Користь духовних настанов, як і медичних порад, що їх доречно і вчасно подасть досвідчений лікар, найкраще помітна тоді, коли їх доцільність підтверджують добрі результати, саме тоді стає очевидно, наскільки вони були мудрі й корисні, поліпшили життя та вдосконалили тих, які прислухалися до них.
Давши самі волю гніву, неначе дорогу якомусь стрімкому потокові, а також безпристрасно спостерігаючи недостойну поведінку инших, коли вони гніваються, ми переконалися у справедливості слів: Муж гнівливий має непристойний вигляд (Прип. 11, 25).
Ця пристрасть, одного разу заволодівши розумом і душею, перетворює людину на звіра і, позбавивши її розуму, перешкоджає бути людиною. Гнів подібний до зміїної отрути. Розгніваний біситься, як скажений собака, кидається на инших, як скорпіон, кусає, як змія.
Як можна пояснити це зло? Що змушує людей миттєво запалюватися гнівом із незначного приводу? Кричать, казяться, нападають агресивніше за зміїв і доти не зупиняються, доки від надміру й нестримности злоби гнів їх, неначе пухир, не лусне, і запалення не пройде...
Як нам уникнути шкідливих наслідків гніву?
Що ж треба робити, щоб пристрасть була доречною? Як це можливо?