Християнська психологія » Екзистенціальна психологія » ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ

 

ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ

Автор: Мирон Шкробут від 1-07-2019, 15:55, переглянули: 287

ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ
О.Б. Горгота
кандидат філософських наук
доцент кафедри психології і соціології ВУ МАУП


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ

У статті розглядаються причини порушення статевої ідентичності підлітків, досліджені в екзистенційній психології та в психоаналізі. Виходячи з гуманістичної позиції цілісності особистості, представляється вплив гендерної дисфункції на психологічне здоров’я молодої людини. Також пропонуються методики психологічної допомоги при кризі статевого розвитку, представлені в екзистенційній та психоаналітичній терапії.

Актуальність теми дослідження визначається психологічним станом української молоді. Соціально-політичні трансформації, економічна криза, стрімкий розвиток інформаційних технологій, - все це сприяє створенню психологічної напруги, неврозів в особистості. Найбільш чуттєвою до цього є категорія підлітків, які є певним «барометром» психологічного стану суспільства в цілому.
Розвиток особистості підлітка – це постійний процес зміни свідомості, виникнення нових структур і відмирання старих. Він виявляється як безперервна зміна взаємодії із соціальним простором. У підлітковий період збільшується кількість міжособистісних зв’язків, зростає обсяг знань, що також створює основу для розширення простору особистості. У пошуках власної самоідентифікації підліток стикається з рядом труднощів та перешкод. Підвищений рівень напруження зумовлює внутрішній дисонанс і зниження настрою. Одні розв’язують завдання гармонізації своїх відносин із середовищем, пристосовуючись до нього, інші – змінюючи середовище під свої потреби [1, с.12].
У своєму розвитку підліток проходить етап статевої зрілості, що обов’язково передбачає статеву ідентичність як необхідний елемент цілісності особистості. «Статева ідентичність – це усвідомлення і переживання індивідом своєї статевої належності (фізіологічних, психологічних і соціальних особливостей). Формування первинних уявлень дитини про свою стать відбувається в ранньому віці (до 1,5 року), а в 3-4 роки статева належність асоціюється з певними соматичними і поведінковими властивостями. Сприятливі умови для формування статевої ідентичності дитини існують у тих сім’ях, де позиції і поведінка батьків диференційовані за статевою ознакою: мати поводить себе як жінка, а батько, як чоловік». [4, с.150].
Важливим є психологічний супровід становлення особистості підлітка. Особливо в період кризи статевого розвитку. Дієву методологію терапії порушень статевої ідентичності знаходимо в екзистенційній (Ролло Мей) та психоаналітичній (Джозеф Д. Ніколозі) терапії.
Основи екзистенційної психології сформовані на початку ХХ століття й закорінені у працях Карла Ясперса, Людвіга Бінсвангера, Віктора Франкла, Пауля Тілліха, інших. У другій половині ХХ століття вони були розвинуті в екзистенційній психотерапії Ролло Мея, Ірвіна Ялома, інших.
Екзистенційна психотерапія є напрямом у психотерапії, метою якого є допомога клієнтові «в осмисленні свого життя, усвідомленні життєвих цінностей, зміні життєвого шляху з прийняттям повної відповідальності за свій вибір» [3, с.134].
Екзистенційна психотерапія виходить із певних головних принципів [5].
По-перше, невроз є певним пристосуванням, у чому й міститься уся проблема. Це є необхідною адаптацією, що дозволяє зберегти свій центр, спосіб прийняття небуття з тим, щоби зберегти хоча би маленьку частинку буття. Так приймається гендерна дисфункція як власна ідентичність. У більшості випадків благом є те, що таке пристосування є неможливим, особистість не мириться з порушенням власної цілісності – через переживання екзистенційної кризи підліток приходить до асертивної, зрілої, поведінки.
Другим принципом є те, що кожна людина володіє рисами самоствердження, які необхідні їй, щоб зберігати свій центр. Це твердження свого людського буття екзистенційні терапевти називають «мужністю». Зокрема, акцент Пауля Тілліха на «мужності бути» є дуже важливим, безсумнівним і продуктивним у сфері психотерапії. Він наполягає на тому, що людині буття не дано автоматично, як рослині чи тварині, але залежить від індивідуальної мужності, а без неї людина перестає бути. Це робить мужність необхідною онтологічною якістю. Без «мужності бути» підліток закорінюється у гендерній дисфункції як у несправжньому бутті.
