВИХОВАННЯ
Підготовка вчителів
Якість методів навчання
Потреби учня та виховна допомога
Якість вчителя
Виховання до стриманості і дружби
IV. ДЕЯКІ ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ
ВИСНОВКИ

ВСТУП

1. Гармонійний розвиток людської особи поступово відкриває в кожному з нас образ дитини Божої. “Правдиве виховання має на меті формацію людської особи з огляду на її остаточну ціль”.[1] Розглядаючи питання про Християнське виховання, ІІ Ватиканський Собор звернув увагу на необхідність “позитивного та розсудливого статевого виховання”[2] дітей та молоді.
Конгрегація Католицького Виховання в межах своєї компетенції вважає за потрібне зробити свій внесок у застосування Соборових Декларацій, як це вже вчинили деякі Епископські конференції.
2. Цей документ, написаний з допомогою експертів з виховання та поданий для широкого обговорення, ставить собі конкретну мету: дослідити педагогічний аспект статевого виховання, накреслюючи належні напрямні для цілісної формації християнина відповідно до покликання кожного.
Документ також засадничо опирається, хоч часто без виразного цитування, на доктринальних принципах і моральних нормах, запропонованих у цій царині Учительським Урядом Католицької Церкви.
3. Конгрегація Католицького Виховання усвідомлює культурні та соціальні відмінності, які існують у різних країнах. Таким чином, ці напрямні повинні бути пристосовані кожним епископатом до душпастирських потреб кожної локальної чи помісної Церкви.

Значення статевості

4. Статевість є фундаментальним компонентом особистості, одним із її способів буття, самовиявлення, спілкування з іншими, почуттів, вираження людської любові та життя у ній. Таким чином, вона є інтегральною частиною розвитку особистості та процесу її виховання. “Властиво зі своєї статі людська особа одержує характеристики, які на біологічному, психологічному і духовному рівнях визначають її як чоловіка чи жінку і таким чином у великій мірі зумовлюють його чи її зростання на шляху до зрілості і входження у суспільство”.[3]
5. Статевість характеризує чоловіка і жінку не лише на фізичному рівні, але також на психологічному і духовному рівнях, позначаючись на кожному їхньому вираженні. Така відмінність, поєднана з комплементарністю (взаємодоповнюваністю) обох статей, дозволяє дати повну відповідь на Божий план відповідно до покликання кожної особи.
Cтатевість, спрямована до прокреації (плідності), є найвищим вираженням на фізичному рівні спільноти подружньої любові. Відокремлена від цього контексту взаємного самодарування – дійсності, якою Християни втішаються, підтримують та збагачують в особливий спосіб за допомогою Божої благодаті – вона втрачає своє значення, виявляє егоїзм індивіда та є моральним розладом.[4]
6. Статевість, спрямована, вивищена та інтегрована любов’ю, набуває справді людської якості. Підготовлена біологічним та психологічним розвитком, вона гармонійно зростає і осягається у повному значенні тільки зі здійсненням афективної зрілості, яка виявляєтся в безкорисливій любові та в цілковитому даруванні себе.

Актуальна ситуація

7. Можна спостерегти – також і серед християн – що існують помітні відмінності стосовно статевого виховання. У сучасному кліматі моральної дезорієнтації виникає небезпека чи то шкідливого конформізму, чи упередження, що фальсифікує найглибшу природу людського буття, яке вийшло цілісним з рук Творця.
8. Щоб відповісти на цю ситуацію, необхідним є – постульоване щораз то ширше – відповідне статеве виховання. Однак якщо переконання у його необхідності досить широко підтримується в теорії, то на практиці залишається невпевненість та помітні розбіжності щодо того, які особи та інституції повинні зайнятися цим вихованням, а також щодо його змісту та методу.
9. Вихователі і батьки часто усвідомлюють, що вони недостатньо підготовлені для того, аби подавати належне статеве виховання. Школа не завжди здатна запропонувати цілісне бачення цієї тематики, яка із самою лише науковою інформацією залишиться неповною.
10. Особливі труднощі є у тих країнах, де не визнають нагальності проблеми, або ж гадають, що вона вирішиться сама, без спеціального виховання.
11. Загалом потрібно визнати, що тут маємо справу з важким завданням з огляду на комплексність різних елементів (фізіологічного, психологічного, педагогічного, соціокультурного, юридичного, морального та релігійного), які переплітаються у процесі виховання.
12. Деякі Католицькі організації у різних частинах [світу] – зі схвалення та заохочення місцевого епископату – почали здійснювати позитивну працю в царині статевого виховання; воно спрямоване до того, щоби не тільки допомогти дітям та молоді на їхньому шляху до психологічної і духовної зрілості, але також, і передовсім, аби вберегти їх від небезпек незнання та негативного впливу середовища.
13. Також заслуговують похвали зусилля тих багатьох, хто з науковою серйозністю присвячує себе вивченню цієї проблеми, виходячи з гуманітарних наук та інтегруючи результати таких досліджень у відповідному до гідності людини проекті, що його здійснюють у світлі Євангелії.

Декларації Учительського Уряду Католицької Церкви

14. Декларації Учительського Уряду Католицької Церкви про статеве виховання накреслюють курс, який з одного боку задовільняє справедливі вимоги історії, а з іншого – запевняє вірність традиції.[5] ІІ Ватиканський Собор у “Декларації про християнське виховання” представляє перспективу, у якій повинно бути вміщене статеве виховання [6], потверджуючи право молодих людей отримати виховання, відповідне до їхніх особистих вимог.
Собор стверджує: “За допомогою прогресу психологічних, педагогічних та дидактичних наук дітям та молоді слід допомогти у гармонійному розвиткові їхніх фізичних, моральних та інтелектуальних обдарувань. Хоробрим і стійким серцем долаючи труднощі, вони потребують допомоги у поступовому осяганні більш зрілого почуття відповідальності у напрямку ушляхетнення їхнього життя дорогою постійних зусиль та у напрямку осягання автентичної свободи. У міру їхнього дорослішання їм слід подати позитивне і розважливе статеве виховання”.[7]
15. Пастирська конституція “Радість і надія” (Gaudium et spes), говорячи про гідність подружжя і сім’ї, представляє останню як найвідповідніше місце для виховання молодих людей до чистоти.[8] Але оскільки це є лише одним з аспектів виховання, постає необхідність співпраці вчителів і батьків у виконанні своєї місії.[9] Отже, таке виховання в сім’ї дітей та молоді слід подавати поступово, завжди маючи на меті цілісну формацію особи.[10]
16. В Апостольському Повчанні про завдання християнської сім’ї у сучасному світі Іван Павло ІІ відводить важливе місце статевому вихованню як особовій цінності. “Виховання до любові як самовіддання, – каже Святійший Отець, – становить також необхідну передумову для батьків, покликаних дати своїм дітям ясне і делікатне статеве виховання. Стикаючись з культурою, яка загалом зводить людську статевість до рівня чогось банального, тому що вона інтерпретує і практикує її у редукціоністський та збіднений спосіб, пов’язуючи її лише з тілом та егоїстичним задоволенням, виховне служіння батьків у сфері статевості повинно непохитно мати на меті таке виховання, яке було б вповні та правдиво особовим: тому що статевість є багатством цілої особи: тіла, почуттів і душі, та виявляє своє найглибше значення у спрямовуванні особи до самодарування в любові”.[11]
17. Далі Святійший Отець зразу говорить про роль школи, яка, відповідальна за таке виховання, чинить послугу батькам та працює в гармонії з ними. “Статеве виховання, як основне право і обов’язок батьків, повинно також здійснюватися під їхнім уважним наглядом чи то вдома, чи у вибраних та контрольованих ними освітніх центрах. Стосовно цього Церква знову підтверджує закон субсидіарності*, що його школа повинна дотримуватися, діючи у тому самому дусі, яким натхнені батьки”.[12]
18. Для того, аби цінність статевості могла осягнути своє повне здійснення, “абсолютно необхідне виховання до чистоти, тому що вона є чеснотою, яка розвиває справжню зрілість особи та чинить її здатною шанувати і плекати “весільне значення” тіла”.[13] Вона полягає у самоконтролі, у здатності спрямовувати статевий інстинкт на службу любові та інтегровувати його у розвиток особи. Як плід Божої благодаті та нашої співдії, чистота прагне гармонізувати різні компоненти людської особи та подолати слабкість людської природи, ураженої гріхом, так щоб кожна людина могла іти за покликанням, яке Бог їй визначив.
Зобов’язані до компетентного виховання у чистоті, “християнські батьки, розрізняючи знаки Божого покликання, присвячуватимуть особливу увагу і турботу вихованню до дівицтва чи целібату як найвищої форми того самовіддання, яке становить справжнє значення людської статевості”.[14]
19. У вченні Івана Павла ІІ позитивний розгляд цінностей, що їх слід відкрити і визнати, передує нормі, яку не можна порушувати. Тим не менше, ця норма інтерпретує та формулює цінності, до яких люди повинні стреміти.
“З огляду на тісні взаємозв’язки між статевим виміром особи та її етичними цінностями, виховання повинно довести дітей до знання та пошанування моральних норм як необхідної і надзвичайно цінної запоруки відповідального особового зростання у людській статевості. Тому Церква непохитно протистоїть часто поширеній формі подання статевої інформації у відриві від моральних принципів. Це було би лише вступом до досвідчування задоволення і стимулом, який веде до втрати спокою ще у роках невинності та відкриває двері порокові”.[15]
20. Таким чином, цей документ, виходячи із християнської візії людини та звертаючись до недавно проголошених Учительським Урядом Церкви принципів, прагне представити виховникам деякі фундаментальні напрямні для статевого виховання та для умов і способу його проведення на практичному рівні.

