Усі будуть згідні з тобою і ніхто навіть із надто мудрих не буде заперечувати того, що ти зазнала важкого удару... Але оскільки поранені мають проводити весь час не з плачем та сльозами, а старанно піклуватися і про лікування ран, щоб вони, будучи залишеними без уваги, не заподіяли більших сліз і не підсилили полум'я скорботи, тому корисно і тобі прийняти словесну втіху і, трохи зупинивши потоки сліз, бодай на короткий час віддати себе тим, котрі хочуть тебе утішити. Тому і ми не тривожили тебе під час найтяжчої скорботи, коли ця блискавка щойно впала (на тебе), але, перечекавши цей проміжок часу і надавши тобі можливість насититися риданням, коли нарешті ти змогла подивитися трохи з цієї імли і відкрити слух для тих, що намагаються тебе утішити...
Коли я згадав про цю війну, то мені пригадався великий ряд вдовиць, які колись особливо сяяли знаменитістю своїх чоловіків, а тепер, раптом одягнувшись у жалобний чорний одяг, всі проводять час у сльозах... Всі вони, відправивши своїх чоловіків на війну в надії на їхнє повернення, замість чоловіків отримали сумну вістку про їхню смерть. Ті, що прийшли до них, не тіла убитих (чоловіків) принесли їм, а тільки розповіді про те, як вони загинули. А є такі, що не удостоїлися навіть такої розповіді і не могли довідатися, як упали (їхні чоловіки)...