Християнська психологія » Психологія статей » РЕСЕНТИМЕНТ ЯК МОТИВАЦІЯ «РУХІВ ЗА РІВНІСТЬ»

 

РЕСЕНТИМЕНТ ЯК МОТИВАЦІЯ «РУХІВ ЗА РІВНІСТЬ»

Автор: Петро Гусак від 6-06-2018, 19:15, переглянули: 2440

Гусак Петро Романович, Ph.D.
Кафедра філософії
Український Католицький Університет



РЕСЕНТИМЕНТ ЯК МОТИВАЦІЯ «РУХІВ ЗА РІВНІСТЬ»

Доповідь на V Міжнародній науково-практичній конференції з християнської психології
«РОДИНА ЯК ПРОСТІР СТАНОВЛЕННЯ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ»
м. Львів, 25-26-27 травня 2018 р.Б.



Французьке слово ressentiment точно й недвозначно означає те явище, про яке йдеться, й наявність якого я вбачаю в глибинній мотивації «рухів за рівність». Це слово — неперекладне: жоден переклад на інші мови не спроможен передати його смислових відтінків, й тому його так і вживають як іншомовне запозичення: ресентимент. Оскільки ресентиментні мотиви раз-у-раз звучать в проголошуваних гаслах і програмах «рухів за рівність», то я вважаю за необхідне прослідкувати функціонування ресентименту в суспільній діяльності адептів згаданих рухів – на прикладі ЛГБТ та рухів за «ґендерну рівність».

Макс Шелер, посилаючись на Фрідріха Ніцше [1], котрий вперше вжив термін ressentiment у його вихідній французькій формі й зробив із нього етичний terminus technicus [2], вважає, що семантично найбільш спорідненим із ним є німецьке слово «Groll», що його Словник Макензена тлумачить як «verhaltener Zorn» [3]: затамований гнів, а Duden — як «unterdrueckte Wut» [4]: пригнічена лють. Шелер визначає ресентимент так: «Це затаєна й незалежна від активності “я” злість, яка темно бродить в душі; виникає вона внаслідок повторюваного пережиття інтенцій ненависті чи інших ворожих емоцій, та, ще не містячи жодного визначеного ворожого наміру, живить у своїй крові всі можливі наміри такого типу. … Ресентимент — це самоотруєння душі, яке має цілком визначені причини і наслідки. Воно є довготривалою психічною поставою, яка виникає внаслідок систематичного подавлення виражень певних душевних порухів і афектів, самих по собі нормальних й таких, що належать до основної структури людської природи, — подавлення, яке має свої наслідком витворення певних тривалих спрямувань на певні типи самообману щодо цінностей та відповідних їм ціннісних суджень. Передусім маються на увазі такі душевні порухи й афекти, як почуття й імпульс помсти, ненависть, злоба, заздрість, зловтіха, підступність» [5]. В подальшому тексті Шелер розглядає такий різновид ресентименту, як заздрість через певну значущість, якою володіє хтось інший, і якою той, хто заздрить, безсилий заволодіти (й отримати рівноцінну їй з іншого джерела — неможливо), а тому у своєму світосприйнятті, у своєму оцінюванні девальвує її цінність (durch illusionaere Herunterdrueckung der wertvollen Eigenschaften [6] — через ілюзорне приниження цінних властивостей), перетворюючи в «суб’єктивну антицінність», чи, як висловлюється Ніцше, «фальсифікує ціннісні скрижалі» [7].

Макс Шелер вбачає ресентимент у модерному «вченні про рівність» — як його глибинну підставу й мотивацію. Цитую:

«Модерне вчення про рівність взагалі — чи то як констатація якогось факту, чи як моральна “вимога”, чи як те й те водночас — це очевидний результат ресентименту. Бо хто б не помітив, що за позірно так нешкідливою вимогою рівності завжди й постійно — про яку б рівність не йшлося: моральну, майнову, соціальну, політичну й церковну — криється тільки бажання принизити тих, хто (залежно від шкали цінностей в кожному випадку) стоїть вище, володіє більшою цінністю — до рівня тих, хто стоїть нижче? Жоден, хто відчуває, що має силу чи благодать, не вимагає рівності, щоби перемогти у грі сил у кожній відповідній сфері цінностей! Лише той, хто боїться програти, вимагає рівності як загального принципу. Вимога рівності є завжди спекуляцією a baisse (фр.: “донизу”). Бо є такий закон, що тією мірою, якою люди між собою рівні, тією й ознаки, за якими вони тільки й можуть бути собі рівними, є ціннісно найнижчими. Ідея “рівності” як суто раціональна ідея, ніколи не спроможна пустити в рух волю, жадання й афект. Але ресентимент, який не може з радістю бачити вищі цінності, скриває свою природу у вимозі “рівності”. В дійсності ж він бажає лише декапітації (“обезголовлення”) носіїв вищих цінностей, які його розлючують».[8]

