Українська асоціація християнської психології

Блаженна Сестра Марцеліна Даровська з родини Котовичів – засновниця Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, яка залишила після себе велику педагогічну спадщину. Заснувавши християнську школу-інтернат для дівчаток зі шляхетних католицьких родин Марцеліна розробила оригінальну методику виховання і навчання, яка давала добрі результати. Вона писала, що ніщо на землі не викликало в її серці такого зворушення, стільки почуттів, стільки думок і бажань, як діти. ЇЇ практичні виховні поради можна знайти в книзі Сестри Гражини від Всезаступництва Пресвятої Діви Марії – “Виховання любов’ю”. Ці поради будть корисні для педагогів та вихователів не тільки католицьких шкіл, а й для тих, хто скориставшись цими настановами, почуватиметься впевненішим, умотивовуватиме себе на ефективну та захопливу працю з дітьми.

Ось декілька з них:

Апостольське післясинодальне повчання «Amoris Laetitia» (Радість Любові) Вселенського Архиєрея підсумовує два Синоди Єпископів про сім’ю, що проходили у Ватикані 2014 та 2015 року. Папа Франциск підписав адгортацію 19 березня 2016 року, а оприлюднили її 8 квітня 2016 року. На 255 сторінках висвітлюється широкий спектр тем, що стосуються родини. Розповідаючи про зміст документу Папа Франциск пише: «Я розпочну вступом, що натхнений Писанням, аби задати вірний тон. Я намагатимусь дослідити нинішнє становище сімей, аби залишатися вкоріненим у реальності. Я продовжуватиму, нагадуючи деякі суттєві аспекти церковного вчення стосовно подружжя та родини; це допоможе створити підґрунтя для двох центральних розділів, присвячених любові. Я висвітлю окремі пасторальні підходи, які допоможуть нам збудувати солідні та плідні сімейні вогнища у згоді з Божим планом; один розділ буде присвячений вихованню дітей. Наприкінці я скерую запрошення до милосердя та пастирського розпізнання тих ситуацій, де Господь вимагає цього від нас; я представлю коротким оглядом родинної духовності» (AL, 6).

Спробуємо більш детальніше розглянути цей важливий документ про сім’ю, де Католицька Церква подає нам пояснення тих проблем, які виникають у сучасному світі, не змінюючи своє вчення. Адгортація поділена на 9 розділів та нараховує 325 параграфів. Документ розпочинається сімома вступними параграфами, які вказують на усвідомлення складності теми й поглиблення, якого вона вимагає. Будемо розглядати коротко кожен розділ документу.

Актуальність дослідження. Соціальна адаптація особистості завжди була предметом особливої уваги з боку суспільства. Водночас те, що український соціум переживає перехідний період свого розвитку, зумовлює виникнення ряду негативних явищ, які ускладнюють процес соціальної адаптації особистості і викликають його порушення – соціальну дезадаптацію. Особистість перехідного періоду – це індивід, який значною мірою втратив орієнтири у принципах побудови своїх взаємовідносин з іншими людьми, групою, суспільством. Зазначені негативні тенденції яскраво проявляються у підлітковому віці, який є сам по собі критичним з погляду онтогенетичних психофізіологічних змін. Тому однією із нагальних проблем як самого індивіда, так і соціуму є пошук ефективних шляхів подолання соціальної дезадаптації в цілому і дезадаптивної самоорганізації підлітків зокрема, а відтак і тих чинників, котрі детермінують виникнення цього феномену.

До психологічних чинників, які впливають на дезадаптацію, належать: особливості уваги, пам’яті, інтелекту підлітків, деформація мотиваційної сфери, акцентуації характеру, несформованість способів соціально прийнятної поведінки, педагогічна запущеність. Поділяємо думку Н. Максимової про те, що незадоволення базових потреб дітей є основою дезадаптації.

Все зазначене вище і зумовило мету статті, а саме – обґрунтувати соціально-психологічні чинники дезадаптації у старшому підлітковому віці.

Проблема визначення ролі Церкви в морально-етичному вихованні молоді стала предметом досліджень багатьох відомих педагогів, психологів, священнослужителів як минулих років, так і сьогодення. Однак особливо цінною в цьому аспекті є творча спадщина сятого Папи Івана Павла ІІ, його проповіді, листи та зустрічі з молоддю різних країн світу. Адже Папа був не лише видатною духовною особою, дипломатом, психологом, філософом, істориком, а й справжнім педагогом світу, одним із найбільш харизматичних діячів ХХ століття.

Досить відомий автор Яцек Пулковський має ряд цікавих книг, які є ніби порадником для подружніх пар. Він батько трьох дітей, викладач, письменник. Активно співпрацює з Душпастирством Родин та Товариством Католицьких Родин у Польщі. Своїм знанням та досвідом допомагає молоді, вчителям, священикам, батькам та подружжя, які переживають кризу. Віддавна допомагає молодим парам підготуватися до прийняття свого подружнього та батьківського покликання. Яцек Пуліковський – автор популярних книжок на родинну тематику, досвідчений консультант родинної порадні. Він пропонує мудрі та доступні усім рецепти оздоровлення подружжя.

Спробуємо більш детально подивитися на поради Яцека Пуліковського, щоб дійсно розуміти його слова: «Незважаючи на те, до чого докотилося твоє подружжя, ти можеш почати його оздоровлювати. Треба почати змінювати себе, а це завжди можливо»...

Кожна сім’я стикається з проблемами сімейного життя. Часто молоді подружжя ставлять питання як навчитись любити і бути коханим, як подивитися на себе очима своїх дітей, як зробити взаємини в родині гуманними тощо. Саме відповді на ці питання пропонує нам американский прогресивний психолог і психотерапевт Вірджинія Сатір. Вона пише із свого власного досвіду, бо виросла у проблематичній сім’ї. Батько відчував себе не коханим дружиною, мати, в свою чергу, звинувачувала його в безвідповідальності. Але немає безвихідних ситуацій, тому вона твердить, що кожна проблемна сім’я може стати зрілою, але головне захотіти.

Егоїзм – це щось таке, що робить людину неспроможною любити. Він ставить бар’єр у стосунках з іншими. Слово «егоїзм» походить від латинського слова «его», що означає «я». Найчастіше це поняття інтерпретується як поведінка, яке визначається тільки думкою про власну вигоду і бажанням використовувати оточуючих незалежно від їх переваг, інтересів чи бажань. Коли ми говоримо про подружжя, то саме егоїзм можна сказати є найбільшою причиною подружніх криз.

Коли ми говоримо про готовність особи до подружнього життя, то маємо на увазі подружню зрілість. Подружня зрілість – це здатність виконувати певним чином окреслені завдання та вимоги, які з’являється в конкретному віковому періоді чи на визначеному етапі життя. (М. Рис) Подружжя вимагає зрілості, бо численні подружжя розпадаються через незрілість. Хоч існують випадки, коли незрілі люди укладають подружжя і тоді намагаються ставати зрілими, найкращий час для розвитку особистої зрілості – це час до шлюбу, а не після шлюбу. Тому як говорить Блаженніший Святослав Шевчук, Отець і Глава УГКЦ: «Час підготовки до шлюбу – час глибокого пізнання тої людини, з якою хочеш провести своє життя і якій прагнеш себе подарувати, вкладаючи свою долю в її руки. Що краще наречені підготовані до шлюбу, то краще буде їм закласти фундамент для подружжя».