Українська асоціація християнської психології

Питання втоми, вигорання та безсилля на передачі «Відверті розмови»
Рада з вами поділитися записом передачі «Відверті розмови» на каналі EWTN в якому я виступила спікером як спеціаліст психолог. Ми розкривали питання втоми, вигорання та безсилля.
Дякую за запрошення каналу EWTN та отцю Віталію Козаку за душевну важливу розмову.

В ток-шоу ми розкрили різноманітні питання:
1. Що таке покликання і чи можливо його знайти після здобуття професії.
2. Якщо людина живе та працює лише заради грошей чи буде їй це приносити радість життя.
3. Якщо людина є не на своєму місці, не відчуває комфорту то чи може стати причиною втоми.
4. Як людям знайти хоббі.
5. Як влаштований мозок чоловіка та жінки.
6. Які є ознаки того, що людина втомлена.
7. Сон в житті людини.
8. Поради для батьків по сну.
9. Вигорання професійне та його профілактика.
10. Вигорання емоційне жінок(мами), його прийняття та шляхи роботи над ним
11. Безсилля це причина проблеми чи наслідок?
12. Як знайти та звернутися до свого психолога.

Конфлікт у звиклому розумінні – те, чого потрібно уникати, щось погане. Але чи можна зовсім уникнути конфліктів у стосунках? І, головне, чи потрібно це? Адже конфлікт, сам по собі, лише виявляє проблему, а, отже, дає шанс її вирішити. Як саме – у черговій програмі «Психологічної порадні» на Живому Радіо Воскресіння із циклу про подружні стосунки говорила християнський психолог Лідія Кондратик.

Тіло як опора в ситуації стресу.
На що в тілі ми можемо опиратися.
Як побудувати відносини в нових обставинах.
Самореалізація — відкласти на потім чи стати сильнішим і ефективнішим спеціалістом?
Завмирання чи рух вперед?

Ведуча Ірина Качура (Кобихно) — дитячий та сімейний психолог, спеціаліст по тілесно-орієнтованій психотерапії, ведуча навчальної програми по тілесно-орієнтованій психотерапії. Керівник Української спілки професійних тілесно-орієнтованих психотерапевтів.

У нинішній непростий час ворожа пропаганда, – в тому числі, всередині України, б’є по больових точках – психологічних травмах. Завдання здорової частини суспільства, рідних і близьких – підтримати тих, хто закрив собою нас.

«Психологічна порадня» на «Воскресіння. Живе радіо» продовжує цикл програм на теми психологічної допомоги і підтримки воїнів і ветеранів російсько-української війни. В ефірі цієї програми – християнський психолог Ольга Чмель-Колеснікова.

Як правильно хвилюватись, якщо неможливо не хвилюватись?
Як скласти план на день, який я зможу виконати?
Як залишатись соціально активним в умовах фізичної ізоляція?

Ведуча Оксана Варварич — тілесно-орієнтований та когнітивно-поведінковий психотерапевт, тренер програми СЕТА, фасилітатор з розвитку громад у Благодійному фонді “Карітас-Київ”.

Скільки ще проживемо ми тут на Землі? Беручи до уваги середню (а навіть найдовшу) тривалість життя біологічних істот виду homo sapiens, це не так вже й складно підрахувати.

А ДАЛІ ЩО?

Куди потрапимо ми — всі ті, хто беріг себе, корився розпорядженням влади, дотримувався вимог карантину, сидів удома і (в кращому випадку) брав участь у Богослужіннях “онлайн”, а може — й закликав до такої участі — закликав НЕ ЙТИ В ЕККЛЕСІЮ: РЕАЛЬНИЙ, а не віртуальний молитовний та літургійний збір віруючих, позбавляючи їх РЕАЛЬНОЇ Пресвятої Євхаристії та розганяючи й руйнуючи Містичне Тіло Христове? Куди потрапимо ми — всі ті, ХТО НЕ ЗАРАЗИТЬСЯ КОРОНАВІРУСОМ і ВИЖИВЕ після епідемії? Чи таке збереження біологічного життя (вибачте за тавтологію) буде для нас найвищим благом? А якщо ми після нашої природної смерті, котра все одно колись настане, потрапимо В ПЕКЛО? Що поможе тоді так часто співане нам “многая літа!” — навіть, якщо ті побажання здійсняться, і тих земних літ дійсно буде много?

ЩО у порівнянні з пеклом смерть в бою, смерть від масонського стилета (для тих, хто зрадив ложу і “таємницю” та порушив “підпорядкування”), смерть від кулі чи отрути спецлужб, або від КОРОНАВІРУСУ? Не говорячи вже про банальне злиття компромату в ЗМІ...

Наведені нижче роздуми допоможуть нам правильно це оцінити.

