Християнська психологія » Бібліотека » Наукові статті » Конгрегація доктрини віри. МІРКУВАННЯ ЩОДО ПРОПОЗИЦІЙ ЮРИДИЧНОГО ВИЗНАННЯ СОЮЗІВ МІЖ ГОМОСЕКСУАЛЬНИМИ ОСОБАМИ

 

Конгрегація доктрини віри. МІРКУВАННЯ ЩОДО ПРОПОЗИЦІЙ ЮРИДИЧНОГО ВИЗНАННЯ СОЮЗІВ МІЖ ГОМОСЕКСУАЛЬНИМИ ОСОБАМИ

Автор: Петро Гусак від 21-03-2023, 14:59, переглянули: 1047

КОНГРЕГАЦІЯ ДОКТРИНИ ВІРИ

МІРКУВАННЯ ЩОДО ПРОПОЗИЦІЙ
ЮРИДИЧНОГО ВИЗНАННЯ
СОЮЗІВ МІЖ ГОМОСЕКСУАЛЬНИМИ ОСОБАМИ



ВСТУП

1. В останні роки Папа Іван Павло ІІ та відповідні Дикастерії Святого Престолу досить часто розглядали різні питання, пов’язані з гомосексуалізмом. [1] Гомосексуалізм – це тривожне моральне і соціальне явище, навіть у тих країнах, де він не стикається зі серйозними правовими проблемами. Це викликає більше занепокоєння в тих країнах, які надали або мають намір надати юридичне визнання гомосексуальних союзів, що може включати можливість усиновлення дітей. Ці міркування не містять нових доктринальних елементів; вони радше прагнуть повторити основні моменти цього питання та надати аргументи, виведені з розуму, які могли б використовувати єпископи під час підготовки конкретніших виступів, відповідних до різних ситуацій у всьому світі, спрямованих на захист і сприяння гідності подружжя – основи сім'ї та стабільності суспільства, конститутивним елементом якого є ця інституція. [2] Оскільки це питання стосується природного морального закону, то аргументи, які наведені нижче, адресовані не лише тим, хто вірить у Христа, але й усім особам, які сприяють і захищають спільне благо суспільства.

I. ПРИРОДА ПОДРУЖЖЯ ТА ЙОГО НЕВІД’ЄМНІ ВЛАСТИВОСТІ


2. Вчення Церкви про подружжя і про взаємодоповнюваність статей повторює істину, очевидну для несхибленого розуму і визнану як таку всіма основними культурами світу. Подружжя – це не просто стосунки між людьми. Воно встановлене Творцем із власною природою, сутнісними властивостями та призначенням. [3] Жодна ідеологія не може викреслити з людського духа впевненість, що подружжя існує лише між чоловіком і жінкою, які взаємним особистим даром, властивим і виключним для них самих, прагнуть творити спільноту їхніх осіб. Таким чином вони взаємно вдосконалюють одне одного, щоб співпрацювати з Богом у народженні та вихованні нових людcьких життів.
3. Природна правда про подружжя була підтверджена Одкровенням, яке міститься в біблійних оповіданнях про створення, вираження також первісної людської мудрості, в якій чується голос самої природи. Є три фундаментальні елементи плану Творця щодо Подружжя, як це описано в Книзі Буття.
По-перше, людина – образ Божий – була створена “чоловіком і жінкою” (Бут 1, 27). Чоловіки та жінки рівні як особистості та взаємодоповнюють себе як чоловік і жінка. Сексуальність – це те, що відноситься до фізично-біологічної сфери і також було підняте на новий – особовий – рівень, де природа і дух об’єднані.
Подружжя встановлено Творцем як форма життя, в якій спільнота осіб здійснюється за допомогою статевої здатності. “Тому покине чоловік свого батька й матір, і пристане до своєї жінки, і стануть вони одним тілом” (Бут 2, 24).
По-третє, Бог забажав дати спільноті чоловіка і жінки особливу участь у Його творінні. Таким чином, він благословив чоловіка і жінку словами: “Плодіться і розмножуйтеся” (Бут 1, 28). Отже, за задумом Творця, статева взаємодоповнюваність і плідність належать до самої природи подружжя.
Крім того, подружній союз чоловіка і жінки піднесений Христом до гідності Таїнства. Церква навчає, що християнське подружжя – це дієвий знак завіту між Христом і Церквою (пор. Еф 5, 32). Це християнське значення подружжя не применшує глибоко людської цінності подружнього союзу між чоловіком і жінкою, але підтверджує і зміцнює його (пор. Мт 19, 3-12; Мр 10, 6-9).
4. Немає жодних підстав вважати гомосексуальні союзи подібними чи навіть віддалено аналогічними до Божого плану стосовно подружжя та сім’ї. Подружжя є святим, тоді як гомосексуальні акти суперечать природному моральному законові. Гомосексуальні акти “виключають із сексуального акту дар життя. Вони не виникають із правдивого чуттєвого і сексуального взаємодоповнення. У жодному випадку вони не можуть бути виправдані”. [4]
Святе Письмо засуджує гомосексуальні акти “як серйозну розбещеність... (пор. Рим 1, 24-27;1 Кор 6, 10; 1 Тим 1, 10). Ця біблійна оцінка, звичайно, не дозволяє нам робити висновки, що той, хто страждає від цієї аномалії, є особисто відповідальним за неї. Вона лише стверджує той факт, що гомосексуальний акт сам по собі внутрішньо невпорядкований”. [5] Це саме моральне судження можна знайти у багатьох християнських письменників перших століть [6], і воно одностайно прийняте Католицькою Традицією.
Тим не менш, згідно з вченням Церкви, чоловіків і жінок із гомосексуальними схильностями “треба сприймати з повагою, співчуттям і тактовністю. У ставленні до них слід уникати будь-яких ознак несправедливої дискримінації”. [7] Вони покликані, як і інші християни, жити чеснотою цнотливості. [8] Однак гомосексуальна схильність є “об’єктивно невпорядкованою” [9], а гомосексуальні практики є “гріхами, які серйозно суперечать цнотливості”. [10]

