Християнська психологія » Основи християнської психології » Молитва » Входження в поставу Христа перед Отцем

 

Входження в поставу Христа перед Отцем

Автор: Мирон Шкробут від 30-07-2015, 11:12, переглянули: 755

Входження в поставу Христа перед ОтцемСвітло-Життя це скорочена програма християнського життя. Полягає вона на постійному прагненні того, щоб світло Божої правди, щоб світло Божого слова впроваджувати в життя, робити його правилом діянь і життя. Це суть цілої внутрішньої праці, до якої ми покликані, і завдяки якій в нас розвивається Нова Людина. Хотів би сьогодні показати значення молитви в процесі розвитку в нас нової людини. Адже молитва це початок наших зусиль, щоб світло слова Божого вчинити основою нашого життя. А може ми повині виправити наше розуміння молитви. Дуже часто воно полягає на читанні певних молитовних формул, які ми вивчили в дитинстві, до яких навіть може прив’язалися напів забобоним способом і думаємо, що щоденне рецитування формул, з однієї сторони виконує обов’зок перед Богом, з другої сторони – боронить нас від зла і біди. Багато християн ще не дійшло до властивого розуміння молитви, і думає що молитва це читання формул. (...) Вони ще не відкрили основи молитви, і не дійшли до такого розуміння молитви, на яке вказує св. Павло.
В Посланні до Римлян він пише, що молитва це справа Святого Духа, який допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитись як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними. А той, хто досліджує серця, знає, яке бажання Духа і що він заступається за святих згідно з Божою волею (Рим 8, 26-27). В цих словах показана таємниця християнської молитви. Молитва це справа між Богом і нами і не може вона бути тільки справою наших натуральних здібностей. Можна навчитися різних молитовних формул, можна звикнути регулярно їх відмовляти, але це ще не молитва в Духові. Якщо ми не приймаємо внутрішньої участі, якщо в молитві ми не переживаємо безпосередньої зустрічі з Богом, якщо ця молитва не внутрішнє змагання з самим собою для того, щоб вийти з свого внутрішнього егоїзму на зустріч з Богом, то ми небагато знаємо з життя молитви. Це не молитва в Духові.
Інше нерозуміння або викривлення пов’язане з розумінням благальної молитви. Найчастіше наша молитва являється благальною, і переважно молимось тоді коли ми у скруті, так як говорить прислів’я: “Як тривога то до Бога”. Вміємо гаряче і інтенсивно молитись наприклад в період екзаменів, або коли хтось з наших рідних серйозно хворіє, або коли нам загрожує якась небезпека. Тоді можемо молитись, але це тільки благання до Бога, щоб виконав те, про що ми думаємо що воно добре для нас в даній ситуації, в цьому моменті. Напрямок молитви такий що ми хочемо нахилити Бога до того, щоб Він виконав наші бажання, наші прагнення, нашу волю. Нераз ми можемо інтенсивно взивати до Бога і Його благати, щоб обов’зково зробив так, як ми думаємо, що так буде найкраще для нашого добра. А тоді, коли не дивлячись на нашу молитву Бог нас не вислуховує, нездаємо екзамен, недивлячись на те що відправили молитву, продовжується хвороба і погіршується стан, програємо судовий процес, тоді хитається наша віра і довіра до Бога. Люди, часто впадають у відчай, коли в них депресія віри внаслідок невислуханої молитви. Але може власне цю молитву Бог найкраще вислуховує. Через досвід невислуханої молитви можемо краще зрозуміти сенс благальної молитви. Наше розуміння молитви повино перемінитись, тому що напрямок нашої думки повинен бути цілком протилежний до того, який досить часто приймаємо. Основа благальної молитви, це не прагнення змусити Бога виконувати нашу волю, але – цілком протилежне – прагнення, щоб свою волю підпорядкувати Божому слову, Божій волі. Взагалі благальна молитва може мати тільки одне значення: “Нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі”. Під час катехез нас навчали, що молитва повина погоджуватись з Божою волею, і що наші благання будуть вислухані тільки тоді, коли вони згідні з Божою волею. Але ця згода може залишитись зовнішньою, а вдійсності це погодження з Божою волею неохоче повне відмовлення: “Нехай буде воля твоя, тому що немає іншої ради. В кінці кінців потрібно з цим погодитись”. Але мова йде про те, щоб ми зрозуміли, що тільки один Бог знає, що потрібно нам. Єдине наше добро, це слово Боже, в якому виражаться Божа воля до нас. Нічого кращого у своєму житті не можемо придумати або знайти, як те, що заключається у волі Божій, направленій до нас у Божому слові. Не з примусу, але з глибоким переконанням, що ця воля це завжди вираз Божої любові, найкращого Отця.
Часто молитва має характер внутрішньої боротьби. Нераз ми довго змагаємось самі з собою, поки дійдемо до того моменту коли скажемо своє “Фіат”, “нехай зі мною станеться”, коли приймемо поставу Христа, який молився в Гефсиманському саду “Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!” Після цієї внутрішньої боротьби, коли говоримо волі Отця, своє “фіат”, нас огортає глибокий мир. Тоді йдемо з молитви зміцненні, потішені, внутрішньо заспокоєні, тому що знайшли правдиве добро, єдине добро, яке виражається у волі кохаючого нас над усе Отця. Власне про таку молитву говорить св. Павло в Посланні до Римлян: Той, який проникає серця, знає замір Духа, А той, хто досліджує серця, знає, яке бажання Духа і що він заступається за святих згідно з Божою волею. Святий Дух, який нас побуджує до молитви, заступається в тому розумінні, що хоче нас нахилити до виконування Божої волі, хоче дати нам здібність її прийняти. Заступається за нами, тому що веде до єдиного добра. Риса молитви керованої Святим Духом це змагання про прийняття волі Отця, про подання своєї волі, свого життя вимогам Божого слова. Це основне значення благальної молитви. Така молитва має в собі обітницю Христа: “Що б ви тільки попросили в Отця, він дасть вам у моє ім’я” (пор. Ів 15,16; 16;23). Маємо обітницю безпомиокового вислуховування молитви, але якщо просимо в ім’я Ісуса Христа. Просити в ім’я Христа, уе просити в єдності з Ним, згідно Його молитовних намірів. Його молитовний намір завжди один, прийняти Божу волю. Моліться через Христа, і з Христом, моліться так, щоб з Ним сказати своє: “Так”, “нехай зі мною станеться згідно Твого слова”, “не моя але Твоя воля; не як я хочу, але нехай станеться так як хочеш Ти”.
Молитись це означає ввійтив в поставу Христа відносно Отця, в поставу повного віддання волі Отця, прийняття волі Отця як найвищого добра. Така молитва, це не рабське приниження перед всесильним Богом. Не тому приймаємо Божу волю, що інакше не може бути, але тому, що це вираз нашої любові до Бога. Якщо ми розуміємо молитву утакий спосіб, то вона стає також актом любові. Любов полягає на тому, щоб знати бажання улюбленої особи, щоб прийняти її волю як свою, щоб бажати того, чого бажає вона. Якщо наша молитва виражається в прагненні прийнятти волю Отця, зрозуміти і виконати її, то тоді стає актом любові, виразом любові до Бога. Така молитва нас ушляхетнює, у ній виражається наша величність. Ми здібні так полюбити Бога, щоб прийняти Його волю як свою, щоб свою волю перекреслити і піддати волі Отця. Така молитва це вираз любові. Але вона не така легка.
Коли молимося, ми стаємо перед дійсністю нашого викривлення, егоїзму, самолюбства. Ідучи на молитву маємо волю і прагнення, щоб вийти з себе, забути про себе і стати перед Богом, бути до Його розпоряджння. Але коли ми пробуємо молитися, зустрічаємо перешкоди, не можемр зосередитись на молитві. Що таке не зосередженість? Скільки раз задумаємось над її джерелом, завжди стверджуємо, що ми були зайняті собою, що в якийсь спосіб крутимось навколо власного “я”, перед зраненою гординею або думаємо про тих, хто нам причинив якусь прикрість, або вертаємось до приємних спогадів: хтось нас похвалив, щось з нами сталося, із задоволенням думаємо про себе. Коли займаємося собою, одразу зникає контакт з Богом – тому важко молитись.