І
ДЕЯКІ ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПРИНЦИПИ

21. Кожен тип виховання надихається специфічною концепцією мужчини та жінки. Християнське виховання має на меті сприяти реалізації мужчини та жінки шляхом розвитку всього їхнього буття як втілених духів та всіх дарів природи і благодаті, якими їх Бог обдарував. Християнське виховання ґрунтується на вірі, яка “кидає нове світло на всі речі та об’являє [той] повний ідеал, що його Бог визначив для людини”.[16]

Християнська концепція статевості

22. Християнська візія чоловіка і жінки визнає особливу функцію тіла, тому що воно чинить свій внесок в одкровення сенсу життя та покликання людини. Тілесність є насправді специфічним способом існування та діяння, який властивий людському духові. Ця значущість має перш за все антропологічну природу: тіло є одкровенням людини [17], воно “виражає особу”[18] і таким чином є першим посланням Бога до людини, немовби “первісним Таїнством, зрозумілим як знак, що дієво переносить у видимий світ невидиму таємницю, скриту у Бога споконвіку”.[19]
23. Є й друга значущість – богословська: тіло чинить свій внесок в одкровення Бога та Його творчої любові, оскільки воно маніфестує сотвореність чоловіка і жінки, чия залежність [від Творця] становить фундаментальний дар – дар любові. “Це тіло – свідок створення як фундаментального дару, і таким чином – свідок любові як джерела, з якого цей дар походить”.[20]
24. Тіло, оскільки воно статеве, виражає покликання чоловіка і жінки до взаємності, тобто до любові і взаємного самодарування.[21] Якщо коротко: тіло закликає чоловіка і жінку до засадничого покликання до плідності як одного з фундаментальних значень їхнього буття як статевих [істот].[22]
25. Статева відмінність, яка виявляється як детермінованість (визначеність) людського буття, є відмінністю, однак у рівності природи і гідності.[23]
Людська особа завдяки своїй природі вимагає стосунку до іншої особи у взаємній любові. Статі є комплементарними (лат.: взаємодоповнюваними – прим. перекладача): вони подібні і неподібні водночас; не ідентичні, однак рівні за особовою гідністю; вони рівні, щоб мати змогу розуміти одне одного, а відмінні, щоб взаємно доповнюватися.
26. Чоловік і жінка становлять два способи здійснення – з боку людського створіння – визначеної участі у Божому Бутті: вони створені “на образ і подобу Божу”[24] і вповні сповняють це покликання не тільки як окремі особи, але також і як пари – спільноти любові.[25] Спрямовані до єдності та плідності, одружені чоловік і жінка беруть участь у Божій творчій любові, живучи у спільноті з Ним одне через іншого.[26]
27. Присутність гріха затьмарює первісну невинність, утруднюючи чоловікові і жінці сприйняття цих істин: їх розшифрування стало етичним завданням, об’єктом важкого заняття, довіреного людині: “Після первородного гріха мужчина і жінка втратять благодать первісної невинності. Відкриття весільного значення тіла перестане бути для них простою дійсністю одкровення і даром благодаті. Це значення залишиться як зобов’язання що виникає з етосу дару, записане в глибинах людського серця, як віддалений відгомін первісної невинності”.[27]
У такій здатності тіла бути водночас знаком та інструментом цього етичного покликання можна встановити аналогію між самим тілом і таїнственною ікономією, яка є конкретним засобом, що через нього на нас спливає благодать і спасіння.
28. Оскільки людина, як показує історія, була схильною редукувати статевість тільки до генітального досвіду, то виникли реакції, які намагалися девальвувати секс, начебто вже за самою своєю природою він оскверняє та розбещує чоловіків і жінок. Напрямні, що їх пропонуємо, мають на меті протиставитися такій девальвації.
29. “Тільки у тайні Слова, яке стало тілом, справді стає зрозумілою таємниця людини”[28] і людське існування осягає своє повне значення у покликанні до божественного життя. Людина відповідає на це покликання і так стає вповні людиною тільки тоді, коли іде за Христом, зростаючи врешті до осягнення “звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа”.[29]
30. У світлі тайни Христа статевість виявляється нам як покликання до любові, якою Святий Дух наповняє серця відкуплених. Ісус Христос освятив це покликання таїнством Подружжя.
31. Більше того, Ісус вказав словом і прикладом на покликання до незайманості заради Царства Небесного.[30] Незайманість є покликанням до любові: вона чинить серце більш свобідним, щоби любити Бога.[31] Незаймане серце, свобідне від обов’язків подружньої любові, може, також, почувати себе більш схильним до безкорисливої любові до своїх братів і сестер. Як наслідок, незайманість заради Царства Небесного краще виражає самовіддання Христа Отцеві заради нас і точніше предзображає реальність вічного життя, яке цілковито полягає в любові.[32]
Зрозуміло, що незайманість є відмовою від тої форми любові, яка типова для подружжя, однак вона зобов’язана здійснювати з іще більшою глибиною притаманний статевості динамізм самовідданої відкритості до інших. Вона намагається осягнути своє зміцнення і преображення завдяки присутності Святого Духа, який вчить нас любити Отця і братію згідно з прикладом Господа Ісуса.
32. Як підсумок: статевість покликана виражати різні цінності, яким відповідають специфічні моральні вимоги. Спрямована до міжособового діалогу, вона чинить свій внесок у формування цілісної зрілості людей, відкриваючи їх до дарування себе в любові. Більше того, пов’язана з порядком творіння, плідністю та передаванням життя, вона також покликана бути вірною цій внутрішній цілі. Любов і плідність є смислами та цінностями статевості, що вимагають одна одну і через те не можуть розглядатися як альтернативи чи протилежності.
33. Афективне життя (життя почуттів – прим. перекладача), властиве кожній статі, виражається в характерний спосіб у різних життєвих станах: подружній єдності, богопосвяченому целібаті, вибраному заради Небесного Царства, а також у становищі християнина(ки), який(а) ще не вступив(ла) в одружений стан, залишився(лася) незайманим(ою) або вибрав(ла) залишитися таким(ою). У всіх цих випадках афективне життя повинно бути зібране та інтегроване у [цілість] людської особи.