II. ПОЗИЦІЇ ЩОДО ПРОБЛЕМИ ГОМОСЕКСУАЛЬНИХ СОЮЗІВ


5. Зіткнувшись із фактом гомосексуальних союзів, цивільна влада займає різні позиції. Іноді вони просто терплять це явище; в інший час вони виступають за юридичне визнання таких союзів під приводом уникнення дискримінації щодо певних прав осіб, які живуть з особою тої самої статі. В інших випадках вони виступають за надання гомосексуальним союзам юридичного статусу так званого подружжя разом із юридичною можливістю усиновлення дітей.
Там, де існує де-факто політика толерантності влади та нема чіткого юридичного визнання гомосексуальних союзів, необхідно ретельно розрізняти різні аспекти проблеми. Моральне сумління вимагає, щоби при кожній нагоді християни свідчили про повну моральну правду, якій суперечить як схвалення гомосексуальних актів, так і несправедлива дискримінація гомосексуальних осіб. Таким чином, стримані та зважені дії можуть бути ефективними; це включає: викриття того, як така толерантність може бути експлуатована або використана як інструмент ідеології; чітко заявляючи про аморальний характер цих союзів; нагадуючи уряду про потребу стримувати це явище в певних межах, щоб захистити суспільну мораль і, перш за все, уникати піддавання молодих людей хибним уявленням про сексуальність і подружжя, які позбавили б їх відповідного захисту та сприяли б поширенню цього явища. Тим, хто хоче перейти від толерантності до легітимізації конкретних прав гомосексуальних осіб, які живуть разом, слід нагадати, що схвалення або легалізація зла є чимось засадничо інакшим, ніж терпимість до зла.
У тих ситуаціях, коли гомосексуальні союзи були юридично визнані або їм надано законний статус і права, які належать до подружжя, обов’язком є чітка та рішуча опозиція. Необхідно утримуватися від будь-якої офіційної співпраці в ухваленні або застосуванні таких вкрай несправедливих законів і, наскільки це можливо, від матеріальної співпраці на рівні їх застосування. У цій сфері кожен може скористатися своїм правом на відмову з мотивів сумління.

