Християнська психологія » Християнські психологи » Блог о.Теодора Дутчака » Синтез Апостольського післясинодального повчання Папи Франциска про любов у сім’ї «Amoris Laetitia» («Радість Любові»).

 

Синтез Апостольського післясинодального повчання Папи Франциска про любов у сім’ї «Amoris Laetitia» («Радість Любові»).

Автор: о.Теодор Дутчак від 19-01-2021, 23:58, переглянули: 86

Вступ

Ще святий Іван Павло ІІ зауважував, що ми з вами живемо в такий історичний момент, коли сім'я стає об'єктом дії численних сил, які намагаються зруйнувати або принаймні спотворити її. Він неодноразово навчав про структуру сім'ї та її завдання (зокрема тут слід згадати такі важливі документи як Апостольське повчання «Familiaris consortio» (1981) та Лист до сімей, виданий з нагоди Року сім'ї (1994)). Можна сказати в цьому дусі і продовжує теперішній папа Франциск. Апостольське післясинодальне повчання «Amoris Laetitia» (Радість Любові) Вселенського Архиєрея підсумовує два Синоди Єпископів про сім’ю, що проходили у Ватикані 2014 та 2015 року. Папа Франциск підписав адгортацію 19 березня 2016 року, а оприлюднили її 8 квітня 2016 року. На 255 сторінках висвітлюється широкий спектр тем, що стосуються родини. Розповідаючи про зміст документу Папа Франциск пише: «Я розпочну вступом, що натхнений Писанням, аби задати вірний тон. Я намагатимусь дослідити нинішнє становище сімей, аби залишатися вкоріненим у реальності. Я продовжуватиму, нагадуючи деякі суттєві аспекти церковного вчення стосовно подружжя та родини; це допоможе створити підґрунтя для двох центральних розділів, присвячених любові. Я висвітлю окремі пасторальні підходи, які допоможуть нам збудувати солідні та плідні сімейні вогнища у згоді з Божим планом; один розділ буде присвячений вихованню дітей. Наприкінці я скерую запрошення до милосердя та пастирського розпізнання тих ситуацій, де Господь вимагає цього від нас; я представлю коротким оглядом родинної духовності» (AL, 6).

Спробуємо більш детальніше розглянути цей важливий документ про сім’ю, де Католицька Церква подає нам пояснення тих проблем, які виникають у сучасному світі, не змінюючи своє вчення. Адгортація поділена на 9 розділів та нараховує 325 параграфів. Документ розпочинається сімома вступними параграфами, які вказують на усвідомлення складності теми й поглиблення, якого вона вимагає. Будемо розглядати коротко кожен розділ документу.

Перший розділ: «У світлі Божого Слова»

Папа розпочинає свої міркування про першу сім’ю – Адама і Єву, паралельно роздумуючи над Псалмом 128 (котрий має місце як в єврейській весільнії літургії, так і в християнській). Вже у першій книзі Святого Письма читаємо: «Так то полишає чоловік свого батька і матір і пристає до своєї жінки і стануть вони одним тілом» (Бут. 2, 24). Ми бачимо чоловіка та жінку і їхню історію кохання. Прослідковується ціла лінія від заснування сім’ї, гріхопадіння і до наслідків, які приніс гріх у життя першої сім’ї.

Цитуючи Євангеліє документ нагадує, що діти - не власність сім'ї, що їм приготований свій власний життєвий шлях. Однак батьки є відповідальними за виховання своїх дітей. Перед кожною родиною як приклад для наслідування стоїть ікона Назаретської сім'ї з її повсякденним життям, працею та різними клопотами. Пресвята родина є зразком для усіх родин та живий приклад правдивого християнського життя.

Другий розділ: «Дійсність та виклики сімей»

Ідеться про нинішній стан сімей та перешкоди, які існують для розвитку сучасної сім’ї. Стрімкий прогрес іде вперед, перед людиною виникає багато проблем, а саме: ідеологія гендеру, вороже ставлення до народжуваності, вплив біотехнологій на сферу продовження людського роду, проблеми, пов’язані з відсутністю житла та праці, наслідки порнографії та злочини проти неповнолітніх, не уважність до людей з особливими потребами, неповага до похилих віком осіб, насилля над жінками тощо. З цими проблемами, які перелічується в документі людина стикається на своєму шляху. І це є викликом для сім’ї, але потрібно не потрапляти в пастку і не розтрачувати себе в самозахисних скаргах, замість того, щоб розвивати в собі місіонерську винахідливість. У кожній потребі «Церква відчуває необхідність вимовити слово істини і надії. [...] та вказати на великі цінності шлюбу та християнської сім'ї.