Суть, мета та засоби статевого виховання

34. Засадничою метою такого виховання є належне пізнання природи та значущості статевості, а також гармонійний та інтегральний розвиток особи в напрямку до психологічної зрілості, маючи на увазі повну духовну зрілість, до якої покликані усі віруючі.[33]
Осягаючи цю мету, християнський виховник пам’ятатиме про принципи віри та різноманітні методи виховного завдання, враховуючи позитивну оцінку, яку дає статевості сучасна педагогіка.
35. У християнській антропологічній перспективі почуттєво-статеве виховання повинно брати до уваги цілість особи і, таким чином, наполягати на інтеграції біологічних, психо-афективних, соціальних та духовних елементів. Така інтеграція стала важчою, оскільки віруючі досвідчують наслідки гріха прародичів.
Правдива “формація” не обмежується до інформування інтелекту, а повинна звертати особливу увагу на виховання волі та почуттів. Справді, для того, щоби зростати до зрілості в почуттєво-статевому житті, необхідний самоконтроль, який передбачає такі чесноти, як скромність, поміркованість, пошана до себе та інших, відкритість до ближнього.
Все це можливе тільки завдяки силі спасіння, яка приходить від Ісуса Христа.
36. Хоча статевість по-різному проявляється в залежності від стану та покликання, однак виховання повинно перш за все сприяти такій зрілості, яка “включає в себе не тільки прийняття статі як частини з цілості людських цінностей, але й розглядає її як можливість “жертвування”, тобто – дарування чистої любові, альтруїстичної любові. Якщо індивідуум достатньо осягнув таку спроможність, то стає здатним до спонтанних (таких, що є наслідком свобідного вольового рішення – прим. перекладача) контактів, емоційного самоконтролю та зобов’язування своєї свобідної волі”.[34]
37. Натхнена Християнством сучасна педагогіка, сприймаючи виховувану особу у всій її цілості та комплексності, бачить у ній головний суб’єкт виховання. Особі слід допомогти, передовсім у гідних довіри стосунках, розвинути здатності до добра. Це дуже легко забувають, якщо завелику вагу кладуть на просте інформування коштом інших вимірів статевого виховання. Пізнання нових понять у процесі виховання справді надзвичайно важливе, однак воно [повинно бути] оживлене присвоєнням відповідних цінностей та живим усвідомленням обов’язків, пов’язаних зі зрілим віком.
38. Беручи до уваги ті впливи, які має статевість на цілу особу, необхідно пам’ятати про такі численні аспекти: стан здоров’я, вплив сім’ї та соціального оточення, отримані враження і реакції учня, виховання волі та ступінь розвитку духовного життя, підтримуваного за допомогою благодаті.
39. Все те, про що було досі сказано, служить виховникам як допомога і дороговказ у формуванні особистості молодої людини. Вони повинні спонукувати її до критичного осмислення (рефлексії) ориманих вражень, а коли представляють цінності, то повинні давати свідчення автентичного духовного життя, особистого та в спільноті.
40. З’ясувавши, які тісні взаємозв’язки існують поміж моральністю і статевістю, [усвідомлюємо], що знання моральних норм мусить супроводжуватися чіткою мотивацією, так, щоби воно спричинило щире особисте бажання зрілості.
41. Сучасна педагогіка повністю усвідомлює той факт, що для людського життя характерний постійний розвиток, та що формування особистості – перманентний процес. Це стосується також і статевості, яка у різних фазах життя має характерні особливості. На кожній стадії дозрівання вона з очевидністю збагачує особу, але також приносить численні та помітні труднощі.
42. Виховники повинні пам’ятати про фундаментальні стадії такого розвитку: первинний інстинкт, який спочатку проявляється у примітивному вигляді, зустрічається у свою чергу з контрарністю (лат.: взаємовиключною протилежністю – прим. перекладача) добра і зла. Тоді за допомогою виховання емоції стабілізуються і водночас зростає почуття відповідальності. Поступово усувається егоїзм, втсановлюється певний аскетизм, інших сприймають і люблять заради них самих, та інтегруються елементи статевості: генітальність, еротизм, кохання та [надприродна] любов (caritas). Навіть якщо не завжди вдається вповні осягнути такий результат, то все ж таки тих, хто наближається до мети, якої вони так прагнуть, далеко більше, ніж можна подумати.
43. Християнські виховники переконані, що статеве виховання здійснюється вповні у контексті віри. Зодягнений(а) завдяки Хрещенню у Воскреслого Христа, християнин(ка) знає, що його (її) тіло також було оживотворене та очищене Святим Духом, що Його уділює Ісус.[35]
Віра у тайну Воскреслого Христа, яка завдяки Його Духові актуалізовує та продовжує у вірних пасхальну містерію, відкриває у тих, хто вірує, покликання до воскресіння плоті, яке вже розпочалося завдяки Святому Духові, який перебуває в праведних як запорука та насіння повного і остаточного воскресіння.
44. Спровокований гріхом розлад, наявний та чинний як в індивіді, так і в домінуючій культурі, яка характеризує суспільство, чинить сильний тиск, щоби розуміти та практикувати статевість у спосіб, цілковито протилежний до закону Христа, у спосіб, що його св. Павло називає законом гріха.[36] В наш час економічні структури, державні закони, засоби масової інформації та системи життя у великих містах – це фактори, які у нав’язливий спосіб негативно впливають на людей. Християнське виховання бере це до уваги і накреслює дороговкази для відповідального протистояння таким впливам.
45. Це постійне зусилля підтримується та уможливлюється завдяки Божій благодаті силою Слова Божого, прийнятого у вірі, молитвою та участю в таїнствах. На першому місці – Евхаристія, сопричастя з Христом у самому акті Його жертви, у якій молоді вірні дієво знаходять хліб життя як поживу (viaticum), щоби отримати силу протистояти перешкодам та долати їх на своєму шляху земного паломництва. Таїнство Покаяння завдяки властивій йому благодаті та за допомогою духовного наставництва не тільки зміцнює здатність протистояння злу, але також і дає відвагу підвестися після падіння.
Ці таїнства служать та уділяють в церковній спільноті. Хто є дійсним учасником такої спільноти, отримує від таїнств силу жити чистим життям відповідно до свого стану.
46. Особиста та спільна молитва – це безумовні засоби для того, щоби отримати від Бога необхідну силу зберігати вірність зобов’язанням, прийнятим у таїнстві Хрещення, для опору імпульсам зраненої гріхом людської природи та для врівноваження емоцій, спровокованих негативними впливами оточення.
Дух молитви допомагає нам послідовно практикувати євангельські чесноти: вірність, щирість серця, вбогість [духом], покору у щоденних трудах та відданість нашим ближнім. Внутрішнє життя приносить християнську радість, яка виграє битву проти зла без усякого моралізаторства та психологічної допомоги.
Від частих та глибинних стосунків з Господом кожен, особливо молода людина, отримуватиме силу та ентузіазм до чистого життя і реалізовуватиме своє людське та християнське покликання у мирному самоконтролі (у значенні миру із самим собою – прим. перкладача) та у великодушному даруванні себе іншим.
Ніхто не може пройти осторонь важливості цих роздумів. Сьогодні справді багато хто приховано чи виразно песимістично оцінює здатність людської природи до відданості на все життя, особливо у подружжі. Християнське виховання повинно зміцнити довіру молоді, так, щоб їхнє розуміння і приготування до відданості на все життя супроводжувалося впевненістю, що Бог своєю благодаттю допоможе їм здійснити Його наміри.
47. Наслідування Христа та єдність з Ним, як їх практикували і передали нам святі, – це найглибші мотивації для нашої надії щодо здійснення найвищого ідеалу чистого життя, якого неможливо осягнути самими лише людськими зусиллями.
Преславна Приснодіва Марія є найдосконалішим прикладом християнського життя. Церква, спираючись на досвід століть, переконана, що вірні, а особливо молодь, через почитання Богородиці пізнають, як здійснити цей ідеал.

ІІ
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ
Функція сім’ї

48. Виховання – це насамперед обов’язок сім’ї, яка є “школою найбагатшої людяності”.[37] Вона справді є найкращим середовищем, яке уможливлює виконання обов’язку поступового виховання до статевого життя. Сім’я посідає афективну гідність, що уможливлює прийняття без травм найбільш делікатних реалій та їх гармонійне інтегрування у збалансовану і багату особистість.
49. Почуття і взаємна довіра, що існують в сім’ї, необхідні для гармонійного та збалансованого розвитку дитини від моменту народження (точніше, вже від моменту зачаття – прим. перекладача). Щоби природні почуттєві зв’язки, які поєднують батьків і дітей, були в найвищій мірі позитивними, батьки мають почесну першість у здійсненні спокійної статевої рівноваги та у встановленні стосунків довіри і діалогу зі своїми дітьми, у спосіб, відповідний до їхнього віку та розвитку.
50. Для того, щоби бути здатними виконувати ефективне провідництво, необхідне для вирішення проблем, що виникають, дорослі, і це важливіше за усі теоретичні знання, повинні бути зразком у своїй поведінці. Християнські батьки повинні знати, що їхній приклад є найбільш дієвим чинником у вихованні їхніх дітей. А діти, у свою чергу, можуть впевнитися, що християнський ідеал є дійсністю, яку вони досвідчують у своїй сім’ї.
51. Відкритість батьків та їх співпраця з іншими виховниками, які співвідповідальні за формування [молоді], позитивно впливатиме на дозрівання молодих людей. Теоретична підготовленість і батьківський приклад допомагатиме їхнім дітям розуміти цінність та специфічні ролі реально відмінних чоловіка та жінки.
52. Повне здійснення ідеалу подружнього життя і як наслідок, святість та стабільність сім’ї, залежать від формування совісті та плекання цінностей, прийнятих самими батьками протягом усього власного формаційного циклу. Моральні цінності, що їх діти бачать у сім’ї, передаються далеко легше.[38] Серед цих цінностей надзвичайно важливі пошана до життя у лоні матері та взагалі пошана до людей будь-якого віку чи стану. Молоді слід допомогти зрозуміти, цінувати та шанувати ті фундаментальні цінності [людського] існування.
З огляду на важливість цих цінностей для християнського життя, а також у перспективі Божого поклику дітей до священства чи богопосвяченого життя, статеве виховання набуває церковного (еклезіального) виміру.