Третій принцип екзистенційної психології проголошує, що кожна жива людина має необхідність і можливість виходити зі свого центру для того, щоби взаємодіяти з іншими людьми. Це завжди пов’язано з ризиком. Оскільки, якщо вийти з себе надто далеко, можна втратити свій центр, своє відчуття себе – феномен, який нерідко спостерігається у біологічному світі. Якщо невротик боїться втратити свій власний центр, відмовляється виходити за межі себе й стає ригідним, замикається в собі й живе в обмеженому просторі, оберігаючи себе від зовнішнього впливу, то його ріст і розвиток блокуються. Це стереотип невротичного пригнічення й гальмування, звичайні прояви в часи Зігмунда Фройда. У наш час, коли поширена конформність, найбільш частими невротичними реакціями виявляються такі як, наприклад, розсіювання власного «Я» в процесі об’єднання й ототожнення з іншими до тих пір, поки власне буття не спорожніє. Таким чином підліток, переживаючи кризу статевої ідентичності, розчиняється у несправжньому бутті іншого, з ким він втратив прив’язаність, але хоче її повернути, закріплює гендерну дисфункцію.
Четвертий екзистенційний принцип утверджує усвідомлення як необхідну суб’єктивну сторону центрованості. Перші чотири принципи розділяються людською особистістю з буттям усіх людей; екзистенційна психологія називає їх біологічними рівнями, в яких бере участь будь-яке людське буття.
П’ятий принцип відноситься до індивідуальних людських характеристик: самоусвідомленню. Власне людською формою свідомості є самосвідомість. Не відкидаючи людську біологію та не спотворюючи її, екзистенційні психологи разом з тим виступають проти некритичного прийняття ідеї про те, що організм повинен бути зрозумілим лише в термінах тих елементів, які знаходяться нижче на еволюційній драбині. Екзистенційний психолог Ролло Мей приймає ідею, яка змушує ще раз поглянути на очевидну істину – «коня роблять саме конем не ті елементи, якими володіє також і собака, а ті, які є лише в коня». Тобто, в неврозі терапевти мають справу з тими характеристиками й функціями, які є суто людськими. Це є тим, що невдало працює в людини з порушеною душевною рівновагою. Умовою існування цих функцій є самосвідомість.
Терапевтичний процес в екзистенційній психотерапії полягає у вивченні того, як конкретні люди переживають життєві кризи, «межові ситуації». Проблеми клієнта постають як наслідок індивідуального переживання «зустрічі» з цими «межовими ситуаціями» (смерть, хвороба, розлучення, криза ідентичності, тощо). Серед цих життєвих криз представляється криза статевої ідентичності підлітка, яка повинна отримати відповідь для вирішення. «Досліджуючи «відповіді» конкретної людини на вимоги її життєвого контексту, екзистенціальний терапевт прагне зрозуміти, які з них є конструктивними, а які обмежують її можливості створювати основи успішного життя» [3, с.136].
«Екзистенціальна психотерапія не заспокоює людей в розмові про труднощі і конфлікти свого життя. їх заохочують розглядати свої тривогу і проблеми як цінну вихідну точку для роботи. у прагненні серйозно підійти до філософських проблем вона уникає спокуси трактувати їх як симптоматичні… Одна з цілей екзистенціальної практики полягає в усвідомленні здатності обирати життя у тверезих розмислах, а не «за замовчуванням», розповідаючи собі фальшиві історії про себе» [3, с.138].
Виходячи з гуманістичного принципу цілісності особистості, екзистенційна психологія досліджує усі сфери життєвого розвитку людини – душевну, духовну, фізіологічну – як взаємопов’язані. Криза однієї зі сфер призводить до порушення в інших, до руйнування самої людської цілісності. Тому важливим є також елемент статевої зрілості, яку переживає людина. Порушення статевої ідентичності має негативні наслідки для психо-емоційного розвитку в цілому.
Підлітковий вік є етапом статевої ідентифікації, коли статеві ролі починають зв’язуватися з ціннісними орієнтаціями, інтересами, схильностями, стають значущими в процесі професійного самовизначення. Крім того, в цей період підлітки починають усвідомлювати як власні статеві ролі, так і ідеальні ролі, до яких їм хотілося б прагнути. Іншими словами, формуються еталони жіночності і мужності, які визначають свідоме прагнення підлітків до їх досягнення. Порівнюючи себе з наявними у них еталонами, підлітки визначають ступінь своєї відповідності останнім, тобто оцінюють, наскільки повноцінно в них втілені риси мужності або жіночності, що багато в чому позначається на загальному ставленні до себе.