Вимога такої «рівності» йде пліч-о-пліч з намаганням релятивізувати й суб’єктивізувати усі цінності й моральні цінності зокрема. Цитую Макса Шелера:

«Сповнена ресентиментом людина, на чиїй неспроможності тяжіє базоване на об’єктивному порядку цінностей засудження її способу існування, — засудження, яке її мучить і лякає; а водночас вона в глибині усвідомлює свавільність чи збоченість її власного визначання цінностей: така людина «переоцінює» саму ідею цінності шляхом заперечення об’єктивного порядку цінностей. ...Тенденція цього внутрішнього поруху виражається словами: “Твої, ваші цінності (тобто, цінності тих, які перед обличчям об’єктивного порядку цінностей виправдані й “добрі”) є не більшими, не кращими, ніж наші цінності (що їх ми самі сприймаємо як “свавільні” й “суб’єктивні”). Геть їх! Усі цінності — суб’єктивні!”. ... Чим більше [сповнена ресентиментом людина] змушена із заздрістю й ненавистю дивитися на тих, які “добрі” перед обличчям об’єктивного порядку цінностей, тим більше зростає тенденція позбавити прав саму ідею “добра”, принизивши її до “простого Х” свого фактичного жадання, свого фактичного стану. ... Однак потреба зобов’язуючих норм оцінювання невдовзі знову стає відчутною. Сповнена ресентиментом людина — слабка; вона не може залишатися наодинці зі своїм судженням. Таким чином, “загальність”чи “всезагальна чинність” вважання чогось цінним стає їй замінником справжньої предметності цінностей. Така людина відвертається від власного дослідження того, що є добрим, і шукає опори в питанні: Що думаєш ти? Що думають всі? Якою є врешті “загальна” тенденція людства як виду?[9] Або, яким є напрямок “розвитку”, щоб я, побачивши його, міг/могла увійти в його “мейнстрім”? ... рабські натури мають звичку виправдовуватися: “Чи те, що зробив я, не зробили й інші?” Спільність у злому, яка згідно зі справжньою мораллю є тільки посиленням зла, — оскільки до зла бажаного ними змісту додається ще й зло наслідування й рабського мислення — стає тут сповидним “правом” вчинити зло “добром”! Так громадяться стада сповнених ресентиментом все більше докупи і вважають свою стадну свідомість замінником запереченого спершу “об’єктивного добра”».[10]

Саме така глибинна мотивація присутня в намаганнях законодавчо зрівняти «інші» форми співжиття (зокрема, конкубінат та гомосексуальні партнерства) з подружжям й надати їм ті самі права й привілеї, які належать сім’ї як союзові чоловіка і жінки, наприклад, в § 105, п. 6 «Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року»: «Розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар з урахуванням майнових і немайнових прав, зокрема володіння та наслідування майна, утримання одного партнера іншим в разі непрацездатності, конституційного права несвідчення проти свого партнера» [11], незважаючи на те, що «урахування майнових і немайнових прав, зокрема володіння та наслідування майна, утримання одного партнера іншим в разі непрацездатності» — це питання, які вирішуються і завжди вирішувалися нотаріально, без потреби легалізації «зареєстрованого цивільного партнерства»! Присутня ця мотивація і в § 105, п. 7 цитованого вище «Плану заходів...»: «Внесення до наказу МОЗ від 20 серпня 2008 р. № 479 змін стосовно усунення дискримінаційних заборон щодо усиновлення дітей, зокрема ВІЛ-позитивними людьми, людьми з інвалідністю та трансгендерними людьми».[12]