Церковна спільнота

53. Церква – матір вірних, яких вона породжує до віри у таїнстві Хрещення, має довірену їй Христом виховну місію, яка здійснюється зокрема шляхом проповіді, повної спільноти з Богом і ближніми, свідомої та активної участі в Євхаристійній Літургії та шляхом апостольської діяльності.[39] Церковна спільнота є найадекватнішим середовищем, в якому вірні від самого початку можуть присвоювати принципи християнської етики, що навчають свідчити про Добру Новину.
54. Труднощі, з якими часто стикається статеве виховання в лоні сім’ї, вимагають більшої заангажованості християнської спільноти, а зокрема священиків, у співпрацю щодо виховання охрещених. У цій царині католицька школа, парохія та інші церковні установи покликані до співпраці з сім’єю.
55. З еклезіального (спільнотного) характеру віри виводиться співвідповідальність християнської спільноти за допомогу охрещеним усвідомлювати зобов’язання, прийняті у таїнстві Хрещення та жити згідно з ними. Завданням епископів є встановлення норм та дороговказів, пристосованих до потреб окремих [локальних чи помісних] Церков.

Катехизація і статеве виховання

56. Катехизація покликана бути плідною нивою оновлення всієї Церковної спільноти. Отже, для того, щоби вести вірних до зрілості віри, вона повинна представляти позитивні цінності статевості, інтегруючи їх з цінностями незайманості та подружжя у світлі тайни Христа і Церкви.
Така катехизація повинна унаочнити, що першим (головним) покликанням християнина(ки) є – любити, та що покликання до любові здійснюється двома відмінними способами: в подружжі, або у целібаті заради любові до Царства Небесного.[40] “Подружжя і незайманість – це два способи вираження і життя єдиної тайни Завіту Бога зі своїм народом”.[41]
57. Аби сім’ї були впевнені, що катехизація в жодному випадку не відходить від [вчення] Учительського Уряду Церкви, пастирі повинні бути задіяні у підбір і підготовку відповідального персоналу та у визначення змісту і методу.
58. З того, що було сказано вище у § 48, завжди залишається чинним той факт, що з огляду на більш інтимні аспекти – чи то біологічні, чи афективні – індивідуальне виховання повинно відбуватися радше в рамках сім’ї.
59. Це слід розуміти так, що катехизація, здійснювана в сім’ї, становить привілейовану форму, однак якщо батьки не почувають себе здатними виконувати цей обов’язок, то вони можуть вдатися до інших осіб, які втішаються їхньою довірою. Завдяки мудрій ініціативі, розсудливій та пристосованій до віку і середовища, можна уникнути травмування дітей та полегшити їм розв’язання статевих проблем. Самих лише формальних уроків тут недостатньо. Для цієї мети слід використовувати нагоди, яких дає щоденне життя.

Передподружня катехизація

60. Фундаментальний аспект приготування молоді до подружжя полягає у поданні їм докладної візії християнської етики стосовно статевості. Така катехизація надає перевагу зверненню до статевості у безпосередній перспективі подружжя, але для її повного успіху вона повинна бути відповідно продовжена шляхом розвитку правдивого та належного катехуменату. Вона прагне таким чином підтримати та зміцнити чистоту наречених, приготовляти їх до християнського подружнього життя та до специфічного післанництва одружених у спільноті Божого Народу.
61. Майбутні супруги повинні пізнати глибоке значення подружжя, зрозумілого як спільнота любові, призначена для їхньої особистої самореалізації та прокреації. Стабільність подружжя та подружньої любові вимагає необхідних умов: чистоти, самоконтролю, формування характеру та духу самопожертви. З огляду на певні труднощі подружнього життя, ще більш загострені умовами сьогодення, чистота у період молодості як адекватне приготування до подружньої чистоти становитиме вирішальну допомогу для одружених. Отже вони потребуватимуть поінформованості про Божий закон, проголошуваний Учительським Урядом Католицької Церкви та необхідний для формування їхньої совісті.[42]
62. Навчені про цінність та велич таїнства Подружжя, яке специфікує для них благодать і покликання Хрещення, християнські супруги зможуть совісно практикувати цінності та особливі зобов’язання їхнього морального життя як вимоги і плоди благодаті та дії Святого Духа, будучи “зміцнені і неначе посвячені для обов’язків та гідності їхнього стану спеціальним таїнством”.[43]
Таким чином, щоб супруги могли практикувати свою статевість та нести відповідальність згідно з Божим планом [44], їм важливо знати природні методи регулювання плідності. Як сказав Іван Павло ІІ, “слід докласти усіх зусиль, щоби вчинити такі знання доступними як для всіх одружених, так і для молодих дорослих людей перед одруженням, шляхом ясного, своєчасного та серйозного навчання і виховання, що його повинні забезпечити подружні пари, лікарі та експерти”.[45] Очевидно, що контрацепція, так настирливо пропагована в наш час, суперечить цим християнським ідеалам та моральним нормам, вчителем яких є Церква. Цей факт ще настійливіше виявляє необхідність подання молодим людям відповідного віку вчення Церкви про штучні засоби контрацепції та підстав такого вчення, так, щоби молодь могла бути приготована до відповідального подружжя, сповненого любові та відкритого до життя.

Напрямні для дорослих

63. Солідна катехитична підготовка дорослих до людської любові становить основу для статевого виховання дітей. Таким чином запевнюється осягнення людської зрілості, просвітленої вірою, яка буде вирішальною у діалозі, що його дорослі покликані налагодити з молодими поколіннями. Що стосується подальших вказівок щодо методів, які слід використовувати, то така катехизація сприятиме обмінові ідеями стосовно окремих проблем, кращому пізнанню допоміжних засобів для навчання та принагідним зустрічам з експертами, співпраця з якими була б особливо корисною у важких випадках.

Завдання громадянського суспільства

64. Особа повинна знаходити існуючі в суспільстві вираження та досвід цінностей, які особливо впливають на процес формації. Таким чином, завдання громадянського суспільства, оскільки воно дбає про спільне благо [46], полягає в тому, аби пильнувати, щоб у школах було запевнене здорове та розсудливе фізичне і моральне середовище та було створено сприятливі умови, які відповідають позитивним вимогам батьків чи втішаються їхньою свобідною підтримкою.
65. Завданням держави є охороняти своїх громадян від несправедливості та моральних безладь, таких, як розбещення неповнолітніх, всіх форм сексуального насильства, принизливого одягу, вседозволеності, порнографії та невластивого використання демографічної інформації.

Відповідальність у вихованні

стосовно користування засобами масової інформації
66. В сучасному світі засоби масової інформації через свою нав’язливість та навіювання подають молоді та дітям – також (і передовсім) у сфері статевого виховання – постійний та сумнівний потік інформації і навчання, набагато впливовіший, ніж той, який вони отримують в сім’ї.
Іван Павло ІІ вказав на становище дітей перед впливом засобів масової інформації: “Зачаровані та беззахисні перед світом і дорослими, діти, природно, готові приймати все, що їм подають, чи то добре, чи зле. ... Вони приваблені “маленьким екраном”; вони наслідують кожен зображений жест та сприймають швидше і краще, ніж будь-хто інший, емоції і почуття, які [з нього] випливають”.[47]
67. Слід наголосити, що в результаті технічного прогресу необхідний в цьому випадку контроль значно ускладнений. Звідси випливає загальна необхідність, також і для належного статевого виховання, щоби “ті, які сидять біля приймачів (аудіо-, теле- та інтернету – прим. перекладача), особливо молодь, вчилися поміркованості і дисципліни у користуванні ними. Вони повинні прагнути глибше розуміти те, що вони бачать, чують або читають. Вони повинні обговорювати це зі своїми вчителями і експертами з цих питань та повинні навчитися правильно оцінювати [отриману інформацію]”.[48]
68. Захищаючи права дитини у цій сфері, Іван Павло ІІ стимулює совість усіх відповідальних християн, особливо батьків та операторів засобів масової інформації, щоби вони не ховалися за претекстом невтральності та пошани до спонтанного розвитку дитини, тому що насправді це – упереджена та байдужа позиція.[49]
Особливі обов’язки “з огляду на спільне добро покладені у цій сфері на суспільний авторитет”50[50], які вимагають юридичного регулювання засобів масової інформації з метою захисту моральності громадян, а зокрема молоді. Особливо це стосується журналів, фільмів, радіо- і телепрограм, виставок, шоу та реклами.

