Прагнення молитви

Автор: Мирон Шкробут від 26-12-2013, 06:23, переглянули: 958

Прагнення молитви
Якщо хочемо жити автентичним духовним життям, то необхідно спершу зауважити і доцінити прагнення повнішої і глибшої молитви.
Воно є даром Ісуса.
Доцінити прагнення молитви – бути запрошеним до інтимної єдності з Богом.
Прагнути молитви – прагнути Бога.
Доцінити прагнення молитви – бути за нього вдячним Богові.
«Він мене ще не забув. Незважаючи на моє загублення, внутрішній непорядок, гріхи й невірність, Він мене запрошує до глибшої єдності».


Вдячність виражається в серйозному ставленні до прагнення молитви.
Якщо ми часто незадоволені своєю молитвою, її плодами, то може тому, що легковажимо наше прагнення молитви, не піклуючись про його розвиток і поглиблення. Прагнення молитви є «зерном», яке може прорости й видати овочі лише на родючій ріллі нашої праці.

Очистити прагнення молитви

Серйозно поставитися до прагнення молитви – це відкрити його зміст. «Що воно в собі містить?», «Звідки воно походить?», «До чого або до кого веде» - це важливі питання, які нам допоможуть очистити нашу молитву з елементів втечі від життя.
Молитва не може бути «альтернативою» участі в житті, повному труднощів, тягарів і викликів. Вона повинна бути глибоко закорінена в реалії життя.
Прагнення молитви дане людині для того, щоб вона могла увійти в глибші стосунки з Богом, щоби змогла в Бозі знайти своє життя: радість і надії, тягарі, обов’язки і хрести.
Багато людей носять у собі глибоке розчарування життям: коханням, батьківством, дружбою, працею, політикою і сучасною цивілізацією. В такій ситуації легко народжуються «духовні прагнення», які є спробою втечі від «твердої» дійсності життя, і мета яких – полегшити біль розчарування. Розчарування життям може стати стимулом для глибшої молитви, але не є її джерелом. З життєвими розчаруваннями повинно йти також прагнення Бога.
Аби розпочати молитовне життя, не обов’язково мати відразу чисту і щиру любов до Бога. До такої любові будемо поступово доростати.
Щоб молитися, вистарчить прагнути Бога «для свого життя»: як «Лікаря» ран, «Провідника» в хаосі, «люблячого Батька», який пробачить нам те, чого самі собі не можемо пробачити, «справедливого Суддю» в наших конфліктах з людьми і світом, «місце втіхи» в наших бідах, «Мудрість», яка відхиляє нам приховану суть речей.
Прагнення молитви, прагнення Бога є глибоким духовним прагненням. Це духовність, в якій присутня «жива» людина з усіма потребами, надіями, проблемами і хрестами.
Якщо Бог дає нам прагнення молитви, то саме для того, щоб ми завдяки Його благодаті виправляли і лікували своє життя, роблячи його більш людським. Бог хоче, щоб наше життя ставало кращим, змістовнішим і щасливішим.

Молитва вимагає часу

Молитві необхідно присвятити відповідний час. Молитовне життя вимагає часу від кожної людини, оскільки Бог діє в часі. Він існує поза часом, але людину вмістив у час.
Увесь час людини охоплений молитвою. «Моліться завжди». Молитва не є тільки сукупністю окремих дій, а тривалим і вірним зв’язком. Молитва – входження у зв’язок.
Молитва вимагає часу, які і любов. Часто подружні пари, сім’ї і дружба розпадаються тому, що бракує часу. Зв’язок розпадається, якщо його не підтримувати спілкуванням і діалогом.
Молитва має свою динаміку. Якщо хочемо, щоб духовне життя розвивалось, то цю динаміку треба відкрити і шанувати. Ввійти в життя молитвою, то стати на шлях. Шлях молитви вимагає систематичності і регулярності.
Немовля не може за один день насититись любов’ю матері на кілька тижнів. Воно потребує щоденної присутності і тепла мами. Людина перед Богом є як немовля коло своєї мами (Пс 131), і потребує Його щоденної присутності і любові.
Як регулярно молитись в нашому забіганому житті? Як «викроїти» час на систематичну молитву серед надмірності праць і обов’язків, які дуже часто нас пригнічують?
«Рішенням буде постійний план молитви, який ти не зміниш без духовного керівника. Молитва повинна стати важливим завданням, яке ти не будеш занедбувати. Всі інші справи в час, усталений для молитви, повинні бути відкладені. Якщо будеш вірний своєму планові молитви, то за деякий час переконаєшся, що не потрібно тримати в голові багато проблем, які і так не можеш відразу розв’язати. Усунувши різноманітні думки, зможеш цей час використати для молитви. Цей час стане часом благодаті» (Г. Ноувен, Щоденник з монастиря трапістів).
Відчуття, що довга, постійна і регулярна молитва є нереальною, є знаком того, що людина далеко відійшла від духовного життя.
Необхідність систематичної молитви добре наголошує слово «вправи», яке часто застосовув св. Ігнатій Лойола. «Під назвою Духовних Вправ маємо на увазі кожен спосіб виконання іспиту совісти, розважання, споглядання, словесної чи мисленної молитви та інших духовних дій, про які піде мова нижче. Оскільки, як гуляння, ходіння та бігання є вправами тілесними, так вправами духовними зветься і будь-який спосіб, за допомогою якого душа готується і налаштовується на те, аби позбутися всіляких невпорядкованих прихильностей, а щойно їх усунуто, шукає та осягає Божу волю стосовно такого устрою нашого життя, який сприяв би спасінню душі» (ДВ 1).
Молитва, як і будь-яка сфера життя, в якій ми хочемо бути компетентними, вимагає постійних вправ.
Спонтанна молитва не може бути альтернативою систематичної, а доповненням. Коли в нас зустрінуться і гармонічно поєднаються ці два види молитви, тоді можемо говорити про повноту молитви.
Багато людей живуть ілюзіями, що духовне життя – це лише спонтанна молитва.

