Християнська психологія » Блоги » Блог Петра Гусака » Про межі етики та естетики

 

Про межі етики та естетики

Автор: Петро Гусак від 4-07-2020, 22:55, переглянули: 705

Про межі етики та естетики


Це було ще наприкінці 1990-х. Вже тоді просували дитячу порнографію, а отже — і педофілію. В ті роки журнал “ПіК” з номера в номер пропагував дві речі — порнографію і масонство. Можна порівняти тодішіні й теперішні тенденції.

Петро Гусак

У номерах 20 та 21 від 10-16 та 17-23 вересня 1999 року журнал “ПіК” (Політика і Культура) у рубриці “Етика і естетика” опублікував статтю Андрія Тараненка під назвою: “Дитячий світ заборонених бажань. Образ неповнолітніх в еротичних творах мистецтва та житті”. Автор відстоює думку, що зображування сексуальності дітей треба “оцінювати без Карного Кодексу”, а також стверджує, що діти мають право “на еротичні почуття та реалізацію своїх сексуальних бажань”, та що “сексуальний потяг до дітей притаманний будь-якій дорослій людині”. Можна навести подібний ряд думок та висловів автора, які виражають згадану позицію та потребують належної оцінки. Однак для того, щоби їх оцінити належно, слід почати “спочатку” – з засад, на які спиратиметься моя оцінка. Ці засади не є вигадані державою, не є продуктом суспільних відносин чи соціального розвитку, не є нав’язаними якоюсь релігією та не являють собою витвір певної культури. Вони випливають зі самої природи людини та її духовної сфери, зокрема такого її прояву, як любов.
Оскільки людина не є лише одним із видів тварин, а істотою, наділеною розумом, свідомістю, почуттями та свобідною волею, тобто істотою духовною [1] – особою, оскільки її життя не визначається самою лише біологічною природою, то і людська сексуальність не є лише, як в тварин, суто біологічною функцією, а має духовний, особовий вимір. А саме – вона по своїй суті є найвищим виразом міжособової любові. Тої любові, яка, хоч і неможлива без статевого інстинкту, зовсім не є тотожною з ним, а являє собою феномен духовного порядку – афективну (тобто, почуттєву) та вольову відповідь на цінність іншої особи, поєднану з бажанням тривалої єдності з цією особою та бажанням добра їй. Ту любов, яка є по суті повним – душевним і тілесним – самовідданням іншій особі, звуть ще інтимною, тобто (з латинської) – “найглибшою”, “найвнутрішнішою”, найближчою – можливою лише для двох. (Тому і частини тіла, які відіграють основну роль у такому самовідданні, звуть інтимними.) Таке самовіддання завжди прагне бути повним і тому вимагає чистоти, того, що наші предки звали “ціломудріє” – єдності людини в її духовному і тілесному вимірах, через що людська сексуальність стає справді “людською”.
Через те всяке зображення інтимних частин тіла чи самих статевих актів (це залежить від “твердості” даного виду порнографії) з метою показу їх іншим особам, руйнує цей інтим, руйнує цю в найвищій мірі особову любов і принижує гідність зображуваних осіб, перетворюючи їх у засіб для задоволення чиєїсь похітливості, статевого пожадання, а часто – і в засіб для фінансової наживи.[2]
Це стосується всяких зображень такого типу, незалежно, чи дорослих, чи – дітей. Однак зображення останніх, а тим паче – реалізація дорослими “статевого потягу до дітей” є незрівнянно аморальнішим, бо тут дорослі, замість відчувати до дітей якісь батьківські почуття, турботу, обов’язок захисту (навіть якщо це і не їх рідні діти), використовують їх, фізично та психічно несформованих, для свого статевого задоволення – “вуаєристичного” чи фізичного. Адже статевість не є лише якимось “зовнішнім” фізичним актом, як, скажімо, колупання в носі чи сечовиділення. Вона заторкає цілу особу, її духовну, афективну та емоційну сфери. Тому статева любов по своїй суті вимагає всесторонньої зрілості особи, якої вона стосується. Яким же цинічним і жорстоким є використання таких незрілих, несформованих дітей для задоволення чийогось пожадання.
Якщо автор стверджує, що сучасне суспільство плутає сексуальний потяг до дітей, притаманний будь-якій дорослій людині, і “педофілію” то сам він допускається плутанини в понятті “сексуальний потяг”, змішуючи такі різні поняття як статевий інстинкт, який дійсно не залежить від віку, та свідоме і санкціоноване свобідною волею сексуальне пожадання до дітей, яке з вищеназваних причин є аморальним. Таким чином, засудження дитячої порнографії як аморальності зовсім не є “моральною істерією” (як, до речі, і у випадку з наркотиками), а вироком, що випливає із самої природи людини та її сексуальності.