III. РАЦІОНАЛЬНІ АРГУМЕНТИ ПРОТИ ЮРИДИЧНОГО ВИЗНАННЯ ГОМОСЕКСУАЛЬНИХ СОЮЗІВ


6. Щоб зрозуміти, чому необхідно виступати проти юридичного визнання гомосексуальних союзів, потрібно взяти до уваги етичні міркування різних порядків.
З порядку правильного розуму
Сфера дії цивільного права зазвичай більш обмежена, ніж сфера морального права [11], але цивільне право не може суперечити несхибленому розумові, не втрачаючи своєї обов’язкової сили для сумління. [12] Кожен створений людьми закон є легітимним настільки, наскільки він узгоджується з природним моральним законом, визнаним несхибленим розумом, і настільки, наскільки він поважає невід’ємні права кожної людини. [13] Закони на користь гомосексуальних союзів суперечать несхибленому розумові, оскільки вони надають юридичні гарантії, аналогічні до тих, які надаються для подружжя, союзам між особами тої самої статі. Враховуючи цінності, поставлені на карту в цьому питанні, держава не може надати таким союзам законного статусу, тим самим не порушивши свого обов’язку сприяти та захищати подружжя як інституцію, що сприяє загальному благу.
Виникає запитання: як закон може суперечити спільному благу, якщо він не нав’язує жодного конкретного виду поведінки, а просто надає юридичне визнання де-факто реальності, яка начебто не чинить ніякого зла? У цій сфері потрібно спочатку поміркувати над різницею між гомосексуальною поведінкою як приватним явищем і такою ж поведінкою як стосунки в суспільстві, передбачені й схвалені законом, аж до того моменту, коли вони стають одним із інститутів правової структури. Це друге явище не лише серйозніше, але воно також передбачає ширший і глибший вплив, і призведе до змін у всій організації суспільства, що суперечить спільному благу. Цивільні закони є структурними принципами життя людини в суспільстві: для його добра чи зла. Вони “відіграють дуже важливу, а іноді й вирішальну роль у впливі на моделі мислення та поведінки”. [14] Спосіб життя та основні передумови, які вони виражають, не лише зовнішньо формують життя суспільства, але й мають тенденцію змінювати сприйняття та оцінку молодим поколінням форм поведінки. Юридичне визнання гомосексуальних союзів затьмарило би певні основні моральні цінності та спричинило б девальвацію інституції подружжя.

З біологічного та антропологічного порядку

7. У гомосексуальних союзах повністю відсутні біологічні й антропологічні елементи подружжя та сім’ї, які були б основою на рівні розуму для надання їм правового визнання. Такі союзи не можуть належним чином сприяти розмноженню та виживанню людської раси. Можливість використання недавно відкритих методів штучної репродукції (запліднення й розмноження людини – прим. ред.) окрім того, що вони включають в себе серйозний брак пошани до людської гідності [15], нічого не міняє у цій невідповідності.
Гомосексуальним союзам також повністю бракує подружнього виміру, який представляє людську та впорядковану форму сексуальності. Статеві стосунки є людськими тоді, коли (й наскільки) вони виражають і сприяють взаємній допомозі статей у подружжі та відкриті для передавання нового життя.
Як показує досвід, відсутність статевого взаємодоповнення в цих союзах створює перешкоди для нормального розвитку дітей, які були би передані під опіку таких осіб. Вони були б позбавлені досвіду батьківства чи материнства. Дозвіл на усиновлення дітей особами, які живуть у таких союзах, фактично означав би застосування насильства до цих дітей у тому сенсі, що їхній залежний стан використовували б для того, щоби помістити їх у середовище, яке не сприяє їхньому повноцінному людському розвиткові. Це вкрай неморально та відкрито суперечить принципові, визнаному також у Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини, згідно з яким найкращі інтереси дитини як слабшої та уразливішої сторони мають бути першочерговим завданням у кожному такому випадку.