Завдання школи стосовно статевого виховання

69. Зі зрозуміння того, що було сказано про первинний обов’язок сім’ї, випливає, що роль школи повинна полягати у допомозі та завершенні праці батьків, забезпечуючи дітей та молодь оцінюванням “статевості як цінності та завдання цілої особи, створеної чоловіком та жінкою на образ Божий”.[51]
70. Міжособовий діалог, якого вимагає статеве виховання, намагається витворити в учнях внутрішню настанову, придатну для мотивування та спрямовування особистої поведінки. Така настанова тісно пов’язана з цінностями, які надають сенс людському життю. Статеве виховання не можна звузити до простого навчального матеріалу, ані до самого лише теоретичного знання. Воно не полягає також у програмі, яку потрібно поступово здійснювати, а стремить до специфічної мети: осягнення афективної зрілості учнів, самоконтролю та належної поведінки у суспільних відносинах.
71. Школа може зробити свій внесок в осягнення цієї мети різними шляхами. Всі навчальні предмети можуть бути нагодою до розгляду тем у їхньому стосунку до статевості; вчитель повинен робити це завжди у позитивному тоні та з великою делікатністю, конкретно оцінюючи таку нагоду і методи.
Індивідуальне статеве виховання завжди зберігає за собою первинну цінність і не може бути неперебірливо довірене будь-якому членові учительського корпусу. Насправді, як це буде з’ясовано нижче, таке виховання вимагає від учителя, окрім правильного судження, почуття відповідальності, професійної компетентності, афективної зрілості та пристойності, ще й виняткову чутливість у впровадженні дітей та підлітків у проблематику любові і життя, не завдаючи шкоди їхньому психологічному розвиткові.
72. Також, навіть якщо вчитель володіє необхідними якостями для провадження статевого виховання в групах, завжди необхідно брати до уваги конкретну ситуацію окремої групи. Це стосується передовсім змішаних груп (де хлопці і дівчата присутні разом – прим. перекладача), тому що вони вимагають особливої обережності. В кожному випадку відповідальні посадові особи повинні разом з батьками перевірити відповідність такого чи іншого способу виховання. Беручи до уваги складність проблеми, добре є забезпечити учням час для особистого діалогу, щоб заохотити до шукання порад чи роз’яснень, про які природне почуття сором’язливості не дозволяє запитувати в присутності інших. Лише тісна співпраця школи і сім’ї гарантуватиме корисний для обох сторін обмін досвідом між батьками і вчителями задля добра учнів.[52] До відповідальності епископів належить, беручи до уваги загальноосвітні норми та місцеві обставини, встановити напрямні для статевого виховання в групах, передовсім у змішаних.
73. Часом може траплятися, що окремі події в житті школи вимагають своєчасного втручання. У таких випадках шкільні посадові особи, згідно з принципами співпраці, повинні сконтактуватися з батьками, зацікавленими у віднайденні належного вирішення [проблеми].
74. Для приватних розмов з учнями, щоби допомогти їм розвивати їхню афективну зрілість та надати належної рівноваги їхнім соціальним стосункам, можуть бути запрошені компетентні та врівноважені особи, які втішаються довірою батьків. Такі втручання в особисте наставництво [батьків] слід робити, зокрема, у трудних випадках, коли вагомість ситуації вимагає звернення до спеціаліста в даній царині.
75. Формування і розвиток гармонійної особистості вимагають мирної атмосфери, плідного порозуміння, взаємної довіри та співпраці між відповідальними особами. Це осягається взаємною повагою до специфічних компетенцій різних членів учительського та виховного корпусу, до [сфер] їхньої відповідальності та до вибору різних засобів, які є у їхньому розпорядженні.

Відповідні навчальні матеріали

76. Для того, щоби могти запропонувати належне статеве виховання, [вчителі] повинні мати у своєму розпорядженні відповідні навчальні матеріали. Напрацювання таких матеріалів вимагає участі фахівців з морального та пасторального богослов’я, катехитів, виховників та католицьких психологів. Особливу увагу слід звернути на матеріали, якими користуються самі учні.
Деякі шкільні підручники зі статевості через свій натуралістичний характер шкідливі для дітей та підлітків. Графічні та аудіовізуальні матеріали [можуть бути] дуже шкідливі, коли вони грубо представляють статеві реалії, до яких учні не приготовані, витворюючи таким чином [у них] травматичні враження, або ж збуджуючи нездорову цікавість, що веде до зла. Вчителям слід серйозно замислитися, якої великої шкоди може заподіяти безвідповідальне ставлення до таких делікатних питань.

Молодіжні групи

77. У вихованні не можна нехтувати ще одним фактором, який існує паралельно з діяльністю сім’ї і школи та часто має навіть більший [від їхнього] вплив на формування особи – це молодіжні групи, які збираються у вільний час та потужно і нав’язливо впливають на життя підлітків та молоді. Науки, які мають своїм об’єктом людину, вважають, що “групи” – це позитивна умова формації, тому що осягнення зрілості особистості неможливе без дієвих особових стосунків.

ІІІ
УМОВИ І МЕТОДИ СТАТЕВОГО ВИХОВАННЯ

78. Складність і делікатність завдання вимагає докладної підготовки вчителів, специфічних якостей способу, у який подається матеріал та особливої уваги до точно визначених цілей.

Підготовка вчителів

79. Зріла особистість вчителя, його підготовка і психологічна рівновага сильно впливають на учнів. Докладне та цілісне бачення значення і цінності статевості, її мирна інтеграція у своїй власній особистості конче необхідні для вчителя, щоби могти провадити конструктивне навчання і виховання. Підготовка вчителів набирає форми відповідно до середовища, а їхня фаховість – це не стільки плід теоретичних знань, як радше наслідок їхньої афективної зрілості. Однак остання не звільняє їх від здобування наукових знань, потрібних для їхньої освітньо-виховної діяльності, такої особливо важкої у наші дні. Зустрічі з батьками можуть [їм] дуже допомогти.
80. Риси, які повинні відзначати вчителя, є результатом загальної формації, базованої на позитивному та конструктивному понятті життя, та наслідком постійних зусиль у здійсненні цього поняття. Така формація виходить за рамки лише необхідної професійної підготовки і стосується більш глибинних (інтимних) аспектів особистості, включаючи релігійний і духовний. Цей останній – запорука звернення до християнських принципів, які за допомогою надприродних засобів повинні наповнювати [весь] навчально-виховний процес.
81. Вчитель, який виконує свої завдання поза контекстом сім’ї, потребує відповідного та серйозного психопедагогічного вишколу, що дозволяє розуміти окремі ситуації, які вимагають особливої турботи. Високий рівень [такого вишколу] вимагається й тоді, коли після консультацій з батьками виявляється, що хлопець чи дівчина потребує допомоги психолога.
82. Окрім нормальних ситуацій та патологічних випадків існує цілий спектр індивідуумів з більше чи менше гострими та тривалими проблемами, які ризикують зазнати замало піклування, однак вони справді потребують допомоги. У таких випадках, поряд з терапією на медичному рівні, потрібна постійна підтримка і наставництво з боку вчителів.

Якість методів навчання

83. Тут вимагається чітке бачення ситуації, тому що вибраний метод не лише поступово зумовлює успіх такого делікатного виховання, але також і співпрацю між різними відповідальними людьми. Насправді критика, що її звичайно висувають, стосується радше використовуваних деякими вчителями методів, аніж самого виховання. Ці методи мусять мати визначені якості: повинні брати до уваги суб’єкт виховання, якісне приготування вчителів та мету такого виховання.

