Християнська психологія » Психологія особистості » Еколого-правові механізми забезпечення права на життя ненародженої дитини

 

Еколого-правові механізми забезпечення права на життя ненародженої дитини

Автор: apogorilenko від 6-09-2018, 22:20, переглянули: 21

Еколого-правові механізми забезпечення права на життя ненародженої дитини

Вступ. Навколишнє середовище – основа нашого буття. Прямо чи опосередковано, через матір, ненароджена дитина доторкається до оточуючого світу, формуючись під його впливом: отримує базові необхідні речовини для життя, сприймає інформацію, переживає емоційно життєві події – себто розвивається фізично, психологічно і духовно уже з перших моментів внутрішньоутробного життя. Базовим «елементом» для правильного розвитку дитини є саме фізичний простір, без якого неможливе існування будь-якої людини, а його якість визначає якість життя. Таким чином, екологічні аспекти внутрішньоутробного життя дитини, зокрема відповідальність держави та світової спільноти за створення безпечних екологічних умов для її розвитку є важливими передумовами забезпечення її права на життя.
Метою дослідження є визначення основних міжнародних та національних механізмів еколого-правового забезпечення права на життя ненародженої дитини.

Ступінь дослідженості проблематики. Право на життя як правову категорію раніше досліджували різні вчені. Медичний, біологічний, філософський фундамент права на життя можна знайти в наукових працях Людмили Гридковець, Еріха Блейхмідда, Алана Гевірта, Роджера Браунслорда, Гідо де Верта, Крістіни Муммері; Проблемні аспекти права на життя ненародженої дитинибули досліджені вченими: Вольфа Парфенчик, Олександр Флос, Вайнгінгер Олександрія, Леон Кэс, Крістін Савель, Абдулазіз Сахедіна, Спірос Троянос. Тим не менше, еколого-правові засади забезпечення права на життя ненародженої дитини досліджені мало, а в українській науковій думці практично відсутнє наукове обговорення даної тематики.

Обґрунтування дослідження. Не зважаючи на неоднозначність поглядів стосовно визнання ненародженої дитини людиною, наукова спільнота поступово приходить до того, що з перших моментів життя дитина є чуттєвою істотою, яка переживає події життя разом з мамою, здатна запам’ятовувати навколишні події, і, отже, є не просто безособистісним згустком клітин. Результати клінічних випробувань доктора Г.І. Брехмана, професора Міждисциплінарного клінічного центру Університету Хайфи, які базуються на дослідженнях таких учених, як: Ван ден Берг , А. Маркоен,[1] Х. Хейзінг,[2] Т. Верні,[3] Г. Тернера,[4] А. Янова [5] та інших, демонструють, що «тривога матерів за 12-22 тижнів вагітності підвищує ризик розвитку Синдрому дефіциту активності та уваги в дітей віком 8-9 років». [6] Крім того, дослідники Департаменту неврології медичного центру Університету Огайо (США) виявили співвідношення між внурішньоутробним стресом немовлят та розвитком аутизму після народження. «Наші спостереження підтримують ідею, що емоційні переживання матері під час вагітності можуть бути одним з факторів розвитку шизофренії та біполярних афективних розладів. Пренатальний стрес може бути причиною психосоматичних розладів, таких як астма, мігрень, нейродерміт, розлади мовлення, заїкання, пілоростеноз, енурез та інші». [7]
Також достатньо відомо, що психотерапевти, які практикують досвідно-орієнтовану терапію (гештальт-, екзистенційні, трансцендентальні практики психотерапії тощо), виявили феномен відтворення у дорослому житті певних подій з життя сімей особистості, що мали місце під час її перебування в утробі матері. Підтвердження даних слів можна знайти в дослідженні Д. Чемберлена, який він провів при вивченні гіпнозу та психотерапевтичного втручання до системи матері-дитини, де вік дітей становив 9-23 років, і вони раніше не мали інформації про процес їх народження. Результати порівняння таблиць розповіді матері (з психотерапевтичними інтерв'юваннями) та дитинs (за допомогою гіпнотичного опитування) мали високий рівень ідентичності. [8] Таким чином, якщо кілька років тому ненароджена дитина розглядалася лише як купа клітин, то тепер вона розглядається у науковій спільноті як чуттєве творіння, повний учасник життя суспільства через свою матір. Отже, життя дитини як повноцінного члена суспільства повинно отримувати , в тому числі, еколого-правовий захист уже в часі її внутрішньоутробного життя.

