Тоді сказав Ісус на ввесь голос: «Хто вірує в мене - вірує не в мене, а в того, хто послав мене. І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене. Я - світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві. Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ. Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього. Бо не від себе вирікав я: Отець, який послав мене, дав мені заповідь, що мені казати і що промовляти. І я знаю, що заповідь його - життя вічне. Те, отже, що я кажу, кажу так, як Отець повідав мені.» (Іван.12:44-50)
А слово Боже росло і множилося. (Дії.12:24)
Прибувши в Саламіну, почали звіщати слово Боже в юдейських синагогах. (Дїї.13:5а)
А слово Боже росло і множилося. (Дії.12:24)
Прибувши в Саламіну, почали звіщати слово Боже в юдейських синагогах. (Дїї.13:5а)
Слово Боже це слово Бога, це означає, що Бог як особа дає нам своє слово. Тому Боже слово не можна читати так само як людське. Людські слова можна читати, щоб заспокоїти свою цікавість, щоб збільшити свої знання. Слово Боже повинно прийматись, як слово Божої Особи, яка даючи нам своє слово, вимагає від нас прийняти це слово і підпорядкувати йому своє життя. Читання слова Божого це серйозна справа, тому що коли ми читаємо або слухаємо його і не виконуємо, ми зневажаємо Бога.
