Християнська психологія » Християнська психологія » Виховання черпає свої сили з сім’ї як домашньої церкви

 

Виховання черпає свої сили з сім’ї як домашньої церкви

Автор: о.Теодор Дутчак від 11-01-2021, 17:37, переглянули: 83

Проблема визначення ролі Церкви в морально-етичному вихованні молоді стала предметом досліджень багатьох відомих педагогів, психологів, священнослужителів як минулих років, так і сьогодення. Однак особливо цінною в цьому аспекті є творча спадщина сятого Папи Івана Павла ІІ, його проповіді, листи та зустрічі з молоддю різних країн світу. Адже Папа був не лише видатною духовною особою, дипломатом, психологом, філософом, істориком, а й справжнім педагогом світу, одним із найбільш харизматичних діячів ХХ століття.

Будучи високоінтелектуальною людиною він розумів, що виховання – унікальний та важливий процес для якого важливе взаємне спілкування людей. Найперше виховання є обдаруванням з боку батьків: разом вони передають зрілу людськість новонародженій дитині, яка обдаровує їх новизною і свіжістю людськості, яку вона принесла з собою у світ. У виховання дітей ми батьків, чоловіка і дружини, розвивається у ми сім’ї, яке прищеплюється до попередніх поколінь і відкрите до поступового розширення.

Батьки – перші й найважливіші виховники свої дітей, і вони також мають найбільшу компетенцію у цій справі: вони виховники тому, що вони – батьки. Якщо правдивим є те, що, даючи життя, батьки поділяють творчу дію Бога, то правдивим також є і те, що виховуючи дітей, вони стають учасниками Його батьківського (і материнського) способу навчання.

Процес виховання приводить до фази самовиховання, яка настає тоді, коли індивід після досягнення певного рівня психофізичної зрілості починає «виховувати сам себе». Важливо тут вказати на релігійне виховання, завдяки якому сім’я зростає як домашня церква. Релігійне виховання і катехизація дітей роблять сім’ю справжнім суб’єктом євангелізації та апостольства у межах Церкви. Мається на увазі про право, яке внутрішньо пов’язане із принципом релігійної свободи. Сім’ї, а особливо батьки свобідні у виборі для своїх дітей особливого виду релігійного і морального виховання, яке відповідає їхнім переконанням. Навіть коли вони довіряють ці обов’язки церковним інституціям чи школам, якими керують духовні особи, то повинні постійно і активно виконувати свою виховну роль.

Отже, можемо підсумувати, що виховання черпає свої сили з сім’ї як домашньої церкви. І найважливіше, що може живити виховання – це любов. У любові весь виховний процес знаходить підтримку і своє остаточне значення зрілого плоду взаємного дару батьків. Виховання повністю входить до цивілізації любові. Воно залежить від цивілізації любові і великою мірою вносить свою частку до її розвитку. Саме тому св. Йоан Павло ІІ відводив значну роль сім’ї, школі та церкві в особистісному утвердженні людини, адже тільки співпраця цих трьох інституцій допоможе досягти мети морального виховання – формування гармонійної, духовної, високоосвіченої особистості.

За св. Йоаном Павлом ІІ, Із листа до сімей, про виховання



Категорія: Християнська психологія, Блог о.Теодора Дутчака

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.