Потреби учня та виховна допомога

84. Почуттєво-статеве виховання, зумовлене більше ніж інші [види виховання] ступенем фізичного і психологічного розвитку учня, повинно завжди пристосовуватися до індивідуума. У певних випадках необхідно допомогти учневі порадою, готуючи його до особливо важких ситуацій, якщо можна передбачити, що учень з ними зіткнеться, або ж попередити його про безпосередні чи постійні небезпеки.
85. Необхідно, отже, шанувати поступовий характер такого виховання. Належне поступове висування ініціатив повинно зважати на ті стадії фізичного і психологічного розвитку, які вимагають стараннішого приготування та довшого періоду дозрівання. Слід упевнитися, чи учень засвоїв запропоновані йому цінності, знання і мотивації, та [чи закріпив] зміни і розвиток, які він сам повинен спостерігати у собі, що на їх причини, взаємозв’язки та мету своєчасно вказує вчитель.

Якість вчителя

86. Для того, щоби зробити дієвий внесок у гармонійний та збалансований розвиток молоді, вчителі повинні узгоджувати своє вчення відповідно до окремо відведеної їм ролі. Учні ані не розуміють, ні не сприймають у такий самий спосіб інформацію та мотивації, що їх подають різні вчителі, бо різні вчителі по-різному заторкують їхній внутрішній світ. Тому таке навчання повинно відзначатися об’єктивністю і розсудливістю.
87. Поступова інформація вимагає часткового (почастинного) пояснення, однак воно мусить завжди бути згідне з правдою. Пояснення не повинно спотворюватися через замовчування чи брак щирості. Таким чином, розсудливість вимагає від вчителя не тільки належного пристосування матеріалу до очікувань учня, але й відповідного вибору лексики, а також способу і часу, у який має здійснюватися навчання. Це вимагає враховувати дитяче почуття сором’язливості. Вчитель, тим більше, повинен пам’ятати про вплив батьків: їхню турботу про цей вимір виховання, особливий характер сімейного виховання, їхнє поняття життя та ступінь відкритості до інших виховних сфер.
88. Перш за все слід наголошувати на людських і християнських цінностях статевості, так, щоб учні змогли їх належно оцінити, та щоби виникло прагнення здійснювати їх в особистому житті і стосунках. Не замовчуючи труднощів, притаманних статевому розвитку, але й не витворюючи стану нав’язливої зацікавленості, вчитель повинен мати довіру до [успіху] навчально-виховного процесу та покладатися на той резонанс, який викликають у молоді правдиві цінності, коли їх представляти з переконанням і підтверджувати свідченням [власного] життя.
89. Беручи до уваги важливість статевого виховання у цілісній формації особи, від вчителів зокрема настійливо вимагається, враховуючи різні аспекти статевості та їхній вплив у цілісній особистості, не відокремлювати знання від відповідних цінностей, які надають сенсу і орієнтації біологічній, психологічній та соціальній інформації. Таким чином, коли вони представляють моральні норми, то необхідно, щоби вони показували, як віднайти підставу їхнього існування та цінність.

Виховання до стриманості і дружби

90. Сором’язливість, фундаментальну складову особистості, слід розглядати – на етичному рівні – як чуйне знання, що захищає гідність чоловіка, жінки та справжньої любові. Вона має тенденцію реагувати на деякі настанови та опановувати поведінку, яка заплямовує гідність особи. Стриманість – необхідний та дієвий засіб контролю над інстинктами, сприяння розквітові справжньої любові та інтегрування почуттєво-статевого життя у гармонійну картину особи. Стриманість має велику педагогічну вагомість і тому її слід шанувати. Діти і молодь вчаться таким чином шанувати власне тіло як дар від Бога, як складову [Містичного Тіла] Христа і храм Святого Духа; вони вчаться чинити опір злу, яке їх оточує і мати ясне бачення та чітке уявлення, як шукати і виражати справді людську любов з усіма її духовними компонентами, коли вони зустрічаються з іншими людьми у дружбі.
91. Для тої цілі слід представити конкретні і привабливі моделі чеснот та розвинути естетичне відчуття, яке надихає здатність насолоджуватися красою, наявною в природі, в мистецтві та у морально доброму житті; молодь слід виховувати до прийняття системи чуттєвих (тобто таких, які можуть бути сприйняті органами чуттів – прим. перекладача) і духовних цінностей в неегоїстичному пориві віри і любові.
92. Дружба є вершиною почуттєвого дозрівання і відрізняється від простого товаришування своїм внутрішнім виміром, спілкуванням, яке уможливлює та зміцнює справжню спільноту, взаємною великодушністю і стабільністю. Виховання до дружби може стати надзвичайно важливим фактором у формуванні особистості в її індивідуальному та соціальному вимірах.
93. Дружні зв’язки, які поєднують молодь обох статей, чинять свій внесок до розуміння та взаємоповаги, якщо вони утримуються в межах нормального почуттєвого вираження. Якщо ж стають чи мають тенденцію стати проявом генітального характеру, то втрачають автентичне значення зрілої дружби, шкодять цим стосункам та майбутнім планам стосовно евентуального одруження і чинять даних індивідуумів менш чутливими до можливого покликання до богопосвяченого життя.