Зазнавши проблем і розладів у своєму дитячому та юнацькому розвитку, дозріванні й особовому становленні [13], «трансгендерні особи» та особи, які домагаються реєстрації «цивільних партнерств для одностатевих пар» і «усиновлення дітей трансгендерними людьми» є неспроможними й безсилими укладати природне гетеросексуальне подружжя та зачинати й народжувати дітей (принаймні, доки вони не усвідомили причин своїх відхилень та не забажали відповідної терапії й навернення). Ті проблеми й розлади в розвитку і становленні стають передумовами для формування ресентименту як «душевної конституції»: заздрості й таємної жадоби помсти тим, хто має та може те, чого не мають та не можуть вони, поєднаної з таємним бажанням «мати це все».[14] Мотивовані ресентиментом до людей з природною — гетеросексуальною орієнтацією, котрі спроможні створювати сім’ї й народжувати дітей, «трансгендерні особи» та особи з гомосексуальною орієнтацією, знаючи про особливе правове становище гетеросексуальної плідної сім’ї [15], намагаються надолужити свою неспроможність та заспокоїти свій ресентимент шляхом законодавчого зрівняння своїх форм співжиття з подружжям та сім’єю як союзом чоловіка і жінки, а свою неспроможність зачинати й народжувати дітей — шляхом законодавчого закріплення права на усиновлення для одностатевих і трансгендерних пар.[16] В обидвох випадках це означає публічне визнання їхнього способу життя, — хай і вимушене та нав’язане законодавцем решті суспільства.[17] В глибині тих домагань зрівняти свої форми співжиття з поружжям і сім’єю як союзом чоловіка і жінки та мати право на усиновлення дітей лежить мотивоване ресентиментом намагання принизити подружжя і сім’ю до рівня «власної» (себто, тієї субкультурної спільноти, виразником світогляду якої вони є) фактичної здатності бажати та жити.[18] Ресентиментом мотивоване і бажання тих груп впливу, щоб інші, а передовсім діти і молодь (бо дорослих змінити важче) стали «як і вони», принаймні світоглядно: для того в систему освіти впроваджується, наприклад, «Стратегія упровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти».[19]

При цьому всьому помітне намагання витворити в суспільстві специфічну «інтелектуальну атмосферу» (і це намагання, не в останню чергу завдяки ЗМІ, вже частково досягло успіху), а саме: ті, хто раніше сповідував природні цінності — гетеросексуальність як норму, плідність чоловіка й жінки та тільки їхню здатність укладати легально визнане гетеросексуальне подружжя і створювати сім’ю, — починає тепер сповідувати їх до певної міри «з нечистою совістю», приймаючи на свою адресу ярлики й звинувачення в «стереотипах», «сексизмі», «дискримінації», «гомофобії»: ресентимент девіантів осягає свою мету, очорнюючи цінність гетеросексуального подружжя та сім’ї.[20] Таким чином, ресентимент як душевна постава «рухів за рівність» може слугувати ключем до зрозуміння тих процесів, які відбуваються тепер в законодавчому полі України у сферах сімейної політики, освіти, охорони здоров’я..., що їх можна охопити поняттями «соціальна інженерія» або «переформатування суспільства» у напрямку декадансу й морального занепаду. Зворотною стороною тих процесів є завдання, яке постає перед християнами та всіма людьми доброї волі: допомогти «трансгендерним особам» та особам з гомосексуальною орієнтацією усвідомити, що вони — як люди — мають особову гідність незалежно та всупереч своїй орієнтації й сексуальним практикам. Тільки так ті особи могтимуть звільнитися від ресентименту й забажати змінити світогляд і стиль життя.[21]

ПРИМІТКИ


[1] Nietzsche, Friedrich Wilhelm. Zur Genealogie der Moral // Jenseits von Gut und Boese. Zur Genealogie der Moral; mit einem Nachwort von Alfred Baeumler. — Alfred Kroener Verlag: Leipzig, 1930. — С. 260-284.

[2] Scheler, Max. Das Ressentiment im Aufbau der Moralen // Vom Umsturz der Werte: Abhandlungen und Aufsaetze. 4. durchgesehene Auflage; herausgegeben von Maria Scheler. — Francke Verlag: Bern, 1955. — С. 36.

[3] Deutsches Woerterbuch in 3 Baenden [Autor: Mackensen, Lutz, Prof. Dr.]. Band 2, G – P. — Reinbek bei Hamburg: Rowohlt Taschenbuch Verlag GmbH, 1979. — С. 920.