Третій розділ: «Погляд, звернений на Ісуса: покликання сім’ї»

Третій розділ присвячений деяким суттєвим елементам вчення Церкви про подружжя та сім’ю. Святе Письмо вказує на велику гідність людини, створеної Богом на Його образ. Крім смертного тіла людина має безсмертну душу, нею вона подібна до Бога. Бог сотворив людину як чоловіка і жінку. Тайна подружжя з’єднює чоловіка і жінку в одне тіло, в одне серце. Йдеться про союз між чоловіком і жінкою, які перед Богом обіцяють, що будуть разом переносити добре і зле аж до смерті, цей союз поєднаний з щоденним терпінням і відріканням самого себе. Подружжя, союз чоловіка і жінки, є фундаментом сім'ї. І як колись Христос зустрічав чоловіків і жінок так і тепер Господь супроводжує сьогодні нас, допомагаючи жити за Євангелієм у сім'ях і передавати його.

Четвертий розділ: «Любов у подружжі»

У четвертому розділі йдеться про любов у подружжі, розпочинаючи від «гімну любові» з 13 розділу Послання святого Павла до Коринтян. Можна сказати, що це опис людської любові в абсолютно конкретних термінах. Пережита в сім'ях любов - постійна сила життя Церкви, а Церква є сім'єю сімей та постійно збагачується життям всіх домашніх Церков.
Наголошується на взає’модаруванні подругів один одному. Звісно не легко є у подружжі, однак Святіший Отець рішуче стверджує, що «в самій природі подружньої любові присутня відкритість на остаточне» (123), саме серед цього «поєднання радощів і труднощів, напруження і відпочинку, страждання та визволення, задоволення та пошуків, перешкод і приємностей» (126), яким є подружжя. Подружжя – це таїнство любові чоловіка і жінки. І відколи існує світ, відтоді існує любов, тобто любов між чоловіком і жінкою.

Цей розділ завершується важливою призадумою над «перетворенням любові», тому що тривалість життя призводить до того, що з’являється щось таке, чого не було раніше. Змінюється фізичний аспект, але це не означає, що зменшуються любовне прагнення один одного, воно повинно змінюватися: сексуальні прагнення з часом можуть перемінитися у прагнення близькості та спільності. «Ми не можемо обіцяти один одному мати ті самі почуття протягом всього життя. Але можемо, без сумніву, мати спільний стабільний проект, намагатися любити і жити в єдності, аж доки смерть нас не розлучить, завжди переживаючи інтимність» (163), тобто бути разом до самої смерті пройшовши разом це життя, преображаючись у любові.

П’ятий розділ: «Любов, яка стає плідною»

П’ятий розділ зосереджений на плідності любові та її здатності народжувати. Любов завжди дає життя. Тому подружня любов «не обмежується рамками тільки пари [...]. Подружжя, вірять один одному, народжують нову реальність - дитя, живий образ їхнього кохання, незмінне знамення їх подружньої єдності, живе і невід'ємне свідоцтво їх батьківства і материнства »[176]. Заохочується до прийняття нового життя, до батьківської й материнської любові. Адже життя – це дар від Господа, який отримала людина. Ми живемо лише один раз, до цього життя покликав нас Бог, дав певні завдання, які маємо виконати.

Дуже важливе є будування «культури зустрічі» про життя в родині в ширшому значенні, з присутністю дядьків і тіток, кузенів, свояків, друзів. Для безплідних пар варто пам’ятати, що фізичне безпліддя не означає, що це крах сімейних стосунків! Навіть після кількох невдалих спроб лікування за методами, які сьогодні дозволяє Церква, не треба закриватися на своїй біді. Бажання мати дитину народжується тоді, коли чоловік із жінкою живуть у шлюбі тривалий час і їм замало ділитися любов’ю тільки між собою, вони прагнуть поділитися нею з кимось. Тому сьогодні ті подружні пари, які не можуть мати дітей, мають вийти поза себе і ділитися своєю любов’ю з тими, хто її потребує. Сьогодні є можливе усиновлення, інколи можна допомагати самотнім літнім людям, які також потребують тепла і підтримки.

Шостий розділ: «Деякі душпастирські перспективи»

У шостому розділі Глава Католицької Церкви розглядає душпастирські напрямні, покликані допомогти будувати міцні та плідні сім’ї, відповідно до Божого задуму. В цій частинні Апостольського Повчання Святішого Отця знаходимо чимало посилань на Синодальні Звіти та на повчання Римських Архиєреїв. Говориться про брак відповідної формації священиків для праці із сім’ями, рекомендується покращити психологічно-афективне формування семінаристів та більше залучати сім’ї в процес приготування до служіння (203), з іншого боку зазначається, що «може бути корисним досвід тривалої східної традиції одружених священиків» (202).

Крім того, мова йде про деякі складні ситуації, наприклад проблеми пов’язані із змішаними подружжями чи розлученням, тому завданням душпастирів є зміцнювати любов та допомагати гоїти рани, щоб можна було запобігти поширенню цієї трагедії» (246). Бо «Розлучення – це зло, і дуже тривожним є зростання кількості розлучень», – пише Папа. Згадується про подружні кризи, які не повинні підірвати подружжя. У випадках кризи, варто пам’ятати, що «у кожній кризі приховується добра новина, яку слід зуміти почути, вдосконалюючи слух серця» (232).