І якщо автор стверджує, що діти мають право на інформацію такого типу, яке дорослі ігнорують (що, до речі, не є правдою, бо в наш час діти мають цієї інформації більш ніж достатньо – і в школі, і поза нею), діти дійсно повинні отримувати інформацію стосовно статевості, але вона повинна подаватися в контексті виховання, яке повинно мати на меті інтеграцію статевості у цілість особового життя, що передбачає належне визнання статевих сил як особливої цінності, їх формування та оберігання від надужиттів. Саме крізь таку призму слід розглядати “право дітей” на еротичні почуття та реалізацію своїх сексуальних бажань”. Я погоджуюсь з автором, що не можна табуювати чи переслідувати будь-які прояви дитячого лібідо, тому що це приведе до протилежних наслідків. Однак кожен виховник, якщо він має на меті виховати не лише “сексуальне тіло” для майбутніх утіх чи раба похотей, а справді свобідну, пануючу над собою та всесторонньо розвинуту особу, не повинен дозволяти на будь-яку “реалізацію сексуальних бажань”, а формувати і спрямовувати ці сили у відповідне русло – перш за все через роз’яснення дітям усієї величі людської сексуальності та її ролі у взаємній та самовідданій любові. Саме таке виховання представить дітям правду про людську особу, її властивості та моральну і духовну гідність.
Що стосується таких висловів автора, як: “оголення та сексуальне стимулювання дитини (наприклад, гра з геніталіями хлопчика), у минулому сторіччі не бралися навіть до уваги, і батьки або вихователі їх широко практикували”, то потрібно подавати джерела, звідки автор це взяв, інакше це буде безпідставним твердженням. Наскільки мені відомо, у минулому столітті лікарі та моралісти так суворо засуджували мастурбацію, що про якесь “широке практикування” мова не йшла, радше про окремі винятки, які не можна узагальнювати. Взагалі автор тяжіє до безпідставних узагальнень, таких як “Кожна дитина, яка проявляє сексуальний потяг, підлягає жорстокому насиллю дорослих”, чи: “А в Елладі або Давньому Римі кохання між хлопчиком та чоловіком вважали буденним”. Що стосується останнього вислову, то по-перше, слід подавати джерела, звідки таке переконання взяте. По-друге, таке кохання слід назвати його власним іменем – (“з Еллади”) – педерастія. По-третє – не було воно “буденним”, а більше чи менше підлягало моральному осудові залежно від періодів морального розквіту чи занепаду. Наприклад, у Платоновому діалозі “Горгій” читаємо: Сократ: ”…а життя кінедів [3], чи воно не ганебне, не жахливе, не нікчемне? Чи ти наважишся назвати їх щасливими, якщо вони мають вдосталь того, чого бажають?” (“Горгій” 494 Е).[4]
Гай Светоній Транквілл у “Життєписі 12-ти цезарів” пише, що розпусність Нерона дійшла до тої межі, що він не тільки жив з хлопчиком Пором, як з жінкою і всюди його з собою возив, але й узаконив шлюб із ним ( гляди: C. Svetonius Tranquillus, Vitae duodeсim Caesarorum, книги 28-29). Ціцерон висміював Юлія Цезаря за його гомосексуальні пригоди з царем Віфінії Нікомедом та називав його “королевою Віфінії” (regina Bithyniae). Цезаря висміювали за це навіть його власні солдати.[5] Гомосексуалізм засуджувався також у Римському праві: Lex Julia de adulteris виразно засуджує гомосексуалізм. ( “Kirche und Homosexualitaet, Christiana Verlag, Stein am Rhein 1996).
І якщо Леонардо да Вінчі “любив” хлопчиків саме у такий спосіб ( знову ж таки – звідки автор це знає?) то не зважаючи на те, що він був великим митцем і інженером, він був аморальним збоченцем.
Те, що діти часто вважають інцест (з батьками або зі старшими братами-сестрами) нормальною ігровою активністю, є надзвичайно рідкими випадками, бо переважно діти мають дуже виразне вроджене почуття встиду. (гляди: Max Scheler, “Ueber die Scham und Schamgefuehl”). Хай автор поцікавиться публікаціями українських газет, де розповідається про зґвалтування батьками власних дітей, – які моральні травми переживають діти при цьому! Але навіть якщо діти через незнання і неусвідомлення вважають це ігровою активністю, то так не сміють вважати старші, з якими діти так “бавляться”.
Що стосується розповіді автора про Оле-Лукойє, то по-перше, звідки автор знає про його “третю парасольку” якщо про це мовчить казкар Андерсен? По-друге, моральні норми ніколи не були забобонами, а випливають з природи людини та її гідності (як вже було зазначено вище). По-третє, той, кому "додає задоволення" еякуляція в дитячі очі, чи навіть спостереження за таким дійством, є збоченцем, моральним виродком, який нічогісінько не знає (мабуть, і не хоче знати) про гідність дитини та про зміст сексуальності.