Зі суспільного порядку

8. Суспільство завдячує своїм подальшим виживанням сім'ї, заснованій на подружжі. Неминучим наслідком юридичного визнання гомосексуальних союзів стане переосмислення подружжя, яке за своїм правовим статусом стане інституцією, позбавленою істотного посилання на фактори, пов’язані з гетеросексуальністю; наприклад, продовження роду та виховання дітей.
Якщо з юридичного погляду подружжя між чоловіком і жінкою розглядали б лише як одну з можливих форм подружжя, то поняття подружжя зазнало б радикальної трансформації, що завдало б серйозної шкоди спільному благу. Ставлячи гомосексуальні союзи на правову площину, аналогічну до подружжя та сім’ї, держава діє свавільно та всупереч своїм обов’язкам.
Принципи поваги та недискримінації не можуть бути використані для підтримки юридичного визнання гомосексуальних союзів. Розрізнення між особами або відмова надати соціальне визнання чи пільги є неприйнятними лише тоді, коли це суперечить справедливості. [16] Заперечення соціального та правового статусу подружжя формам співжиття, які не є і не можуть бути подружжям, не суперечить справедливості. Навпаки, цього вимагає справедливість.
Також не можна раціонально посилатися на принцип належної автономії особи. Одна справа стверджувати, що окремі громадяни можуть вільно займатися тією діяльністю, яка їх цікавить, і що це належить до загального громадянського права на свободу; зовсім інша – вважати, що діяльність, яка не є суттєвим чи позитивним внеском у розвиток людської особистості в суспільстві, може отримати конкретне й категоричне юридичне визнання з боку держави. Навіть у віддаленому аналогічному розумінні гомосексуальні союзи не виконують мети, заради якої шлюб і сім’я заслуговують на особливе категоричне визнання. Навпаки, є вагомі підстави вважати, що такі союзи шкодять належному розвитку людського суспільства, особливо якщо їхній вплив на суспільство зростатиме.

З правового порядку

9. Оскільки подружні пари забезпечують послідовність поколінь, а отже, перебувають в інтересах суспільства, цивільне право надає їм інституційне визнання. З іншого боку, гомосексуальні союзи не потребують особливої уваги з правової точки зору, оскільки вони не виконують цієї функції для спільного блага.
Також не є чинним аргумент, згідно з яким юридичне визнання гомосексуальних союзів начебто потрібне для уникнення ситуацій, у яких гомосексуальні особи, що проживають разом просто тому, що вони живуть разом, можуть бути позбавлені реального визнання своїх прав як осіб і громадян. Насправді, вони завжди можуть скористатися положеннями закону – як і всі громадяни з точки зору їхньої приватної автономії – для захисту своїх прав у справах, що становлять спільний інтерес. Було б вкрай несправедливо пожертвувати спільним благом і справедливими законами про сім’ю заради захисту особистих благ, які можуть і повинні бути гарантовані таким чином, щоб не завдати шкоди тілу суспільства. [17]

IV. ПОЗИЦІЯ КАТОЛИЦЬКИХ ПОЛІТИКІВ
ЩОДО ЗАКОНОДАВСТВА НА КОРИСТЬ ГОМОСЕКСУАЛЬНИХ СОЮЗІВ


10. Якщо правда, що всі католики зобов’язані протистояти законному визнанню гомосексуальних союзів, то політики-католики зобов’язані робити це особливим чином, відповідно до своєї відповідальності як політики. Стикаючись із законодавчими пропозиціями на користь гомосексуальних союзів, католицькі політики повинні взяти до уваги такі етичні вказівки:
Коли законодавство на користь визнання гомосексуальних союзів пропонується вперше в законодавчому зібранні, то католицький законодавець має моральний обов’язок чітко й публічно висловити свою опозицію та проголосувати проти. Голосувати за закон настільки шкідливий для спільного блага – вкрай неморально.
Коли законодавство на користь визнання гомосексуальних союзів уже чинне, то католицький політик повинен протистояти йому всіма можливими для нього способами та виявляти свою опозицію; свідчити правду – це його обов'язок. Якщо неможливо повністю скасувати такий закон, то католицький політик, нагадуючи про вказівки, що містяться в енцикліці Evangelium vitae, “може законно підтримати пропозиції, спрямовані на обмеження шкоди, завданої таким законом, і на зменшення його негативних наслідків на рівні загальної думки та суспільної моралі”, за умови, що його “абсолютна особиста опозиція” таким законам буде чіткою та загальновідомою, а також, що буде уникнуто небезпеки скандалу. [18] Це не означає, що більш обмежувальний закон у цій сфері можна вважати справедливим або навіть прийнятним; радше йдеться про законну та сумлінну спробу домогтися принаймні часткового скасування несправедливого закону, коли його повне скасування на даний момент неможливе.

ВИСНОВОК


11. Церква навчає, що повага до гомосексуальних осіб жодним чином не може вести до схвалення гомосексуальної поведінки чи до законодавчого визнання гомосексуальних союзів. Спільне благо вимагає, щоб закони визнавали, підтримували та захищали подружжя як основу сім’ї – первинного осередку суспільства. Юридичне визнання гомосексуальних союзів або прирівнювання їх до подружжя означало б не лише схвалення девіантної поведінки з наслідком вчинення її зразком у сучасному суспільстві, але й затьмарило би базові цінності, які належать до загальної спадщини людства. Церква не може не захищати ці цінності для блага чоловіків і жінок, а також для блага самого суспільства.

