Против ночі Маковія...

Автор: Петро Гусак від 2-09-2020, 14:47, переглянули: 1055

Против ночі Маковія,
Як ножі святили

(Тарас Шевченко)

Історія взаємин єврейського і українського (а в ширшому засягу — єврейського і всіх інших) народів є непростою. Зазвичай у тій “непростоті” звинувачують християн: адже це християни стверджували, що євреї розіп’яли Ісуса Христа, й оскільки влада й культура в європейських країнах була християнською, а християнські віровизнання (в тих чи інших модифікаціях) — офіційними, то, відповідно (так кажуть), християни обмежували євреїв у правах, гнобили і врешті створювали таку атмосферу нетерпимості до них, що вона оберталася грабунками, фізичним насиллям і врешті — ґеноцидом супроти євреїв, відомим під узагальненою російською назвою “погром(ы)”. Про економічно міцне й багате становище єврейських купців і фабрикантів в християнських країнах воліють не говорити. (Християн звинувачують також у тому, що це вони заклали світоглядну основу для голокосту (“шоа”), хоча Гітлер і нацисти керувалися при тому зовсім не християнськими ідеологічними постулатами, а рятували євреїв від смерті власне християни. Супутнє питання про те, звідки в Гітлера були гроші на розкрутку диванної НСДАП до рівня “керівної і спрямовуючої сили німецького суспільства”, та хто надав тій партії політичне сприяння у приході до влади, — це інша тема, яка потребує окремого дослідження).
В історії, однак, такого не буває, що винуватою є тільки одна сторона, а друга не дала їй жодного приводу для агресії й вела себе смиренно, як офірне ягня. (Тим історія відрізняється від тенденційних історіографій, що прагне дивитися на речі неупереджено й об’єктивно, — sine ira et studio). Свого часу Мирослав Маринович в одній із телепередач, присвячених українсько-єврейським відносинам, сказав, що логіка виживання єврейського народу була інакшою, ніж українського, а саме, що євреї завжди намагалися бути з тими, хто сильніший. В реаліях української історії — після неодноразових втрат державності — це означало, що євреї в цілях власного виживання (чи тільки?) опинялися по стороні гнобителів українського народу — поляків, австрійців, росіян (виняток становлять єврейські курені УПА), і відповідно, у випадках бунтів і повстань спрямовували на себе удар повсталих: орендарі, управителі панських маєтків і як такі — держателі ґуралень, котрі разом з панами споювали українців, лихварі, торгівці (хоча велика частина євреїв були просто ремісниками й заробляли собі на життя працею рук). Ну а більшовизм і більшовицька революція — це взагалі продукт єврейських мізків і дій (щоправда, з подальшим відхиленням в бік імперсько-російського варіанту в часи сталінізму, а потім — брежнєвізму), з усіма їх “великими діяннями” типу Голодоморів (рекомендую поцікавитися іменами авторів і виконавців Голодоморів) і ГУЛАГу (автором ідеї і першим очільником ГУЛАГу став одеський контрабандист і нальотчик Нафталі Ааронович Френкель). Таким чином, боротьба українців проти гнобителів часто набирала антиєврейського характеру, щоправда, стихійного, деколи неспівмірного, і без належної теоретичної основи для цивілізованого спротиву, яка би в подальшому також допомогла побудувати справедливі міжетнічні відносини.
У цих непростих взаєминах є ще один аспект — світоглядно-релігійний: В основі життя і дій єврейського народу (навіть в осіб, формально невіруючих і нерелігійних) лежить його історія, викладена в Танаку — Священному Писанні євреїв, котре водночас під назвою “Святе Письмо Старого Завіту” є і Священним Писанням для християн (питання зарахування чи незарахування до нього Второканонічних Книг є зараз несуттєвим). І якщо для християн ця частина Священного Писання є хоч і “Історією Спасіння”, то все ж — ІСТОРІЄЮ, яка знаходить своє остаточне сповнення в Новому Завіті, — подіями і приписами (окрім Декалогу), котрі сталися, мали своє значення тоді, а тепер втратили свою актуальну чинність і відійшли в минуле: зараз чинними є Особа, слова і діла Ісуса Христа в Новому Завіті, передовсім — Його Смерть і Воскресіння, то для євреїв Танак має понадчасове значення і є сукупністю актуальних приписів та зразків для дій на всі часи. Це означає, що починаючи від дій Йосифа по відношенню до корінних єгиптян (Бут 41 — 47), через завоювання Ханаану і винищення (“херем”, “присвята мечу”) та обернення в рабство його народів (Книги Чисел, Второзаконня, Ісуса Навина, Суддів), дії Давида по відношеню до амоніїв і моавитян (2 Самуїла, 1 Хронік), використання прозелітів у каменоломнях для будівництва Храму (2 Хронік), і до “радості Пуриму” (тобто, винищення народу Амана — Книга Естер), а особливо — лихва по відношенню до не-євреїв (Втор 23, 19-20: на тій нормі побудована вся сучасна банківська система), — це зразки і керівництва до дій, які транспонуються з тогочасної геокультурної ситуації на всі інші часи, території і народи, в тому числі — на християнські (така транспозиція вже є в самому Танаку, зокрема, в Ісайї (див. наприклад: Іс 49, 23; Іс 60)), і, відповідно, викликають реакцію інших народів, християнських теж, — зовсім не сприятливу для самих євреїв. Який же може бути вихід з того протистояння й періодичної ескалації взаємного насильства? Людськими мірками беручи, просвітку не видно — аж до кінця світу. Однак, є Той, хто спроможен цю ескалацію зупинити та примирити євреїв і не-євреїв: ІСУС ХРИСТОС. Тому християни (Церква як “Новий Ізраїль”), пам’ятаючи, що хоча “Бог не відкинув свого народу” (Рим 11, 2), то все ж “мета закону — Христос” (Рим 10, 4), повинні цього Христа євреям ПРОПОВІДУВАТИ — словом і прикладом власного життя — так, щоби євреї, дивлячись на християн, ЗАХОТІЛИ цього Христа прийняти. Бо “увесь Ізраїль спасеться” НЕ ІНАКШЕ, як ТІЛЬКИ ТАК: «Прийде з Сіону Визволитель, відверне від Якова безбожність. Такий буде завіт мій з ними, як відпущу гріхи їхні» (Рим 11, 26-27), і цим Визволителем є ТІЛЬКИ І ЄДИНО ІСУС ХРИСТОС.
Зі свого боку, євреї можуть захотіти полишити історію історії та відмовитися від згаданої транспозиції зразків і керівництв до дій з тогочасної геокультурної ситуації на всі інші часи, території і народи тільки тоді, коли вони приймуть Ісуса Христа як свого Спасителя. (А ще — повірять в існування нематеріальної душі та санкції для неї після смерті). І тільки тоді станеться, що “Він — наш мир, Він, що зробив із двох одне [тобто, з євреїв і не-євреїв], зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, — своїм тілом ..., щоб примирити їх обох [тобто, євреїв і не-євреїв] в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу на ньому” (Еф 2, 14-16). І тільки так може бути можливим рівноправне й справедливе співтовариство і співжиття єврейського та не-єврейських народів.
Ті ж євреї, котрі не захочуть відмовитися від хибного розуміння вибраності як “етнічної вищості” (вибраності, котра насправді була їм дана для того, щоби в їхньому середовищі міг народитися й здійснити Діло Відкуплення світу Ісус Христос) та від згаданої транспозиції, будуть змушені рахуватися з невблаганним законом “дія-протидія”, як це вже нераз бувало в історії. І якщо християни, пам’ятаючи про вищенаведену богословську аргументацію, намагатимуться чинити спротив культурно та цивілізовано, то не-християни (а таких по факту завжди є більшість у світі) реагуватимуть жорсткіше й жорстокіше. І як зазвичай буває, від такої реакції страждають ті, хто найменше завинив, — прості люди, котрим нікуди тікати: бо ж ідеологи (думають, що) завжди схороняться десь за океаном... Дай Боже, щоб на цей раз історія таки була вчителькою життя!

Петро Гусак



Категорія: Блоги » Блог Петра Гусака

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.