IV
ДЕЯКІ ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ

Вчителі можуть виявити, що у виконанні свого завдання вони стикаються з деякими окремими проблемами, які ми розглянемо нижче.
94. Статеве виховання повинно вести молодь до знання різних виражень і динамізмів статевості та людських цінностей, які слід шанувати. Справжня любов полягає у здатності відкритися до свого ближнього у великодушності та у самопосвяті ближньому заради його добра; вона знає, як шанувати особистість і свободу іншої особи [53]; вона – самовіддання, а не володіння [іншою особою]. З іншого боку, статевий інстинкт, якщо він полишений самому собі, зводиться до самої лише генітальності і має тенденцію до заволодіння іншою особою, негайно шукаючи власного задоволення.
95. Стосунки статевої інтимності зарезервовані для подружжя, тому що тільки у ньому запевнюється бажаний Богом нерозривний зв’язок між єднальним та прокреативним значенням статевості, яка встановлена для підтримування, зміцнення і вираження остаточної спільноти життя – “одне тіло”[54], яке є посередником здійснення “людської”, “цілісної”, “вірної”, “виключної”, “плідної”[55] любові, а це – подружня любов. Таким чином, статеві стосунки поза контекстом подружжя становлять важкий розлад, тому що вони зарезервовані для дійсності, якої ще не існує [56]; вони – мова, якої немає в об’єктивній дійсності життя цих двох осіб, бо [ця дійсність] ще не є остаточною спільнотою з необхідним визнанням і гарантіями громадянського та (для католицьких супругів) релігійного суспільства.
96. Видається, що серед підлітків та молоді зростає кількість певних проявів сексуального характеру, які за своєю суттю мають тенденцію до сповнення [міжособових] стосунків, однак не осягають їхнього здійснення, бо це – прояви самої лише генітальності, які є моральним розладом, тому що вони поза межами подружнього контексту справжньої любові.
97. Статеве виховання допоможе підліткам відкрити глибокі цінності любові та розуміти шкоду, якої завдають такі прояви їхньому почуттєвому дозріванню, оскільки ведуть до стосунків не особових, а інстинктивних, часто ослаблених застереженнями та егоїстичними розрахунками і таким чином позбавлених характеру справді особових відносин, а тому – ще менш остаточних. Автентичне виховання вестиме молодь до зрілості та самоконтролю – плодів совісного вибору і особових зусиль.
98. Завданням статевого виховання є сприяти постійному контролю над імпульсами, щоб осягнути бажаний результат – відкритість [особи учня] до правдивої та самовідданої любові. Особливо складна і делікатна проблема, з якою можна зустрітися, – проблема мастурбації та її впливу на цілісний розвиток особи. Мастурбація, згідно з католицьким вченням, є важким моральним розладом [57], насамперед тому, що вона є використанням статевої здатності у спосіб, який суттєво суперечить її доцільності, не служачи любові і життю відповідно до Божого задуму.[58]
99. Вчитель і проникливий дорадник повинні старатися ідентифікувати причини відхилення, щоби допомогти підліткові подолати незрілість, яка лежить в основі такої звички. З виховної точки зору необхідно розглядати мастурбацію та інші форми автоеротизму як симптоми набагато глибших проблем, що викликають статеве напруження, яке індивідуум намагається зняти, вдаючись до такої поведінки. Через те педагогічні дії повинні бути спрямовані радше проти причин, аніж на пряме придушення даного явища.[59]
Беручи до уваги об’єктивну важкість [морального зла] мастурбації, слід водночас бути обережним в оцінюванні суб’єктивної відповідальності особи.[60]
100. Для того, щоби допомогти підліткові почувати себе прийнятим у спільноту любові та звільнитися від замкненості в собі, вчитель “не повинен драматизувати мастурбацію та не зменшувати [через це] своєї поваги і доброзичливості до учня”.[61] Вчитель повинен допомогти учневі (учениці) зростати в напрямку до соціальної інтеграції, бути відкритим(ою) до інших та зацікавленим(ою) у них, бути здатним(ою) звільнитися від цієї форми автоеротизму, прогресуючи в напрямку до самовідданої любові, властивої зрілій афективності; водночас вчитель повинен заохотити учня (ученицю) удаватися до рекомендованих засобів християнського аскетизму, таких як молитва і таїнства, та брати активну участь в ділах справедливості і милосердя.
101. Гомосексуалізм, який перешкоджає особі осягнути статеву зрілість чи то з індивідуальної, чи міжособової (інтерперсональної) точки зору, є проблемою, якій, якщо така ситуація проявляється, учень та виховник повинні дивитися у вічі з усією об’єктивністю.
“З позиції душпастирювання гомосексуалістів слід приймати з розумінням та підтримувати їх в надії на подолання їхніх особистих труднощів і соціальної непристосованості. Їхню вину слід визначати розсудливо; однак не може бути жодного пасторального методу, який би, вважаючи такі акти відповідними до стану цих осіб, надавав їм морального виправдання.
Згідно з об’єктивним моральним порядком, гомосексуальні стосунки є актами, позбавленими їхньої суттєвої та необхідної до-цільної скерованості”.[62]
102. Обов’язком сім’ї та вчителя є намагатися перш за все ідентифікувати чинники, які ведуть до гомосексуальності: з’ясувати, чи вони фізіологічні, чи психологічні; чи це наслідок хибного виховання, чи браку нормального статевого розвитку; чи, може, гомосексуальність походить від набутої звички, а чи від злого прикладу [63]; чи від інших чинників. Шукаючи причин цього розладу, сім’я і вчитель повинні, зокрема, враховувати елементи оцінки [гомосексуалізму], подані Учительським Урядом Церкви, та використовувати внески, що їх можуть запропонувати різні науки. В дійсності, слід досліджувати елементи різного порядку: брак почуттів, незрілість, імпульси одержимості, зваблення, соціальну ізоляцію та інші типи фрустрації, збочений одяг, розгнузданість у шоу та публікаціях. У глибині [гомосексуальності] лежить вроджена слабкість чоловіка і жінки – наслідок первородного гріха, що може вести до втрати відчуття Бога, відчуття чоловічості і жіночості та мати свої наслідки у сфері статевості.[64]
103. Віднайшовши та зрозумівши причини, сім’я і вчитель зможуть надати ефективну допомогу у процесі цілісного розвитку: зустрічаючи з розумінням, створюючи атмосферу надії, заохочуючи звільнення від узалежнення та зростання індивідуума до самоконтролю, сприяючи автентичним моральним зусиллям у напрямку навернення до любові Бога і ближнього, пропонуючи, якщо це необхідно, медично-психологічну допомогу від осіб, уважних та шанобливих до вчення Церкви.
104. Суспільство, у якому панує вседозволеність, яке не пропонує правдивих цінностей, що на них особа може оснувати своє життя, сприяє відчуженню та втечі від дійсності, до чого особливо податлива молодь. Її ідеалізм зустрічається з жорстокістю життя, що спричиняє напруження, яке може, через слабкість волі, спровокувати деструктивну втечу від дійсності шляхом вживання наркотиків.
Це одна з проблем, яка дедалі погіршується та набирає для вчителя драматичних тонів. Деякі психотропні речовини підвищують чутливість до сексуального задоволення та в загальному зменшують здатність до самоконтролю, а отже – до захисту. Тривале вживання наркотиків призводить до психічної та психологічної руйнації. Наркотики, хибно зрозуміла автономія та сексуальні розлади часто зустрічаються разом. Психологічна ситуація і людський контекст ізольованості багатьох, які цьому піддалися, узалежнює їх до життя в заколоті, створюючи умови, які легко ведуть до сексуальних зловживань.
105. Лікувальне втручання, що вимагає глибокого перетворення індивідуума зсередини та ззовні, важке і довге, тому що воно повинно допомогти реконструювати особистість та її відносини зі світом людей і цінностей. Запобіжні ж заходи ефективніші. Вони запевняють уникнення глибоких почуттєвих відхилень. Це – любов і турбота, які виховують до цінностей, гідності, пошани до життя, до тіла, до статевості, до здоров’я. Громадянське та християнське суспільство повинні знати, як своєчасно вийти назустріч тим молодим людям, котрі стали покинуті, самотні, незахищені; як допомогти їм знайти навчання і працю, як зайняти їхній вільний час; запропонувати їм [морально] здорові місця для зустрічей, щастя, активності; забезпечити їм нагоди для почуттєвих стосунків та солідарності.
Велику виховну цінність мають, зокрема, різні види спорту, доступні чоловікам та жінкам, і то не лише як дисциплінування тіла, але й як здорова розвага, що заохочує молодих людей відмовитися від еготизму, самозакоханості та відкритися до інших. Тільки автентична, вихована та освічена свобода, якій допомагають і сприяють, надає захист від пошуків ілюзорної вільності, що її пропонують наркотики і [невладнаний] секс.

ВИСНОВКИ

106. З цих роздумів можна зробити висновок, що в сучасній соціокультурній ситуації існує нагальна потреба забезпечувати дітям, підліткам та молоді позитивне і поступове почуттєво-статеве виховання, беручи до уваги постанови ІІ Ватиканського Собору. Мовчанка не є належною нормою поведінки у цих питаннях, передовсім якщо згадати про “таємних підштовхувачів”, які використовують мову натяків. Їхній вплив у наш час неможливо заперечити: через те для батьків надзвичайно важливо бути насторожі, щоби не тільки направити шкоду, заподіяну невластивими та образливими втручаннями, але передовсім своєчасно інформувати своїх дітей, даючи їм позитивне та переконливе виховання.
107. Захист фундаментальних прав дитини і підлітка з метою гармонійного та цілісного розвитку особистості відповідає гідності Божих дітей і належить насамперед до компетенції батьків. Особове дозрівання вимагає, насправді, неперервності виховного процесу, захищеного любов’ю і довірою, що притаманні сімейному оточенню.
108. Здійснюючи своє післанництво, Церква має обов’язок і право піклуватися про моральне виховання охрещених. Внесок школи у всяке виховання, а особливо у таких делікатних питаннях, повинен здійснюватися з погодженням із сім’єю. Це передбачає наявність у вчителів та інших безпосередньо і посередньо задіяних осіб конкретних критеріїв стосовно мотивів їхнього внеску, як і [належної] підготовки, щоби бути в змозі розглядати ці питання з делікатністю та в атмосфері спокійної довіри.
109. Щоби інформування та почуттєво-статеве виховання було ефективним, воно повинно здійснюватися зі своєчасною розсудливістю, в адекватному вираженні та переважно в індивідуальній формі. Результат такого виховання великою мірою залежатиме від людської та християнської візії, у якій виховник представляє цінності життя і любові.
110. Християнський виховник: батько чи мати сім’ї, вчитель, священик чи той, хто несе відповідальність у цьому відношенні, може відчувати спокусу, а передовсім в наш час, вимагати сповнення цього завдання, яке потребує такої делікатності, [чітких] принципів, терпеливості і відваги, як і відданої шляхетності з боку учня, від інших. Через те перед завершенням необхідно знову підтвердити, що цей аспект виховання є для християнина перш за все ділом віри та сповненого віри звертання по допомогу до благодаті: насправді кожен аспект статевого виховання надихається вірою і отримує від неї та від благодаті необхідну силу. Послання св. Павла до Галатів відносить самоконтроль та стриманість до сфери [чеснот], яку може витворити у віруючій людині Святий Дух, і тільки Він. Тільки Бог дає світло, тільки Бог уділяє достатню силу.[65]
111. Конгрегація Католицького Виховання звертається до Епископських конференцій, щоби вони сприяли батьківським спілкам, християнським спільнотам та виховникам в узгодженій діяльності стосовно такої важливої царини майбутнього молодих людей та блага суспільства. Конгрегація заохочує прийняти цей виховний обов’язок у взаємній довірі та з найвищою пошаною до прав і специфічних компетенцій кожного, маючи на меті цілісну християнську формацію.