Відомий американський психоаналітик Джозеф Д. Ніколозі у праці «Сором і втрата прив’язаності» пропонує всебічне дослідження причин порушення статевої ідентичності – «гендерної дисфункції» – сексуального потягу до представників власної статі (same sex attraction). Автор виходить із досвіду успішної багатолітньої психотерапії з чоловіками-гомосексуалістами. Феномен порушення статевої ідентичності аналізується крізь призму не лише біологічних факторів, але й в контексті соціокультурного середовища, виховання в сім’ї. У книзі описані екзистенційні приклади виникнення гендерної дисфункції, а також процес одужання через застосування репаративної терапії («оздоровлення в корені»).
Ніколозі притримується збалансованого підходу до розуміння порушення статевої ідентичності. Він вважає, що в її генезисі можуть брати участь як біологічні, так і не біологічні фактори. Разом з тим, справедливо підкреслюється, що спроби представити гендерну дисфункцію як виключно результат біологічної зумовленості є хибними, такими що не мають наукового підтвердження. Хоча деякі діти можуть мати біологічну схильність до same sex attraction, але схильність – це не те саме, що зумовленість [2, с.22].
Джозеф Ніколозі наголошує, що жодний із факторів не означає, що гомосексуальність є нормою, притаманною особистості, невідворотною й незмінною. Дана сексуальна орієнтація не є справжнім потягом, одностатеві тіла не підходять одне до одного. Навіть якщо більшість психологів США та ЄС сьогодні вважають, що гомосексуалізм є нормальним, самі гомосексуалісти визнають, що це не так.
На думку Ніколозі, біологічні фактори (гени й дородові гормональні впливи) певною мірою створюють лише схильність темпераменту, яка може проявитися, а може й не проявитися. Існує ще й соціальне середовище (батьки, ровесники й життєвий досвід), а також фактор свободи волі й вибору. Останнє неможливо заперечити або відкинути, що намагаються робити ЛГБТ-організації. Людина обирає для себе ідентифікацію, орієнтуючись на поведінку, до якої вона прагне, а також установки соціальної групи, якій вона надає перевагу.
Метою ЛГБТ-організацій є оголосити гендерну дисфункцію виключно вродженим станом, який взагалі не підлягає корекції і за формування якого ні сам індивід, ні сім’я, ні суспільство не несуть ані найменшої відповідальності. У зв’язку з цим слід відмітити, що гомосексуалами не народжуються, ними стають [2, с.23].
Джозеф Ніколозі відмічає, що чесний погляд на порушення статевої ідентичності дозволяє переконатися в тому, що навіть без урахування його багаточисельних негативних наслідків для суспільства, це є зовсім не безневинним вираженням людської багатоманітності, що характеризується емоційними порушеннями. Американський психотерапевт повідомляє, що існує множина ймовірних комбінацій причин гендерної дисфункції. В кожному окремому випадку ці фактори поєднуються по-своєму.
Модель формування гомосексуального потягу, яка пропонується Ніколозі, містить у собі: біологічні впливи (чутливий темперамент); нездатність батьків підтримувати ідентичність хлопчика, що формується; негативний досвід спілкування з ровесниками тієї ж статі. Все це призводить до появи у підлітка почуття відчуженості від представників своєї статі, водночас потяг до своєї статі, коли хлопчик вважає інших чоловіків загадковими й відмінними від нього [2, с.24].
Серед причин розвитку гендерної дисфункції Ніколозі велике значення надає сімейній психодинаміці. На його думку, модель сім’ї, яка «створює гомосексуального сина», зазвичай не здатна ствердити чоловічу індивідуацію хлопчика на етапі утвердження його статевої самоідентифікації. Індивідуація – це теоретичний конструкт аналітичної психології, що позначає людський розвиток на основі інтеграції свідомого й несвідомого досвіду.
Важливе розуміння потреб і почуттів дітей в сім’ї. У здоровій сім’ї діти знають, що їх почуття та потреби є важливими. Дітям із нездорової (нарцисичної) сім’ї, батьки яких використовують їх як своє продовження, таке знання є невідомим. Здорові сім’ї визнають і підтримують своїх дітей як окремих індивідів із власними потребами. У нарцисичній сім’ї батьки можуть надмірно опікати дітей, але відмовляти їм у їхніх потребах. Так само у тиранічних сім’ях, потреби дітей відкидаються, вважаються егоїстичними. Нарцисичні та тиранічні сім’ї виховують у дітях гомосексуальні потяги, як бажання сексуально задовольнити незадоволені в дитинстві потреби в любові, емоційному прийнятті, тощо.