Виклад основного матеріалу. Захист життя людини від моменту зачаття здійснений у багатьох країнах світу, таких як Польща, Португалія, Іспанія, Нова Зеландія, Філіпіни, Мальта, Домініканська Республіка, Чілі, Бразилія та інші. У багатьох міжнародно-правових угодах, серед яких Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (МПГПП – далі), Конвенція про права дитини 1989 року, Американська Конвенція про права людини, Конвенція про права людини та біомедицину 1977 року та інші, прямо передбачається захист ненародженого життя. Стаття 6 (5) МПГПП передбачає, що вирок смерті "не може здійснюватися щодо вагітних жінок". Заборона смертної кари для вагітних жінок чітко передбачає право на життя ненароджених. Про це неодноразово говориться в записах переговорів стосовно МПГПП (travauxpreparatories [9] ), як от в такій частині: "основна причина, покликана включити [статтю 6 (5)]початкового тексту про те, що смертний вирок не повинен здійснюватися щодо вагітних жінок, полягає в тому, щоб врятувати життя невинної дитини". [10] Так само в доповіді Генерального секретаря ООН 1955 року йдеться про те, що намір пункту "був натхненний гуманітарними міркуваннями та розглядом інтересів ненароджених дітей". [11] Схожим чином, в Преамбулі Конвенції про права дитини відтворюються положення Декларації прав дитини 1959 р., у якій зазначалося, що дитина "потребує особливих гарантій та догляду, включаючи відповідну правову охорону, до і після народження". [12] Стаття 1 Конвенції про права людини та біомедицину, яка була відкрита для підписання 4 квітня 1997 року в Ов'єдо, стверджує, що "людську гідність та особистість людини слід поважати з того моменту, як починається життя". Американська конвенція з прав людини чітко вказує на право на життя ненароджених з моменту зачаття. Стаття 4 (1) зазначає: "Кожна людина має право на захист свого життя. Це право захищається законом та, загалом, з моменту зачаття. Ніхто не може бути свавільно позбавлений свого життя". Не виокремлюючи ненароджених в окрему групу, Хартія основних прав Європейського Союзу все-таки зосереджує увагу на захисті ненародженого життя. Стаття [3 (1) та 3 (2б)] зазначає, що «кожен має право на повагу до своєї фізичної та психічної недоторканності […] У сферах медицини та біології слід, зокрема, забороняти використання євгенічних методів, зокрема, тих, які спрямовані на відбір людей», що, очевидно, можна тлумачити як заборону абортів через хворобу плоду. Таким чином, необхідність захисту життя ненародженої дитини має міжнародне визнання, а легалізація правового захисту життя ненародженої дитини від моменту зачаття є важливим кроком поступу України на шляху до визнання базових європейських цінностей, найважливішим з яких є повага до цінності людського життя.
Тим не менше, варто зазначити, що найчастіше забезпечення права на життя ненародженої дитини здійснюється через загальні приписи закону або норми міжнародного права, в той час як специфічні еколого-правові механізми цього напрямку відсутні. Еколого-правовий захист життя ненародженої дитини здійснюється через загальні приписи екологічного права, які охороняють в тому числі здоров’я матері до і під час вагітності, непрямо захищаючи здоров’я дитини, таким чином дають можливість для реалізації її права на життя.
Одним з найважливіших інструментів міжнародного еколого-правового захисту життя ненародженої дитини є, безумовно, Рамкова конвенція ООН про зміну клімату. Вона є міжнародно-екологічним договором, метою якого є стабілізація концентрації парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на клімат Землі. Обговорення РКЗК ООН відбувалося в Ріо-де-Жанейро на Конференції Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища і розвитку (КООНОСР), неофіційно відомої як Саміт Землі. РКЗК ООН була прийнята 9 травня 1992, і відкрита для підписання 4 червня 1992. Конвенція вступила в силу 21 березня 1994. Україна підписала Конвенцію 11 червня 1992 року і ратифікувала 29 жовтня 1996 року. Одним з перших завдань, поставлених РКЗК ООН, було створення національних кадастрів викидів і абсорбції парникових газів. У 1997 році був укладений Кіотський протокол, тобто юридично оформлене зобов'язання для розвинених країн зі скорочення викидів парникових газів. Протокол зобов'язує розвинуті країни та країни з перехідною економікою скоротити або стабілізувати викиди парникових газів у 2008–2012 роках до рівня 1990 року. Наступним документом у межах Рамкової конвенції ООН про зміну клімату стала Паризька угода щодо регулювання заходів зі зменшення викидів діоксиду вуглецю до 2020 р. Текст угоди погодили в Парижі та прийняли консенсусом 12 грудня 2015. Вступила в дію 4 листопада 2016. В Україні виконання вимог цієї конвенції та впровадження механізмів Кіотського протоколу до неї, у тому числі в частині реалізації проектів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища, було метою діяльності Національного агентства екологічних інвестицій України (з вересня 2014 функції передані Мінекології). Україна підписала Паризьку угоду 22 квітня 2016 року у Нью-Йорку. Верховна Рада України ратифікувала її 14 липня 2016 року.
Існує також низка міжнародних інструментів у сфері екології, в різних галузях:
· Атмосфера: Конвенція про транскордонне забруднення довкілля, Женева, 1979; Віденська конвенція про захист озонового шару, Відень, 1985 р., включаючи Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар, Монреаль, 1987 р.;
· Чистота води: Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер, Хельсінкі, 1992 р.;
· Ядерна безпека: Договір про цілковиту заборону ядерних випробувань 1996 рік; Конвенція про допомогу у разі ядерної аварії або радіологічної надзвичайної ситуації, Відень, 1986 рік; Конвенція про раннє повідомлення про ядерну аварію, Відень, 1986 р;
Здійснення непрямого еколого-правового захисту життя ненародженої дитини існує також у національних законодавствах держав. До прикладу, у Данії існує Закон «Про навколишнє середовище та генетичну інженерію» № 356 від 6 червня 1991 р., у Естонії - Закон 2005 р. «Про оцінку впливу на навколишнє середовище та екологічний менеджмент», Франція має Екологічний кодекс (Code de l'environnement). Основними еколого-правовими актами в Україні є Конституція України, Закон України «Про охорону атмосферного повітря», Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закон України «Про природно-заповідний фонд України».
Висновки. Міжнародне право вповні насичене механізмами захисту та охорони ненародженого життя. Вони здійснюються як через декларування права на життя до народження, так і через конкретні правові інструменти захисту, як-от антиабортативне законодавство, кримінальну відповідальність за вбивство ненародженої дитини, пропаганду цінності людського життя з моменту зачаття та інші. Еколого-правова охорона життя ненародженої дитини існує у вигляді міжнародних екологічних угод та правових норм у сфері екологічного права на державному рівні. Тим не менше, мислячи системно, про еколого-правове забезпечення права на життя ненародженої дитини можна говорити лише у тих державах, де право на життя ненароджених визнається, а тому пряме декларування у нормах екологічного права охорони ненародженого життя не є необхідним. У тих же країнах, де воно не визнається або немає інструментів його захисту де-факто, екологічні норми не можуть визнаватися інструментами забезпечення права на життя ненародженої дитини. На міжнародному ж рівні відсутнє пряме забезпечення права на життя ненародженої дитини, існує лише непряма охорона її життя через захист навколишнього середовища.