[4] Schuelerduden. Rechtschreibung und Wortkunde [Red. Ralf Osterwinter u. a.]. — Mannheim – Zuerich: Dudenverlag, 2010. — С. 173.

[5] Scheler, Max. Das Ressentiment im Aufbau der Moralen ... — С. 36-37; 38. (Переклад та курсив мій — П.Г.).

[6] Там само. — С. 49.

[7] Там само. — С. 63.

[8] Там само. — С. 121. (Переклад мій — П.Г.).

[9] Пор. апелювання учасників і симпатиків ЛГБТ до гомосексуальної поведінки в різних людських епохах і культурах, а навіть — до гомосексуальної поведінки тварин у природі. — П.Г.

[10] Scheler, Max. Das Ressentiment im Aufbau der Moralen ... — С. 122-124. (Переклад мій — П.Г.). Ось ми і знайшли коріння ідеї проведення «ґей-парадів» чи «ґей-прайдів»; сама ідея вчинити гомосексуальну поведінку предметом «pride» — «гордості», це спроба замінити стадною свідомістю і стадною поведінкою «об’єктивне добро», знайти собі опору в цій стадності — при глибинно усвідомлюваній нікчемності й неморальності власної особистої поведінки.

[11] План заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року. (Підпис: Яценюк А.П.). — Додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 р. № 1393-р. — § 105, п. 6. — С. 217. (Курсив мій — П.Г.).

[12] Там само. — § 105, п. 7. — С. 218. (Курсив мій — П.Г.). В цьому пункті звучить, що заборона такого усиновлення є «дискримінацією». Тому необхідно вияснити поняття дискримінації. Можемо говорити про дискримінацію, коли ми не визнаємо слушних прав, коли ми когось не визнаємо як таких. Наприклад, апартеїд в Південній Африці є дискримінацією чорношкірого населення, тому що ще донедавна їм було заборонено вступати до університетів, займатися політичною діяльністю, обіймати керівні посади… Але ж вони люди, які мають таку саму гідність. Коли ми їм це забороняємо, тоді ми їх дискримінуємо. Дискримінацією є, наприклад, кампанія абортів, тому що дітей на стадії розвитку дискримінують, позбавляючи права на життя, а вони є такими самими людьми, як всі на певному етапі розвитку. Коли ж мова йде про гомосексуальні пари, то не йдеться про жодну дискримінацію, тому що вони не є сім’єю. За словами Андреаса Ляуна: «Гомосексуалісти не можуть одружуватися. Адже їхній шлюб, як союз чоловіка і жінки, неможливий, бо вони не є чоловіком і жінкою. Це не релігійна чи юридична причина, яка говорить проти гомосексуальних шлюбів, а реальність, якою вона, власне, і є, та доводить протиріччя та неможливість шлюбів гомосексуалістів. … Звісно, парламент може вирішити прирівняти співжиття гомосексуалістів із шлюбом, але в реальності цим нічого не зміниться: гомосексуальні стосунки були, є і будуть гомосексуальними стосунками, і жоден закон не перетворить їх на шлюб! Бо шлюб — це спільнота чоловіка і жінки, яка призначена для народження та виховання дітей. Жоден парламент не має влади над реальністю. Іншими словами, гомосексуалісти не можуть одружуватися, бо це суперечить законам реальності! Тому нема сенсу дискутувати, чи можна їм це дозволити. Зрештою, з таких самих причин вони і “не можуть” ставати “батьками”, адже це б було новою безглуздою формою насильства проти дітей: дозволити гомосексуалістам ставати адаптивними батьками або завбачливо ставити їх з ідеологічних причин перед нормальними парами, які хочуть усиновити дитину, як це вже мало статися у США. … Гомосексуалістам можна приписувати ті чи інші права з багатьох причин, про які ще можна дискутувати, але не можна прийняти, чому це раптом ми повинні називати дві цілком різні “речі”, такі як шлюб і гомосексуальні стосунки, одним і тим самим поняттям. Ідея назвати гомосексуальні стосунки “шлюбом”, вела б не лише до зубожіння мови, а в першу чергу стала б джерелом постійної омани. Проти плутанини існує лише один засіб — слід старанно відрізняти поняття! Звідси побажання: різні речі слід називати різними іменами». — Ляун, Андреас. Любов і партнерство з католицького погляду. — Електронний ресурс. Режим доступу: http://dc.lviv.ua/zhuttya_v_podruzhzhi/lubov-v-podruzhzh/4608-lyubov-partnerstvo-z-katolickogo-poglyadu.html