Для дитини відмова від біологічної основи своєї ідентичності вимагає вплив сильної, негативної травми, яка на певному рівні загрожує її існуванню. Починається з прийняття себе неповноцінним у батьківських очах – як більш прийнятного для дитини, аніж втрата прив’язаності.
Теорія прив’язаності розвинута психоаналітиком Дж. Боулбі. Згідно з нею, «нормальний емоційний розвиток людини детермінований її ранніми прив’язаностями – емоційно значущими, близькими стосунками з особами-опікунами… здатність немовляти формувати прив’язаність має принципове значення для виживання, бо в природному відборі виживали немовлята, які добре вміли це робити – плачем, усмішкою, іншими діями «прив’язування» (лепетання, чіпляння, смоктання)» [3, с.46].
Виходячи з теорії прив’язаності, позитивна фізична взаємодія з дитиною є основою гармонійного розвитку статевої ідентичності. Так, позитивна фізична взаємодія між сином та батьком є необхідною для того, щоб в очах хлопчика тато виглядів знайомо, не загадково, доступно і «просто таким, як я» [2, с.79]. У протилежному випадку, за відсутності такої простої фізичної близькості, у хлопчика формуються гомосексуальні потяги до власної статі, яка залишається для нього таємницею. Якщо хлопчик в дитинстві здоровим чином перейняв маскулінність батька, потреби в сексуалізації іншого чоловіка в нього не виникне.
У випадку втрати прив’язаності закріплюється її імітація. Так, хлопчики з порушенням статевої ідентичності надмірно ідентифікують себе зі своїми матерями. Вони частіше хочуть бути схожими на матір і рідше – на батька, ніж хлопці з нормальною статевою ідентичністю. Порушення статевої ідентичності може бути спробою утримати матір, яка є присутньою лише періодично. Сильний стрес, викликаний відсутністю турботи, прив’язаності до матері, може змусити хлопчика приміряти жіночий інтроект (сукупність зовнішніх зразків поведінки й станів інтрапсихічної регуляції переживань людини), щоб компенсувати втрату цієї прив’язаності. Таким чином син відновлює втрачений об’єкт любові, через розігрування «уявного злиття», використовуючи жіночий інтроект як захист від відмови материнської любові.
Дослідниця Сюзен Коутс (Koates & Wolfe, 1995) відмічає, що коли прив’язаність зруйнована, тоді глибокий неспокій, що виникає в дітей, компенсується повторювальними фантазіями злиття з матір’ю. дитина підміняє відношення ідентифікації, плутає «бути мамою» з «бути з мамою». Особливо небезпечна ця підміна ідентифікації у період, коли дитині не вистачає стабільного уявлення про себе та інших, коли її самоідентифікація є ще нерозвиненою.
Але жіночність хлопчика у такому випадку не є істинно жіночою. Це є карикатурою, пародією на жіночність. Хлопчики з порушеною статевою ідентичністю поводять себе не як дівчата, а згідно з власними уявленнями про дівчат. Вони мають певні стереотипи жіночої поведінки, яким намагаються слідувати.
Коутс (Coatses & Zucker, 1988) проаналізувала відповіді на тести Роршаха у хлопців з порушеною статевою ідентичністю й підтвердила думку, що в основі порушення лежить плутанина «Я-об’єктивації». У цьому випадку порушені суб’єктно-об’єктна репрезентація, а також кордони між фантазією і реальністю.
Так само пише Сюзен Бредлі (Susan Bradley, 2003): «Я пояснюю прояви порушення статевої ідентичності як рішення дитини проблеми важких афектів. Це підтверджується тим, порушення зазвичай проявляється в житті дитини тоді, коли сім’я переживає сильний стрес, і батьки або більше сердяться, або менше доступні, або й те, й інше» [2, с.85]. Прийняття ролі протилежної статі стає для дитини ніби захисним механізмом, що дає можливість відчути себе більш цінним та сильним.
Хибне «Я» - це псевдо-особистість, або персона, яка маскує присоромлене, дефектне «Я», дозволяючи людині залишатися у відносинах із іншими. Найбільш поширені форми хибного «Я» характеризуються приємною зовнішністю, але при цьому відсутністю зв’язку з іншими людьми й зацикленістю на самозахисті.
