Християнська психологія » Психологія особистості » ВНУТРІШНЯ ГАРМОНІЯ МІЖ КАТОЛИЦЬКОЮ ВІРОЮ І ФІЛОСОФІЄЮ

 

ВНУТРІШНЯ ГАРМОНІЯ МІЖ КАТОЛИЦЬКОЮ ВІРОЮ І ФІЛОСОФІЄЮ

Автор: Петро Гусак від 6-03-2019, 14:33, переглянули: 75

ВНУТРІШНЯ ГАРМОНІЯ МІЖ КАТОЛИЦЬКОЮ ВІРОЮ І ФІЛОСОФІЄЮ

Ексклюзивне інтерв’ю з професором доктором Йозефом Зайфертом,
Ректором Міжнародної Академії Філософії, Ліхтенштайн


Перекладено за:

Innere Harmonie zwischen katholischem Glauben und Philosophie. Exklusiv-Interview mit Prof. Dr. Josef Seifert, Rektor der Internationalen Akademie fuer Philosophie, Liechtenstein. // Schweizerische Katholische Wochenzeitung. № 45/1996, 8. November 1996. Interview Christoph Ebnoeter.


Якими актуальними питаннями займається Академія в даний час?

Усі філософські питання ми врешті-решт вважаємо актуальними, тому що за всіма людськими діями стоять філософські передумови. Ми таксамо інтенсивно займаємось особливо актуальними питаннями, такими як біоетичні проблеми, питанням смерті мозку тощо. Протягом останніх двох років ми детально розглядали філософський аспект поняття здоров’я. Спонуку для цього дало поняття здоров’я, сформульоване Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), що діє під парасолькою ООН. Це поняття з одного боку виглядає утопічним, а з іншого – відкрите до суб’єктивістських тлумачень. Троє науковців разом зі мною займалися цим питанням в рамках дослідницького проєкту, фінансованого Швейцарським національним фондом. Їхні дослідження будуть у подальшому опубліковані – в книзі та ряді статтей. Дослідження показують, що здоров’я не можна (разом із ВООЗ) визначати як «стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя», бо існують вищі блага, аніж здоров’я, та що, наприклад, пізнання чи моральні цінності хоча в загальному й докладаються до «повного психічного благополуччя», але не є частиною здоров’я. Також і не всі види щастя, як це підказує визначення ВООЗ («здоров’я є ... повним благополуччям»), містятться в понятті здоров’я. Ще небезпечнішим є суб’єктивістське поняття цінностей, у світлі якого часто розуміють вищенаведене визначення здоров’я, і яке веде до того, що, наприклад, «небажану» вагітність діагностують як хворобу (тому що вона загрожує «повному психічному благополуччю» вагітної). Натомість, здоров’я ґрунтується в об’єктивній сутності живої істоти й означає «квітучість» ознак і функцій цієї істоти. А здоров’я особи вимагає нового, «персоналістичного» поняття здоров’я. Персоналістичний вимір поняття здоров’я включає в себе також і структурну раціональність духовного життя особи. Тому існують численні взаємозв’язки між мораллю і психічно-духовним здоров’ям, і ми їх власне досліджували.
Подальші теми досліджень можна побачити в наших публікаціях. Я особливо хочу вказати на щойно опубліковану працю «Істина, помилка і блукання. Шість великих криз та сім плавань західної філософії» («Wahrheit, Irrtum und Verirrungen. Die sechs grossen Krisen und sieben Ausfahrten der abendlaendischen Philosophie») Бальдуїна Шварца (Balduin Schwarz), але також на видану Рокко Буттільйоне (Rocco Buttiglione), Радімом Палоус-ом (Radim Palous) і мною працю «Відповідальність людини в глобальну світову епоху» («Die Verantwortung des Menschen in einem globalen Weltzeitalter»), на англомовну книжку Антоніо Міллан-Пуеллеса (Antonio Millan-Puelles), а також на мої книжки «Бог як доказ існування Бога» («Gott als Gottesbeweis») та «Буття і сутність» («Sein und Wesen»): усі вони побачили світ у 1996 році у видавництві Universitaetsverlag Winter, Heidelberg.