Для нашої втіхи потрібно сказати, хто намагається молитись і подолати не зосередженість, той молиться, і дуже добре молиться, навіть тоді коли вся молитва проходить в боротьбі за зосередженість. Це означає, що ми постійно намагаємось відійти від себе, від свого егоїзму, забути про себе і звернутися до Бога – власне це і є молитва. Молитва, яка від початку до кінця являється боротьбою, може бути найкращою молитвою, якщо ми в ній будемо перебувати. Постійно потребуємо нашого навернення до Бога, це означає одночасний відхід від своєї гордині, від власної любові, від свого егоїзму. Це молитва в Духові. Це власне те благання, повязане з внутрішньою боротьбою. Якщо будемо вірні такій молитві, зрозуміємо через якийсь час, що вона нас перемінює. В молитві не йде мова про те, що те або інше виблагати. Добра молитва заключає в собі вислухання, тому що нас змінює, завдяки ній в нас зростає нова людина, наближуємося до Бога. Чи може бути інший, цінніший плід молитви, ніж той, що внас зростає нова людина, що в нас є більше любові, що більше зближаємось до Бога? Така молитва заключає в собі вислухання нашої молитви, дає нам внутрішнє Богатство – тому ми повині перебувати в такій молитві і непоступатись труднощам.
Ми повині збудувати собі Намет Зустрічі, щоденно присвячувати хоча б п’ятнадцять хвилин для молитви. Це не багато, але так важко знайти тих п’ятнадцять хвилин на протязі двадцятичотирьох годин, які має кожна доба, постійно наші справи здаються нам важливіші. Неможемо постійно бути до диспозиції Бога, безінтересовно присвятити Йому хвилини часу, в яких ніби й нічого не робимо, ніби марнуємо час, але це пожертва часу для Бога. Це визнання, що Бог являється для нас цінністю, що варто для Нього присвятити час. Якщо немаємо часу для іншої людини, якщо не можемо знайти хвилини, щоб спокійно порозмовляти, наприклад із своєю дружиною або чоловіком про поважні справи, тому що ми постійно загнані, тому що ця людина для нас не важлива, що по своїй сутті ми її не любимо, що вона не та людина, для якої варто присвятити час, щоб бути до її розпорядження. Само перебування перед Христом, вже є молитвою.
Часто нам здається, що не перебуваємо на молитві, що байдужі як камінь. Не можемо зосередитись. Може тільки боремось із своєю сонливістю і втомою, але ми перебуваємо перед Богом, ми до Його розпорядження, а така молитва нас змінює. Вірність практиці Намету Зустрічі, особистій розмові з Богом, це найкращий, незамінний засіб нашого внутрішнього життя, нашого розвитку нової людини. Тому ми піддаємося дії Святого Духа, дозволяємо, щоб він через нашу волю молився до Отця, щоб ми з кожним разом більше жили і діяли згідно з волею Отця. Ми повині вірити, що Бог у всьому з нами співпрацює, і що все, що нас в нашому житті зустрічає і не погоджується з нашою волею, завжди являється виразом любові Отця, котрий черз усі труднощі може нас привести до того, що найважливіше, до єдності з Ним в любові. Ми повині вміти довіритись Богові не дивлячить на різні труднощі. Ми повині вірити, що Бог переможе, що все йде до того, щоб ми більше зблизились до Бога і з’єдналися з Ним в любові. Святий Дух нас веде до цього і Він це в нас реалізує перед усім через молитву. Через молитву благання і боротьбу. Через молитву, яка є метаноєю, нашим зверненням до Бога, і відверненням від свого я. Через молитву в якій виражається наша любов, і через цю молитву наша любов очищується і вдосконалюється.

о. Франциск Бляхніцкий



Категорія: Молитва,

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.