Розглянуто також становище проблеми людей з гомосексуальною схильністю, засуджуючи будь-які форми несправедливої дискримінації та агресії щодо них, пам’ятаючи що ці особи теж покликані до чистоти. Розділ завершується також роздумами про втрату найдорожчих осіб та про вдовиний стан.

Сьомий розділ: «Зміцнити виховання дітей»

Мова йде про виховання дітей, де наголошується про відповідальність батьків за розвиток дитини. «Батьки повинні спрямовувати і вчити дітей та підлітків розуміти, як потрібно діяти в можливих ситуаціях, наприклад, при загрозі агресії, насиллі, втягнень у наркологічну залежність» (260). Але це потрібно робити правильно, бо надмірна опіка не принесе користі, а навпаки може спричинити не здоровому розвитку дитини. «…неможливо тримати під контролем усі ситуації, в які може потрапити дитина» (261). Якщо батьки опановані тим, щоб постійно знати, де їхня дитина і контролювати всі її рухи, то цим «не виховуватимуть її, не скріплюватимуть, не приготують її долати виклики» (260).

Також у цьому розділі відведено увагу статевому вихованню, наголошуючи на його важливості та необхідності. Іде ряд мудрих пояснень Папи як правильно подавати інформацію про секс, «не забуваючи про те, що діти і підлітки ще не досягли повної зрілості. Інформацію потрібно подавати належним чином, адаптуючи її до етапу розвитку слухачів» (281). Важливо пам’ятати, що «сексуальне виховання має включати в себе повагу і увагу до відмінностей інших людей як до можливості допомогти молоді подолати закритість в собі і відкритися до прийняття інших» (285). Також дуже важливо пам’ятати, що дітей виховувати потрібно у вірі, передавати цю їм цю віру, адже «намагання передати дітям віру, в сенсі полегшення її вираження і її зростання, допомагає всій родині виконувати місію євангелізації» (289).

Восьмий розділ: «Супроводжувати, розпізнавати й інтегрувати слабкість»

У восьмому розділі знаходимо запрошення до милосердя та душпастирського розпізнавання в ситуацях, які повністю не відповідають тому, що пропонує Господь. Папа наголошує на тому, чим є християнське подружжя і яке є навчання Церкви стосовно подружжя, згадуючи про неврегульовані ситуації. Закликаючи до уважності «необхідно бути уважним до способу, яким люди живуть і страждають з причини свого стану» (296).

Потрібно працювати, бо «сьогодні важливішими від душпастирства поразок є пасторальні зусилля, спрямовані на зміцнення подруж та запобігання їхньому розбиттю» (307). Вірним, які мають ті чи інші проблеми Папа рекомендує з довір’ям приступати до розмови зі своїми пастирями чи мирянами, які живуть у відданості Господеві. «Важливо розуміти, що тебе слухають, можливо не завжди будемо чути, те що хочемо, але однак це вже проллє якесь світло на наші сумніви і на наші проблеми» (312).

Дев’ятий розділ: «Подружня і родинна духовність»

Заключний розділ документу присвячений подружній та родинній духовності. Важливо усвідомлювати, що «Господь присутній в реальній і конкретні сім'ї, з усіма її стражданнями, боротьбою, радощами і щоденними планами. Живучи в родині, важко брехати і прикидатися, не можна сховатися за маскою. І якщо любов одухотворює таку щирість, то Господь присутній в сім'ї Своєю радістю і миром» (315). Жодна родина не є досконалою, але «якщо родині вдається сконцентруватися на Христі, то Він об'єднує і просвічує все сімейне життя» (317). Це можна робити через віру та молитву, «можна кожен день знайти кілька хвилин, щоб разом стати перед живим Господом, поділитися з Ним своїми турботами, помолитися за потреби сім'ї, за кожного, хто переживає важкий період, попросити Його допомогти любити, подякувати Йому за життя і за все добре, попросити Пресвяту Діву захистити нас Своїм материнським покровом» (318). На закінчення Папа закликає до пошуків повноти любові та сопричастя, бо «нам обіцяно набагато більше» (325).


Висновок

У післясинодальному Апостольському повчанні «Amoris laetitia» (Радість любові) бачимо багато питань, які заторкує Святіший Отець, які турбують чоловіків та жінок нашого часу. Логічною ниткою прослідковується питання сім’ї починаючи від Адама і Єви та до сьогодення. Церква намагається дати відповідь згідно вчення Христа, не видумуючи щось своє нове, а сумлінно дотримується Євангелії. Тому душпастирі повинні виходити на зустріч людині, вникати в ті чи інші проблеми, але не перекручувати вчення Церкви, а намагатись дати сучасній людині духовну поживу та підтримку через душпастирство терпеливості й милосердя, беручи за приклад самого Христа.

о. Теодор Дутчак



Категорія: Християнські психологи » Блог о.Теодора Дутчака

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.