[13] «Кендаль і Зіллі пишуть: “...винятково гомосексуальний нахил, здається, є типово людським феноменом, і таким, що поширений по різному у різних суспільствах. Це може свідчити, що, у той час, як біологічні фактори можуть впливати на прояв гомосексуальності, вибір винятково гомосексуальної орієнтації є, напевно, результатом соціального впливу”. Іншим фактором у розвитку гомосексуальності є ненормальне сімейне життя. Необхідно підкреслити, що не всі гомосексуали виходять із ненормальних сімей і не всі ненормальні сім’ї виховують гомосексуалів. Однак, дитина мусить надійно ідентифікувати себе із батьком своєї власної статі та мати щасливі стосунки із батьком протилежної статі. “Відсутність впевненості може походити через відсутнього або розніженого батька або занадто дбайливої матері і підривати самовпевненість хлопців у стосунках із дівчатами, так що спроби гетеросексуальних контактів можуть бути невдалими або навіть караючими”. ... Дослідження, виконане Каньйоном у 1968 р. стосовно лесбіянок, показало, що погані стосунки із кимось із батьків були типовими: двадцять відсотків думали, що їх виховували як хлопців. Майже вдвічі більше лесбіянок, будучи дітьми, були налякані або обурені сексуальною поведінкою чоловіків. Четверта частина батьків були розлученими у порівнянні з 5 відсотками у контрольній групі. Отже, соціальні патології продукують людські відхилення». — Теватасан, Правін. Гомосексуалізм і психіатрія. (Переклад Тетяни Мисуги). — Електронний ресурс. Режим доступу: http://dc.lviv.ua/oberezhno/gomosex/3729-pravn-tevatasan-gomoseksualzm-psihatrya.html

[14] Scheler, Max. Das Ressentiment im Aufbau der Moralen ... — С. 65.

[15] Конституція України (ст. 51) та Сімейний Кодекс України (ст. 21) визначають шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка. Сімейний Кодекс України обумовлює також, що «усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі» (ст. 211 ч. 3).

[16] В листі ЛОГО Товариства «Рух за життя» до в.о. міністра охорони п. Уляні Надії Супрун від 08.03.2017 р.Б. зазначено: «Звертаємо Вашу увагу на те, що проект наказу “Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 20 серпня 2008 року № 479”, котрий надає право усиновлення дітей ВІЛ-інфікованими особами, а також трансгендерами, транссексуалами та людьми з психічними захворюваннями, є неприпустимим: дозволяти згаданим категоріям осіб усиновлювати дітей — це злочин проти дітей. Діти — не майно і не предмет розкоші, вони не речі, котрими задовольняють бажання. Заборона згаданим категоріям осіб (як і хворим відкритою формою туберкульозу, сифілітикам, прокаженим) усиновлювати дітей не є дискримінацією, а навпаки — захистом прав людини: права дитини бути здоровою морально і фізично».

[17] «Претензія на щось (як от, на права і привілеї), що комусь не належиться, є несправедливою, тому що вона порушує права інших – тих, яким воно справді належиться. Наприклад, претензії ЛГБТ на визнання їхніх одностатевих форм співжиття подружжям та сім’єю й на усиновлення дітей є несправедливими по відношенню до сімей, заснованих на союзі чоловіка і жінки, тому що таке визнання належится тільки сім’ям; отже, у випадку правового задоволення цих несправедливих претензій, його результатом стане порушення фундаментальних прав людини на сім’ю та порушення прав дітей на виховання і морально безпечне середовище». — Гусак П.Р. Потреба кардинальних чеснот як основи суспільно-етичного простору. Лекція на Літній філософській школі. Гошів, 30.06 – 07.07.2013 р.Б. — Електронний ресурс. Режим доступу: http://dc.lviv.ua/zhuttya_v_isusi_hricti/rekolekcyi/5113-potreba-kardinalnih-chesnot-yak-osnovi-susplno-etichnogo-prostoru.html

[18] Пор.: Scheler, Max. Das Ressentiment im Aufbau der Moralen ... — с. 50-51.