Суверенний Понтифік Іван Павло ІІ під час авдієнції 28 березня 2003 р. схвалив ці міркування, прийняті на звичайній сесії цієї Конгрегації, і наказав їх опублікувати.


Рим, з Управління Конгрегації Доктрини Віри, 3 червня 2003 р., у день спомину святого Карла Лванґи та його сподвижників, мучеників.


Йозеф кард. Рацінґер, Префект

Анджело Амато СДБ, титулярний архиєпископ м. Сили, Секретар


ПРИМІТКИ


[1] Пор. Іван Павло ІІ, Звернення перед “Ангел Господній” від 20 лютого 1994 р. і від 19 червня 1994 р.; Промова на пленарному засіданні Папської ради у справах сім’ї (24 березня 1999 р.); Катехизм Католицької Церкви, № 2357-2359, 2396; Конгрегація Доктрини Віри, Декларація Persona humana (29 грудня 1975 р.), 8; Лист про душпастирство гомосексуальних осіб (1 жовтня 1986 р.); Деякі міркування щодо відповіді на законодавчі пропозиції щодо недискримінації гомосексуальних осіб (24 липня 1992 р.); Папська рада у справах сім’ї, Лист до Глав Єпископських Конференцій Європи щодо резолюції Європейського Парламенту щодо гомосексуальних пар (25 березня 1994 р.); Сім’я, подружжя та “фактичні” союзи (“життя на віру”) (26 липня 2000 р.), 23.

[2] Пор. Конгрегація Доктрини Віри, Доктринальна нота про деякі питання щодо участі католиків у політичному житті (24 листопада 2002 р.), 4.

[3] Пор. Другий Ватиканський Собор, Душпастирська конституція Gaudium et spes, 48.

[4] Катехизм Католицької Церкви, 2357.

[5] Конгрегація Доктрини Віри, Декларація Persona humana (29 грудня 1975 р.), 8.

[6] Пор., наприклад, св. Полікарп, Послання до Филип’ян, V, 3; Св. Юстин Мученик, Перша апологія, 27, 1-4; Атенагор, Благання за християн, 34.

[7] Катехизм Католицької Церкви, 2358; пор. Конгрегація Доктрини Віри, Лист про пастирську опіку гомосексуальних осіб (1 жовтня 1986 р.), 10.

[8] Пор. Катехизм Католицької Церкви, 2359; пор. Конгрегація Доктрини Віри, Лист про пастирську опіку гомосексуальних осіб (1 жовтня 1986 р.), 12.

[9] Катехизм Католицької Церкви, 2358.

[10] Там само, 2396.

[11] Пор. Іван Павло ІІ, Енцикліка Evangelium vitae (25 березня 1995 р.), 71.

[12] Пор. там само,72.

[13] Пор. святий Тома Аквінський, Summa Theologiae, I-II, q. 95, а. 2.

[14] Іван Павло ІІ, Енцикліка Evangelium vitae (25 березня 1995 р.), 90.

[15] Пор. Конгрегація Доктрини Віри, Інструкція Donum vitae (22 лютого 1987 р.), II. А. 1-3.

[16] Пор. Св Тома Аквінський, Summa Theologiae, II-II, q. 63, а.1, c.

[17] Не слід забувати, що завжди існує “небезпека, що законодавство, яке чинить гомосексуалізм джерелом прав, може насправді заохотити осіб із гомосексуальними тенденціями повідомляти про свою гомосексуальність або й узагалі шукати партнера з метою отримати вигоду від приписів закону” (Конґреґація Доктрини Віри, Деякі міркування щодо відповіді на законодавчі пропозиції щодо недискримінації гомосексуальних осіб [24 липня 1992], 14).

[18] Іван Павло ІІ, Енцикліка Evangelium vitae (25 березня 1995 р.), 73.

З англійської переклав Ігор Василишин

Джерело:

https://www.vatican.va/roman_curia/congregations/cfaith/documents/rc_con_cfaith_doc_20030731_homosexual-unions_en.html



Категорія: Наукові статті, Блог Петра Гусака

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.