Деякі ЗМІ знову й знову критикують Академію. Яким сприйняттям втішається Ваша інституція?

Наші видатні співробітники, серед них – лауреати Нобелівської премії та відомі філософи, президенти держав і т.д. є доказом нашого значного міжнародного сприйняття, яке відображалося також і в чудових медійних публікаціях про нас. Однак, якщо хтось займає чітке становище, як ось ми у філософії, захищаючи й обґрунтовуючи пізнання об’єктивної істини, об’єктивні цінності, етичні норми, навіть – філософське богопізнання (ставлячи пред собою ціль «сьомого плавання»), то завжди будуть противники. Багато-хто злиться на нас через те, що численні наші професори вірні Папі (йдеться про Івана Павла ІІ – прим. перекладача) й не підписують «Кельнську декларацію» («Koelner Erklaerung») чи «Жадання церковного люду» («Kirchenvolksbegehren»). «Модернізм» і «прогресизм» у Церкві має частково філософські коріння, такі як атака на поняття об’єктивної істини (замість вбачати її у відповідності до дійсності, шукають її, наприклад, у консенсусі), або заперечення можливості об’єктивного пізнання істини. Оскільки ми наново обґрунтовуємо саме ці речі, то з цього випливає також і спростовування деяких течій у богослов’ї, які мотивовані хибною філософією. Часто критика на нас випливає з непорозумінь чи хибних висловлювань, що їх трактують як «руку» якоїсь церковної інституції. Але, як не церковна й не державна, а приватна Академія, ми є суто філософською інституцією, яка звертається як до віруючих, так і до невіруючих, претендуючи на науково-філософське пізнання істини.

У Вашій доповіді ви вказали на «сьоме плавання». Що Ви й Ваша Академія вже осягнули на цьому шляху протягом останніх десяти років?

Під «сьомим плаванням» ми розуміємо нове обґрунтування філософії як об’єктивного пізнання істини та його найважливіших змістів: буття, цінності, істини, душі, моралі, Бога, що їх сьогодні майже повсюдно ставлять під сумнів або заперечують. Від часів Г’юма і Канта філософії приписують або майже ніяке, або лише обмежене пізнання істини, цінності вважають суб’єктивними, Бога – непізнаваним, і т.д. Я думаю, що ми вже дечого досягли на цьому шляху реабілітації філософії. Також і тут я би вказав на список наших публікацій. Там є засадничі праці з обґрунтування методу філософії, як і об’єктивного пізнання цінностей, з пізнання свободи волі й душі, з правдивої етики й богопізнання. Щоправда, дієвість таких творів важко оцінити, оскільки ми маємо тільки маленьку групу студентів (в даному семестрі [осінньому 1996 н.р.] – 36 студентів). З іншого боку, наші студенти, якщо вони самі викладають в інших інституціях, є мультиплікаторами, які в майбутньому зможуть впливати на великі кількості людей (наприклад, кожен з наших кількасот студентів протягом років впливає на тисячі своїх студентів та їхніх учнів). Ми також надіємось, що наші книжки читатимуть, і вони сприятимуть позитивній зміні у філософії.

У якому відношенні перебуває філософія до Католицької Церкви?