[19] Стратегія упровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти «Освіта: гендерний вимір – 2020». — Електронний ресурс. Режим доступу: https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwiynPSjz5_bAhXC_aQKHYsLAeYQFggpMAA&url=https%3A%2F%2Fmon.gov.ua%2Fstorage%2Fapp%2Fmedia%2Fgromadske-obgovorennya%2F2016%2Fproekt-gendernoyi-strategiyi.doc&usg=AOvVaw0JfNHJPPd8q66M7ZsJTC38

[20] Пор.: Scheler, Max. Das Ressentiment im Aufbau der Moralen ... — с. 66-67.

[21] Пор.: «Духовна опіка, яку пропонує Церква, є більш милосердна, ніж та, яку пропонують “адвокати геїв”. Церква вчить, що гомосексуали мають ту саму гідність, що і інші люди, не тому, що вони є гомосексуалами, а тому, що вони є людьми». — Теватасан, Правін. Гомосексуалізм і психіатрія. (Переклад Тетяни Мисуги). — Електронний ресурс. Режим доступу: http://dc.lviv.ua/oberezhno/gomosex/3729-pravn-tevatasan-gomoseksualzm-psihatrya.html



Література


1. Гусак П.Р. Потреба кардинальних чеснот як основи суспільно-етичного простору. Лекція на Літній філософській школі. Гошів, 30.06 – 07.07.2013 р.Б. — Електронний ресурс. Режим доступу: http://dc.lviv.ua/zhuttya_v_isusi_hricti/rekolekcyi/5113-potreba-kardinalnih-chesnot-yak-osnovi-susplno-etichnogo-prostoru.html

2. Лист ЛОГО Товариства «Рух за життя» до в.о. міністра охорони п. Уляні Надії Супрун від 08.03.2017 р.Б. (Підпис: Гусак П.Р.).

3. Ляун, Андреас. Любов і партнерство з католицького погляду. — Електронний ресурс. Режим доступу: http://dc.lviv.ua/zhuttya_v_podruzhzhi/lubov-v-podruzhzh/4608-lyubov-partnerstvo-z-katolickogo-poglyadu.html

4. План заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року. (Підпис: Яценюк А.П.). — Додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 р. № 1393-р. — Електронний ресурс. Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/248740679

5. Стратегія упровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти «Освіта: гендерний вимір – 2020». — Електронний ресурс. Режим доступу: https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwiynPSjz5_bAhXC_aQKHYsLAeYQFggpMAA&url=https%3A%2F%2Fmon.gov.ua%2Fstorage%2Fapp%2Fmedia%2Fgromadske-obgovorennya%2F2016%2Fproekt-gendernoyi-strategiyi.doc&usg=AOvVaw0JfNHJPPd8q66M7ZsJTC38

6. Теватасан, Правін. Гомосексуалізм і психіатрія. (Переклад Тетяни Мисуги). — Електронний ресурс. Режим доступу: http://dc.lviv.ua/oberezhno/gomosex/3729-pravn-tevatasan-gomoseksualzm-psihatrya.html

7. Deutsches Woerterbuch in 3 Baenden [Autor: Mackensen, Lutz, Prof. Dr.]. Band 2, G – P. — Reinbek bei Hamburg: Rowohlt Taschenbuch Verlag GmbH, 1979. — 1698 с.

8. Nietzsche, Friedrich Wilhelm. Zur Genealogie der Moral // Jenseits von Gut und Boese. Zur Genealogie der Moral; mit einem Nachwort von Alfred Baeumler. — Alfred Kroener Verlag: Leipzig, 1930. — 428 c.

9. Scheler, Max. Das Ressentiment im Aufbau der Moralen // Vom Umsturz der Werte: Abhandlungen und Aufsaetze. 4. durchgesehene Auflage; herausgegeben von Maria Scheler. — Francke Verlag: Bern, 1955. — 450 c.

10. Schuelerduden. Rechtschreibung und Wortkunde [Red. Ralf Osterwinter u. a.]. — Mannheim – Zuerich: Dudenverlag, 2010. — 603 с.



Категорія: Психологія статей, Психологія впливу та протидії маніпуляцій, Психологія сексуальності, Наукові статті, Блог Петра Гусака

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.