Список використаних джерел:

[1]B. Van den Bergh, „The Influence of Maternal Emotions during Pregnancy on Fetal and Neonatal Behavior,“ Pre - and Perinatal Psychology J., № 5(2) (1990): 119—130
[2]H. Hasing and Janus L., Ungewollte Kinder(Hamburg, Rowohlt Taschenbuch Verlag GmbH, 1994)
[3]T. Verny and Weintraub P., Tomorrow's baby(New York : Simon & Schuster, 2002)
[4]G. Turner, „Psychological Responsibility Bringing Babies to the World“, Proceedings the 4th International Conference on Natural Birth, Prague, (2001): 35-38.
[5]Janov A. Imprints,The Lifelong Effects of the Birth Experience(New York : Coward McCann, 1984)
[6]G.I. Brekhman, „Emotional life of the fetus: From vague guesses to scientific research,” Female doctor, №2,(2011):12 (Internet resource - Russian): http://z-l.com.ua/upload/journals/34/block34site3.pdf
[7]Brekhman - 10-11
[8]D. Chamberlain, The Mind of Your Newborn Child(Class, Moscow, 2005)
[9]офіційний запис про переговори. Іноді публікуютьсятачасто корисні для уточнення намірів договору чи іншого інструменту, як це відображено у статті 32 Віденської конвенції про право міжнародних договорів.
[10]Report of the Third Committee to the 12th Session of the General Assembly, 5 December 1957. A/3764 З 18.
[11]Annotations on the Text of the Draft International Covenants on Human Rights Prepared by the Secretary-General to the 10th Session of the General Assembly, 1 ЛПУ 1955. А/2929, Chapter VI, §IO
[12]Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року. редакція зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року



Категорія: Психологія особистості, Біоетика, Наукові статті

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар:
Введіть захисний код: *