Молитва вимагає боротьби

«Молюся тоді, коли маю бажання», «Навіщо я повинен молитись через силу, всупереч бажанню?». Такі твердження здаються дуже «гуманістичними» і дуже «людськими». Але вони містять пастку. Ось аналогія, яка допоможе зрозуміти цю пастку.
Чи в міжлюдських конфліктах ми можемо сказати те саме: «Навіщо я повинен любити всупереч своїй волі?»; «Чому маю вибачати через силу?» Якщо прагнемо зцілювати і покращували стосунки з людьми, яких любимо, то мусимо долати багато опору «через силу», «всупереч собі». Якщо хочемо поглиблювати зв’язок з Богом, то мусимо молитись «всупереч собі». І хоча така молитва не означає тільки волюнтаристичне зусилля, але вимагає від нас боротьби і жертви.
«Авва, яка чеснота або справа є найважчою з усіх?» - ченці запитали відомого отця пустелі, Агатона. «Думаю, що молитва – найважча справа. Бо завжди, коли людина хоче молитись, диявол намагається їй перешкодити. Будь-яку іншу вправу, якщо будемо витривалі, з часом будемо виконувати легко. В молитві боротьба необхідна до останнього подиху».
Ця відповідь може видаватись дуже песимістичною. Але коли задумаємось над людським життям, то зрозуміємо, що багато важливих справ вимагають боротьби «до останнього подиху». Це саме стосується і людської любові. Вона також вимагає боротьби «до останнього подиху». Подружні трагедії виникають з того, що люди відмовляються від боротьби за любов, відмовляються від діалогу і від самозречення. На запитання, чи боротьба за справжню любов є тільки бідою, може відповісти лише той, хто насправді кохає.
Закохані пари, батьки, які люблять своїх дітей, всі містики знають, що ярмо боротьби за любов солодке, а тягар легкий.
Молитва є вираженням любові, нашої вірності Богові, за неї недостатньо «заплатити» трошки «доброї волі».


Вправи

Вправа 1

Намалюй «життєвий графік часу», присвяченого молитві. На горизонтальній лінії зазнач роки життя, які пам’ятаєш. На вертикальній шкалі зазнач час. Графік може бути неточним, але щирим.
Потім подумай, скільки часу на протязі життя ти присвячував молитві. Чи ти задоволений з цього?
Намалюй такий самий графік, але останніх кількох місяців. Він буде набагато точнішим.
Поміркуй над отриманими результатами. Що ти відчуваєш? Що можеш сказати Богові про свою молитву?

Вправа 2

Наша молитва не може оцінюватись лише часом, відведеним їй. Можемо присвячувати молитві багато часу, але лише з почуття обов’язку, з примусу, без серця. Можна довго стояти перед Божим вівтарем, і вийти невиправданим.
Зроби ще один графік, тепер складніший.
На горизонтальній лінії познач періоди життя: дитинство, юність, молодість… На вертикальній лінії в шкалі від мінус 5 до плюс 5 «силу прагнення молитви». Це може видаватись важким, зроби як вийде. Що хочеш сказати Богові, роздумуючи над цим графіком?

Вправа 3 – підсумок

В якому періоді життя ти молився довше, ревніше, інтенсивніше? Що було найбільшою спонукою до молитви? Що тобі допомагало молитись?
В якому періоді життя ти молився мало, недбало, формально, а може навіть не молився зовсім? Чи розумієш причини занедбання молитви? Що тобі найбільше перешкоджало молитись в цьому періоді? Як тоді виглядало твоє життя?
Які люди найбільше допомагали в розвитку молитви?
За який період життя ти хотів би подякувати Богові? За який хотів би просити прощення?
Що хочеш сказати Богові про свою молитву в минулому і тепер?

джерело: oleh-sj.com



Категорія: Основи християнської психології » Молитва

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.