Тепер відносно “мистецтва”. Схоже, авторові до вподоби “апологія” зображення не тільки сексуальності дітей, але й “сексуальності насилля над ними, яке інколи призводить до смерті дитини”. А як іще інакше розуміти перелік творів Маркіза де Сада “Кошмари на вулиці в’язів” і тому подібного з кінцевим твердженням, що ці явища “треба оцінювати без Карного Кодексу”? Подекуди автор допускається безсоромної підміни понять, зараховуючи до “сексуального насильства” біблійний сюжет “Побиття немовлят”, “Киргизьких хлопчиків” чи вбивство дітей (Гонти!) у “Гайдамаках” Шевченка, а також кадри з фільмів “Броненосец Потемкин” та “Александр Невский”. Насправді “Киргизькі хлопчики” Шевченка не мають взагалі нічого спільного ані з насильством у жодному значенні цього слова, ані з сексуальністю, а всі решту наведені приклади – нічого спільного з сексуальністю. Стосовно інцесту доньок Лота: не слід виривати цей епізод з контексту, позбавляючи його таким чином властивого змісту . Контекст є такий: “Тоді старша до меншої каже: “Батько наш старий, та нема в краю нікого, щоб увійшов до нас, як то звичайно всі на світі роблять. Ходім но, упиймо нашого батька вином та віддаймося йому, щоб зберегти рід батьковий” (Бут 19, 31-32). Мотивом дочок Лота не є пошук сексуальних втіх, а збереження батькового роду. У семітських народів бездітність вважалася ганьбою та прокляттям, а діти – Божим благословенням.
Що ж стосується мистецьких творів, у яких зображено, за виразом автора, “дитячу сексуальність” і взагалі – оголені тіла, то тут знову ж таки потрібне розрізнення. Античні скульптури та полотна великих митців Ренесансу, наприклад Рубенса, підкреслюють перш за все не сексуальність, а красу тіла, його пропорції, гармонію та будову. Власне сексуальні якості залишаються прикритими “каноном зображення”, відсунутими “на другий план”. Французькі імпресіоністи (Е.Мане) зображали вже оголене тіло з метою викликати у глядача “сексуальні враження”. Мистецтво ж маркіза де Байроса та сучасних “митців”, таких, які наведені у статті: Балтус та Ерік Фішль, український Олександр Гнилицький (nomen est omen?) Василь Цаголов, Володимир Кожухар, а також наведені фільми (“Загибель богів”, “Інцест”, “Дітлахи”, “Сара” та інші) включно з театральними постановками (“Лоліта” Віктюка), фотороботами Майкла Келлі, діснеївськими мультиками та японськими коміксами – є ознакою морального занепаду нашої цивілізації. Яскравим прикладом такого занепаду є події 1996 року в Бельгії, де викрали двох дворічних дівчаток, ґвалтували їх скільки забажалося, а потім замкнули у якомусь приміщенні, де вони померли з голоду. Їх похорон вилився у всенародну демонстрацію, яку транслювали також і телекомпанії, які самі перед тим трансляцією педофільних сюжетів вносили свій внесок у розпалювання такого типу пристрастей. “Сльози” телекомпаній виявилися “крокодилячими”. Чи назве автор і ці події “яскравими культурними явищами”, а тих, хто обурювався з приводу ґвалтування та смерті дітей, – “лицемірами-моралістами”?
На цьому можна було б обмежитися і констатувати, що автор приймає сучасний ненормальний стан європейської цивілізації за норму, допускається хибного висновку “from “is” to “ought””, тобто ”як є , так і повинно бути”. Однак тут є ще один момент, над яким варто задуматися.
Справа в тому, що статева стриманість та доброчесність є ознакою народів, що прямують до розквіту, цивілізацій, що знаходяться “на підйомі”. Статева ж розбещеність натомість є ознакою загнивання і розкладу цивілізацій, їх близького кінця. Так було з шумерами і ассірійцями, халдеями і єгиптянами, греками і римлянами.
Фернандо Кортесу знадобилося всього п’ятсот вояків, щоби завоювати могутню імперію ацтеків, яка хоч сама придушила залізною рукою навколишні племена, розклалася зсередини. І причиною її розкладу була, крім людських жертвоприношень, статева розбещеність. Прямі нащадки ацтеків – лакондони – вважаються одним з найвідсталіших племен світу і продовжують деградувати.
Historia magistra vitae, sed semper caret discipulis.[6]
Така доля може чекати Європу та Америку, якщо не повернуться до об’єктивних моральних норм.
Така ж доля може чекати і українців, коли вони притримуватимуться позиції Андрія Тараненка.