Почуття власної неповноцінності, що породжує у дитини та підлітка присоромлене «Я», розвиває два хибних «Я»: хибне «Я» й нарцисизм. Поєднуючись, ці види захисту компенсують відчутний дефіцит, викликаний присоромленим «Я». Хибне «Я» й нарцисичне «Я» слугують у якості не лише тактики виживання для керування поточними взаємодіями, але і захисту проти будь-яких втрат і прив’язаностей у майбутньому [2, с.101]. Ці механізми захисту доповнюють один одного, однак в репаративній терапії їх варто розділяти.
Це хибне «Я» підтримує «завісу тривоги», що обмежує здатність людини спілкуватися з іншими, особливо своєї статі. Як екзистенційний спосіб – це місце, або режим, так звана «сіра зона» - в якому немає почуттів, ізольоване місце де можна сховатися. Це ізольоване психологічне явище, яке поглинає особистість. Принципи існування хибного «Я»: поведінка завжди повинна бути продуманою, життя – впорядкованим, а відносини – поверховими; для унеможливлення сорому. Хибне «Я» - це віртуальна гамівна сорочка, накладена на справжню спонтанність та природну життєздатність людини [2, с.149].
Батьки відповідальні за формування справжнього або хибного «Я». Відчужений і критично налаштований батько створює хибне «Я», не піклуючись про розвиток у хлопчика маскулінної ідентичності, не стаючи для нього позитивною моделлю для наслідування. Маніпулятивна й нав’язлива мати перешкоджає формуванню у хлопчика істинного «Я», роблячи свою любов та увагу умовними, заснованими на тому, чи задовольняє хлопчик її потреби. Її емоційні потреби є занадто великими, коли її шлюб не приносить їй задоволення.
В рамках цього сценарію батько не забезпечує хлопчику надійної чоловічої перспективи, з якої він міг би бачити свою матір правильно. Батько не дає хлопчику можливості спостерігати за тим, які можуть бути щасливими та гармонійними відносини між чоловіком і жінкою.
В емоційному плані сіра зона подібна до «мертвої» зони, але в її основі лежить глибокий відчай, і в цьому сенсі сіра зона – це стан псевдо-горювання. Очікування глибокого відчутного відчаю викликає маніакальний захист, включаючи гомосексуальну поведінку. Сором і втрата статевої ідентичності – це «відчутний страх», що перешкоджає спілкуванню з людьми [2, с.122].
Сором, на думку Джозефа Ніколозі, це – самопокарання, в тому плані, що дитина бере на себе вагу батьківських невдач. Дитина вирішує прийняти сором і вірити в порожні обіцянки майбутнього винагородження у нових відносинах. Сором і нарцисична грандіозність чергуються в рамках дихотомії, що посилюється. Єдина протиотрута від цього чергування сорому й нарцисизму – це прийняти реальність, а для цього потрібна глибока покора. Покора означає реалістичне прийняття власних обмежень й відмова від необхідності переоцінювати й недооцінювати себе або інших покора звільнює людину від самовдоволення й дозволяє їй сконцентруватися на своїх та чужих істинних потребах.
Здорове ставлення до себе і до світу – це асертивна поведінка. Асертивність і порушення статевої ідентичності – протилежні сторони – наповнені енергією різною за своєю природою. Життєва сила асертивності – глибоко резонує, є реляційно пов’язаною, довговічною, емоційно перетворювальною. Енергія розладу статевої ідентичності також характеризується активною інтенсивністю, але вона – поверхова й недовговічна. Подібно до енергії наркозалежної особи, вона постійно потребує поповнення й ніколи не буває задоволеною остаточно.
Репаративна терапія Джозефа Д. Ніколозі направлена на формування асертивної поведінки особистості, через переживання сорому, через «горювання за втратою прив’язаності». Дана терапія переорієнтовує особу з порушеною статевою ідентичністю; застосовує терапевтичні методи лікування, в основі яких лежить переконання, що «нормальний стан – це той, який знаходиться в гармонії з біологічним задумом» [2, с.38]; містить у собі психотерапевтичну, клінічну, консультативну й пастирську підтримку для вирішення проблем, пов’язаних із гендерною дисфункцією.
Завдання екзистенційної психотерапії – «визнання разом з клієнтом специфічних напруг його життя» [3, с.139]. Психотерапевти мають справу з конфліктами, які постійно виникають у процесі життя, створюють напруження у людській екзистенції. Терапевт досліджує спосіб творення клієнтом змісту свого світогляду: життєвий досвід, індивідуальна ситуація, позиція щодо себе та світу, цінності, переконання, тощо. Проявляється те, що є істинним, справжнім, для людини, що допомагає пережити кризи, жити автентично і смиренно, формувати асертивну, зрілу, поведінку, вступати в ефективну комунікацію з іншими.