На це питання нелегко відповісти. Філософія є «суто розумовою наукою», і як таку її потрібно відрізняти від теології, що й чинив ще св. Тома Аквінський. Але надприродне Боже Об’явлення доводить розумові до чіткого усвідомлення багато-чого з того, що «язичницький» філософ не пізнавав так ясно. Також і від релігії філософія отримує цінні спонуки, й також як суто розумова наука отримує від віри натхнення й підтримку щодо найвищих предметів [пізнання]. Прикладами можуть слугувати питання про особу, про права людини, питання етики і свободи. Усіх їх (так само, як і однакову [з чоловіком] гідність жінки) християнські філософи пізнали набагато ясніше, аніж це було в Античності. Оскільки теперішній Папа (йдеться про Івана Павла ІІ – прим. перекладача) також є філософом, і як професор, займається питаннями етики та розвинув філософію особи, до якої ми стоїмо дуже близько, то філософи Міжнародної Академії Філософії мають – не лише на підставі віри, але й як представники спільної філософської спадщини (Люблінсько-Ліхтенштайнської школи і «феноменологічного реалізму», представницею якої була блаженна Едіт Штайн (Edith Stein)) – тісний контакт зі Святійшим Отцем, що його плекають від початків Міжнародної Академії Філософії. До тогож, численні наші доценти особисто є віруючими й діяльними католиками (а віра є благодаттю та релігійним актом, що як такий ніколи не може бути виведений з філософії). Наприклад, професор Тадеуш Стичень (Tadeusz Styczen), Рокко Буттільйоне (Rocco Buttiglione), Вольфґанґ Вальдштайн (Wolfgang Waldstein) і також я є членами Папських Академій (за суспільство і за життя [Pro Vita]).
При усій відмінності між вірою і філософією існує об’єктивна й досконала гармонія між католицькою вірою й істинною філософією. Я мушу ще раз наголосити, що філософія не є функцією релігії: вона самостійна й базується на розумовому пізнанні, але перебуває у позитивному відношенні до правдивої релігії, здійснюючи релігієзнавчу критику хибних релігій і сект, тому що ці суперечать також і розумові. Тому, на мій погляд, прагненням Церкви повинно бути сприяння добрій філософії, що, на мою думку, чиниться дуже мало, оскільки часто навіть у Папських університетах дотримуються філософських систем, які заперечують усі природні основи католицької віри.
Через те ми радіємо, що маємо добрі стосунки з єпископами – ординаріями і вікаріями, які відповідальні за Ліхтенштайн, а особливо з доктором Андреасом Ляуном (Andreas Laun), вікаріальним єпископом Зальцбурґа, який без сумніву належить до найкращих німецькомовних теологів – фахівців з морального богослов’я, й також має глибоку філософську освіту. Було б гарно, якби друзі «Швейцарського католицького тижневика» могли б сприяти філософським центрам та співфінансувати їх. Адже добра філософія належить в наш час до найважливіших справ у Церкві, однак не має достатньої підтримки ні з боку Церкви, ні з боку держави.

Папа Іван Павло ІІ святкував 1 листопада свій золотий ювілей священства. Що Ви йому з цієї нагоди бажаєте?

Передусім – усього найкращого та повного відновлення його здоров’я. Я вважаю Папу Івана Павла ІІ, якого я особисто подивляю, шаную й люблю як одного з найбільших Папів нашого століття (йдеться про ХХ століття – прим. перекладача), ба більше – усього Нового Часу, й особливо як видатного філософа. Тому я особливо бажаю йому ще багато років його благословенної діяльності. Він не є ретроградним Папою, як це часто стверджують. Зовсім навпаки: він є в найкращому сенсі «революційним Папою». Він відкрив нові горизонти передовсім у сфері богослов’я подружжя, богослов’я тіла та сенсу сексуальності, але також й у сферах страждання та похилого віку. Врешті бажаю йому також, щоби швейцарські католики більше на нього зважали, – не стільки заради нього самого, як заради Христа, якого видимим намісником він є: заради Церкви, а особливо – заради вічної істини, яку він проголошує!

З німецької переклав Петро Гусак



Категорія: Психологія особистості, Екзистенціальна психологія, в допомогу студентам, Біоетика, Основи християнської психології, Документи Церков, Психологія статей, Соціальна психологія, Психологія впливу та протидії маніпуляцій, Бібліотека, Наукові статті, Семінари, Лекції

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар:
Введіть захисний код: *