Петро Гусак
Інститут родини та подружнього життя
Львівської Богословської Академії



ПРИМІТКИ


[1] Об’єм і ціль даної статті не дозволяють на детальну критику матеріалістичних поглядів на свідомість та інші особові характеристики/

[2] Статеве пожадання є прямо протилежним до любові. Будучи, на відміну від інстинкту, свідомим і наміреним, пожадання ставить в центр власне задоволення і трактує іншу особу як засіб для цього. Воно є рухом “до себе”, в той час як любов є самовідданням, жестом дару себе іншій особі, бо вона “цього варта”.

[3] Кінед (гр.) – той, хто займається протиприродними статевими зносинами, педераст, гомосексуаліст, проституючий мужчина. (гляди: Lutz Mackensen, Deutsches W?rterbuch in 3 B?ndern, Band II, Rowohlt Taschenbuch Verlag GmbH, Reinbeck bei Hamburg, 1979).

[4] Гляди: Platonis Dialogi, In aedibus B.G. Teubneri, Leipzig (Lipsiae), 1907 (переклад мій – П.Г.)

[5] Гляди: Waldtraut Lewin “Gaius Julius Caesar, Aufstieg und Fall eines r?mischen Politikers” Verlag Neues Leben, Berlin 1980. – C. 38-40.)

[6] (лат.) – “історія вчителька життя, однак їй завжди бракує учнів”.



Категорія: Блоги » Блог Петра Гусака

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.