Рим, 1-го листопада, День Всіх Святих

+ ВІЛЬЯМ КАРДИНАЛ БАУМ
Префект

+АНТОНІО М. ХАВ’ЄРРЕ
Титулярний Архиєпископ Мети
Секретар



Перекладено за:

Sacred Congregation for Catholic Education. Educational Guidance in Human Love. Outlines for sex education. –

http://www.vatican.va/roman_curia/congregations/ccatheduc/documents/rc_con_ccatheduc_doc_19831101_sexual-education_en.html

З англійської переклав Петро Гусак


ПРИМІТКИ


1 ІІ Ватиканський Собор, Декларація Gravissimum educationis, § 1.

2 Там само.

3 Священна Конгрегація Доктрини Віри, Декларація про деякі питання статевої етики Persona humana, грудень 1975 р., AAS 68 (1976). – С. 77, § 1. Переклад Лесі Угрин, Документи Католицької Церкви пр шлюб та сім’ю. Том ІІ, Вид. ЛБА: Львів, 2002.

4 Пор.: Іван Павло ІІ, Апостольське повчання Familiaris consortio, 22 листопада 1981 р., AAS 74 (1982). – С. 128, § 37, пор. нижче, § 16.

5 Пій ХІ у своїй Енцикліці Divini Illius Magistri від 31 грудня 1929 р. оголосив статеве виховання, яке пропонували в той час, хибним, тому що це була лишень інформація натуралістичного характеру, яку подавали передчасно та неперебірливо. (AAS 22 [1930]. – С. 49-86). Декрет Святого Офіціюму від 21 березня 1931 р. (AAS 23 [1931]. – С. 118-119) слід читати саме з цієї перспективи. Однак Пій ХІ розглядав можливість індивідуального позитивного статевого виховання “з боку тих, які отримали від Бога виховне післанництво та благодать стану” (AAS 22 [1930]. – С. 71). Цю позитивну цінність статевого виховання, на яку вказав Пій ХІ, поступово розвинули його наступники. Пій ХІІ у своєму викладі для П’ятого Міжнародного Конгресу Психіатрії та Клінічної Психології 13 квітня 1953 р. (AAS 45 [1953]. – С. 278-286) та у своєму зверненні до Італійських Жінок з “Католицької Акції” 26 жовтня 1941 р. (AAS 33 [1941]. – С. 450-458) визначив, як статеве виховання слід провадити в межах сім’ї (пор. також: Пій ХІІ, До французьких батьків: AAS 43 [1951]. – С. 730-734; До Кармелітів: AAS 43 [1951]. – С. 734-738). Вчення Пія ХІІ підготувало шлях для Декларації ІІ Ватиканського Собору Gravissimum educationis.

6 Пор.: Gravissimum educationis, § 1.

7 Там само.

8 Пор.: ІІ Ватиканський Собор, Конституція Gaudium et spes, § 49.

9 Пор.: Gravissimum educationis, § 5.

10 Там само, § 3; пор.: Gaudium et spes, § 52.

11 Familiaris consortio, § 37.

* Принцип субсидіарності (від лат. subsidium – допомога) полягає у тому, що повнота прав та повноважень належить не центральній (верховній) владі, а особі, та спільнотам, що їх особа безпосередньо творить – сім’ї, місцевим (сільським, міським, реґіональним) общинам. Структури вищого порядку не повинні втручатися у сферу їхніх повноважень, а лише приходити на допомогу у тих випадках, коли цим безпосереднім спільнотам не вистачає сил, щоби справитися з конкретною ситуацією (прим. перекладача).

12 Familiaris consortio, § 37.

13 Там само.

14 Там само.

15 Там само.

16 Gaudium et spes, § 11.

17 Іван Павло ІІ, Загальна Аудієнція, 14 листопада 1979 р., Вчення Івана Павла ІІ, ІІ-2, 1979. – С. 1156, § 4.

18 Іван Павло ІІ, Загальна Аудієнція, 9 січня 1980 р., Вчення Івана Павла ІІ, ІІІ-1, 1980. – С. 90, § 4.

19 Іван Павло ІІ, Загальна Аудієнція, 20 лютого 1980 р., Вчення Івана Павла ІІ, ІІІ-1, 1980. – С. 430, § 4.

20 Іван Павло ІІ, Загальна Аудієнція, 9 січня 1980 р., Вчення Івана Павла ІІ, ІІІ-1, 1980. – С. 90, § 4.

21 “Саме пройшовши крізь глибину первісної самотності, людина виринає тепер до виміру взаємного дару, виразом якого, і тим самим – виразом її існування як особи, є людське тіло у всій його первісній правді чоловічості та жіночості. Тіло, яке виражає чоловічість ‘для’ жіночості, і навпаки, жіночість ‘для’ чоловічості, об’являє взаємність і спільноту осіб. Воно виражає це шляхом дару як фундаментальної характеристики особової екзистенції”. (Там само).

22 Пор.: Іван Павло ІІ, Загальна Аудієнція, 26 березня 1980 р., Вчення Івана Павла ІІ, ІІІ-1, 1980. – С. 737-741.

23 Gaudium et spes, § 49.

24 Там само, § 12.

25 Там само. Тут коментується спільнотне значення тексту Бут 1,27.

26 Там само, §§ 47-52.

27 Іван Павло ІІ, Загальна Аудієнція, 20 лютого 1980 р., Вчення Івана Павла ІІ, ІІІ-1, 1980. – С. 429, § 2.

28 Gaudium et spes, § 22.

29 Пор.: Еф 4,13.

30 Пор.: Мт 19,3-12.

31 Пор.: 1 Кор 7,32-34.

32 Пор.: 1 Кор 13,4-8; пор.: Familiaris consortio, § 16.

33 ІІ Ватиканський Собор, Конституція Lumen gentium, § 39.

34 Священна Конгрегація Католицького Виховання, Дороговкази для формації до священичого целібату, 11 квітня 1974 р., § 22.

35 Пор.: 1 Кор 6,15; 19-20.

36 Пор.: Рм 7,18-23.

37 Gaudium et spes, § 52; пор.: Familiaris consortio, § 37.

38 Пор.: Familiaris consortio, § 37.

39 Пор.: Gravissimum educationis, §§ 3-4; Пій ХІ, Divini Illius Magistri, § 1 с. – С. 53 і далі, 56 і далі.

40 Пор.: Familiaris consortio, § 11.

41 Там само, § 16.

42 Пор.: Павло VI, Енцикліка Humanae vitae, 25 липня 1968 р., AAS 60 (1968). – С. 493 і далі, §§ 17 і далі.

43 Gaudium et spes, § 48.

44 Пор.: Humanae vitae, § 10.

45 Familiaris consortio, § 33. Про сучасну широко розповсюджену пропаганду контрацепції пор.: Humanae vitae, § 23.

46 Пор.: Gaudium et spes, § 26; пор.: Humanae vitae, §§ 14-17.

47 Іван Павло ІІ, Послання до ХІІІ Світового Дня Засобів масової інформації, 23 травня 1979 р., AAS 71 (1979-ІІ). – С. 930.

48 ІІ Ватиканський Собор, Декрет Inter mirifica, § 10; пор.: Папська Комісія для Засобів масової інформації, Пастирська інструкція Communio et progressio, AAS 63 (1971). – С. 619, § 68.

49 Пор.: Іван Павло ІІ, Послання до ХІІІ Світового Дня Засобів масової інформації, 23 травня 1979 р., AAS 71 (1979-ІІ). – С. 930-933.

50 Inter mirifica, § 12.

51 Familiaris consortio, § 32.

52 Пор. вище, § 58.

53 Пор.: 1 Кор 13,5.

54 Мт 19,5.

55 Humanae vitae, § 9.

56 Пор.: Persona humana, § 7.

57 Пор. вище, § 9.

58 Там само.

59 Там само.

60 Там само.

61 Дороговкази для формації до священичого целібату, § 63.

62 Persona humana, § 8. Термін “до-цільна скерованість” запозичено з перекладу Лесі Угрин. Див.: Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю. Том ІІ, Вид. ЛБА: Львів, 2002. – С. 152.

63 Там само.

64 Пор.: Рим 1,26-28; пор. за аналогією: Persona humana, § 9.

65 Пор.: Гал 5,22-24.



Категорія: Психологія статей, Психологія сексуальності, Наукові статті, Блог Петра Гусака

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.