Усіх, хто це читає, прошу про молитву за мене — щоб я, застерігаючи інших, сам не потрапив у пекло.

Петро Гусак

• Що необхідно робити, коли померла близька людина
• Якщо отримано сумну звістку
• Про найголовніше
• Перші дні горя. погляд лікаря
• Як повідомити дитині про смерть близької людини
• Як пережити горе: практичні поради
• Психологічні особливості дитячого горя
• Як висловити співчуття?
• Перша допомога при гострому горі
• Як не дати нажитися на вашому горі шахраям
• Допомогти в пережитті горя може кожен
• Перші дні горя. Рекомендації тим, хто поруч
• Принципи спілкування і допомоги в горі дитині
• Сприйняття смерті в дитинстві
• Невигадані історії (за матеріалами форуму)
• Всі про відспівування. Що важливо знати про це
• Православні похорони
• Як допомогти в пережитті горя. Поради психолога
• Про допомогу в пережитті горя
• благотворно і цілющі тільки очищають сльози
• Стадії переживання горя
• Дозвольте людині сумувати так, як їй зручно
• Не шукайте в смерті свою провину
• Особливості переживання невіруючими смерті близької людини
• Маловірство - прямий шлях до розпачу
• Як не "згоріти" поруч з людиною в пережитті горя

Єпископ Гермоген (Добронравін) «Розрада в смерті близьких серцю»

Опис: Перед вами чудовий твір єпископа Гермогена (Добронравін) «Розрада в смерті близьких серцю». Це плід довгих роздумів автора над життям і смертю після втрати коханої дружини і величезного досвіду лікування душ у скорботі.
Перше видання книги побачило світ у 1854 році. І можна сказати, що це не стільки книга, скільки «лікувальний бальзам». Це найчистіший цілющий засіб вилікував мільйони поранених втратою близької людини душ. Свою цілющу мудрість воно проллє і на вашу серцеву рану.
Тисячі років смерть змушує нас страждати: війни, нещасні випадки, хвороби, катастрофи переривають життя дорогих нам людей - батьків і матерів, бабусь і дідусів, синів і дочок, наречених, братів і сестер, коханих, сусідів, колег, однокласників. Мільйони сердець як раніше, так і нині розриваються і страждають від болю.
У чому ж знаходили допомогу люди в минулі століття?
Як справлялися з тієї роздирає душевним болем, втратою сенсу існування?
Як позбувалися від почуття провини і нав'язливих думок?
Як йшли від відчаю і чорної скорботи, де черпали сили для життя, як підтримували своїх страждають дітей?
Відповіді на всі ці питання ви знайдете в цій книзі, адресованій людям, що переживають смерть близьких.

Озвучено благодійним проектом "Длань".
Текст читає Дмитро Чурсін.

Завантажуйте, роздруковуйте, підписуйте, надсилайте ієрархії Ваших Церков.


Для духовенства і мирян УГКЦ та РКЦ - обґрунтування з Катехизму Католицької Церкви:

§ 1345: “Маємо свідчення з ІІ-го століття св. Юстина Мученика про головні риси Євхаристійної відправи. Вони залишились такими ж до наших часів для всіх великих літургійних родин. Ось що він пише близько 155 року, щоб пояснити поганському імператорові Антоніну Пієві (138-161 рр.), що роблять християни: «У день, названий днем Сонця, відбуваються збори в одному місці всіх тих, хто живе в місті чи в селі. Читаються спогади апостолів і писання пророків, наскільки дозволяє час. Коли читач закінчує, той, хто головує на зібранні, промовляє слово, щоб спонукати і закликати до наслідування тих гарних речей. Згодом ми всі разом встаємо і молимося» (Св. Юстин, Апології, 1, 67.) «за нас самих [...] і завсіх інших, де б вони не були, [...] щоб отримати благодать виконувати в житті добрі діла і зберігати заповіді, щоб таким чином осягнути вічне спасіння. По закінченні молитви ми вітаємо один одного поцілунком. Згодом тому, хто головує над братами, приносять хліб і чашу з вином, змішаним з водою. Він їх приймає і воздає хвалу Отцеві всесвіту через ім’я Сина і Духа Святого і складає обширну подяку (гр. eucharistian) за дари, що їх нам Бог зволив уділити. Коли голова зібрання закінчує молитви і подяку, усі присутні люди радісно виголошують: Амінь! (...) Коли той, хто головує, закінчив подяки, а народ радісно відповів, ті, кого в нас називають дияконами, роздають кожному з присутніх «євхаристизовані» хліб і вино з водою (eucharistian: перетворені Євхаристійною молитвою), а також несуть тим, хто відсутній» (Св. Юстин, Апології, 1, 65.)”.