Список літератури:
1. Варій М.Й. Психологія особистості: Навч. пос. / М.Й. Варій. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 592с.
2. Николози Джозеф Д. Стыд и утрата привязанности. Применение репаративной терапии на практике. Ривне: Дятлик Н., 2018. – 508с.
3. Основи психотерапії: навч.посіб. / [К.В. Седих, О.О. Фільц, В.І. Банцер та ін.]; за ред. К.В. Седих, О.О. Фільц. – К.: ВЦ «Академія», 2017. – 192с.
4. Психологічна енциклопедія / Автор-упорядник О.М. Степанов. – К.: «Академвидав», 2006. – 424с.
5. Ролло Мэй. Экзистенциальные основы психотерапии / Экзистенциальная психология. Под редакцией Ролло Мэя. Перевод М.Занадворова и Ю.Овчинниковой. - М.: Апрель Пресс & ЭКСМО-Пресс, 2001. Терминологическая правка В.Данченко. - К.: PSYLIB, 2005.

Горгота Олеся Богданівна
к.філос.н., доцент кафедри психології і соціології ВУ МАУП
07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Кургузова, 4 кв. 60
Нова Пошта – відділення №1
olessya_gorgota@ukr.net
+380994573111, +380976843183



Категорія: Екзистенціальна психологія, Психологія підлітків, Психологія статей, Наукові статті

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар:
Введіть захисний код: *